1. Новини Закарпаття
  2. >

Закарпатський цеоліт у Чорнобилі: Михайло Чухран

25.04.2021 13:41 Суспільство

35 років тому, 26 квітня 1986 року сталася найбільша в історії людства техногенна катастрофа –вибухнув четвертий реактор Чорнобильської АЕС.

35 років тому, 26 квітня 1986 року сталася найбільша в історії людства техногенна катастрофа –вибухнув четвертий реактор Чорнобильської АЕС.

Це зруйнувало життя мільйонів людей, завдало непоправного удару по економіці Радянського Союзу, зрештою, прискорило його крах.

У перші години, дні після катастрофи, влада вживала всіх можливих і неможливих заходів по ліквідації її наслідків і мінімізації впливу на суспільство і навколишнє середовище, в першу чергу по гасінню пожежі, евакуації людей із забрудненої радіоактивними речовинами території. Терміново мобілізувалися величезні людські і матеріальні ресурси.

Закарпатці тисячами працювали, як ліквідатори у Зоні, про це написано чимало статей, спогадів, репортажів, книг. Відкриємо зараз одну тільки маловідому сторінку із тої навколочорнобильської епопеї – очистці води, основи всього живого на планеті.

Після вибуху вітер розніс на великій площі радіоактивний пил, який містив у собі небезпечні ізотопи йоду, плутонію, стронцію та цезію. Значна частина площ водозбору Дніпра та його правої притоки Прип'яті (у Прип’яті 10, 5 тис. малих притоків, площа водозбору більша, ніж ціле Закарпаття!) піддалися інтенсивному радіоактивному забрудненню. Нижні ділянки Прип'яті, Дніпра і верхня частина Київського водосховища ввійшли в З0-ти кілометрову зону відселення.

Виникла реальна небезпека того, що радіонукліди будуть змиватися поверхневими водами в ріки, відповідно, потраплять у водозабори Києва, Черкас, Дніпропетровська, Запоріжжя та інших міст, які користувалися дніпровською водою. Життя і здоров’я мільйонів українців опинилися під реальною загрозою.

На щастя, природа подарувала нашій державі ефективні природні сорбенти-цеоліти, які мають унікальну властивість активно поглинати шкідливі частки. Уже в перші дні аварії цеоліт у мішках вертольоти скидали у палаючу шахту зруйнованого реактора. Всього скинули 1890 тон, але це був ще не закарпатський мінерал, а цеоліт з родовищ Черкаської області, який оперативно підвезли річковими баржами.

Родовище цеоліту в Хустському районі (с. Сокирниця) тоді практично не розроблялося, трохи щось видобував місцевий колгосп «Дружба». Науковці Академії Наук України вчасно згадали, що сокирницький цеоліт, як природний іонообмінник, має найкращу вибірковість до поглинання таких іонів, як Cs+ , Sr + , і забезпечує найповніше видалення з води найбільш довгоживучих та токсичних ізотопів 137-Cs, 90-Sr. Крім того, він стійкий до іонізуючого випромінювання.

Уже З травня 1986 р. було розпочато заходи з дезактивації Київщини. У нижній течії р. Прип'ять і Київському водосховищі за вкрай стислі терміни було побудовано і введено в експлуатацію 131 гідротехнічну споруду типу фільтрувальних (з цеоліту) і глухих дамб загальною довжиною близько 18 км, які перешкоджали виносу радіоактивних речовин з найзабрудненішої території, споруджено 4 донні пастки та 5 підводних дамб. За оцінками спеціалістів, комплекс водоохоронних заходів дав змогу знизити забруднення у гирлі р. Прип'ять і Київському водосховищі у 5-7 разів.

Автор у той час працював начальником дробильно-сортувального цеху Хустського щебеневого заводу, що відносився до системи ВО «Закарпатнерудпром», талановитим генеральним директором якого тоді був Іван Попович, депутат Верховної Ради УРСР, а самим щебзаводом керував енергійний директор Іван Давидюк, під рукою якого в три зміни трудилося до 260 чоловік.

Урядовою комісією було прийнято рішення негайно розпочати масове видобування цеолітової породи в Сокирниці. Автомобілями її мали везти на наш щебзавод, тут дробити на щебінь і відвантажувати в товарні потяги. У лічені дні з усієї області мобілізували сотні самоскидів. бульдозерів, екскаваторів. Неначе за помахом чарівної палички з’являлися дефіцитні запасні частини, конвеєрні стрічки, тощо. Допомагали прикомандировані бригади слюсарів-ремонтників. Вражав рівень безпосереднього керівництва – у кабінеті гендиректора в Хусті сидів сам міністр Міністерства будівельних матеріалів УРСР Олександр Тихонович Шевченко, за іронією долі – уродженець саме Чорнобильського району. На самому щебзаводі місце директора зайняв начальник главку «Укрнерудпром» Іван Самійлович Лонюк, надзвичайно компетентний працівник.

На початку стало проблемою те, що цеоліт був значно м’якшим каменем, аніж андезит, до переробки якого був пристосований технологічний процес виробництва. Величезні дробарки не товкли його, а ніби жували, перероблена сіро-зелена маса заліплювала багатометрові конвеєри, забивала сита на грохотах (пристроях для розділення сипких матеріалів). Весь інженерно-технічний персонал реально перейшов на напіввійськовий стан і жив прямо на заводі. Методом проб і помилок, важкою працею вдалося відрегулювати швидкість подачі породи на дробарки, узгодити рух довжелезних 12 конвеєрів, розміри вічок на ситах грохотів. Одним-єдиним плюсом порівняно з андезитом стало те, що в повітрі не було пилюки. За добу вдавалося переробити 2,5 – 3 тисячі тон сокирницького каменю. Пригадую, що заводська їдальня працювала із потрійним навантаженням, але свою місію виконувала відмінно. Їдальня ця, до речі, відносилася до системи Хустського комбінату громадського харчування, яким керувала дружина директора Давидюка. Світ тісний.

Безперервно під завантаження подавалися 60-тонні вагони, з яких швидко формувалися так звані літерні поїзди — умовна назва поїздів високої важливості, що перевозять цінні вантажі, в позначенні яких використовувався не цифровий номер, а літера, на знак їх особливого призначення. При русі по залізничній магістралі літерний поїзд мав найвищий пріоритет: рух інших поїздів (номерних) завжди підлаштовувався під графік руху літерного. Такі ходили тільки під час війни. Щодоби з станції Рокосово відправлялося по 3-4 повновантажні потяги.

Складний виробничий механізм був ідеально організований і ефективно запрацював буквально за 2-3 дні . Сотні автомобілів безперервною вервечкою снували по 20 км трасі від Сокирниці до Рокосова. Кожні 5-6 хвилин у прийомний бункер заводу вивантажувався черговий КрАЗ чи КАМАЗ. Невтомно, як тепер кажуть, у режимі 24/7, без вихідних гудів и гримів ДСЦ (дробильно-сортувальний цех). Вдень і вночі вирушали ешелони рятівного цеоліту як у саму Зону, так і на водозабори великих міст від Києва до самого гирла Дніпра. На всіх водозаборах, що використовували дніпровську воду, було перезаряджено фільтри водопровідних споруд з використанням цеоліту. Автору довелося бачити такі фільтри у Запоріжжі – то такі ємності, куди засипалися цілі вагони крупного цеолітового щебню і через них прокачували щодня тисячі кубометрів дніпровської водички. Виконані водоохоронні заходи дали змогу забезпечити потреби населення і народного господарства України якісною питною водою. Рівень радіоактивного забруднення її навіть у найнапруженіший період не перевищував допустимих нормативів. Всього на чорнобильські об’єкти було відвантажено понад 400 тис. тон рятівного сокирницького каменю.

Закарпатський цеоліт недарма тоді прозвали «живим каменем». Паралельно створювалися виробничі потужності по переробці його прямо в Сокирницькому кар’єрі. Згодом там був побудований великий завод.

Через кілька місяців цеолітова гарячка на Хустському щебзаводі минулася, великі начальники повернулися до Києва, а за якийсь час партійне керівництво провело в заводському клубі урочисті збори з метою відзначення кращих працівників того надзвичайного періоду. Вручали під фанфари ордени, медалі, почесні грамоти Кабміну, ЦК КПУ. Оскільки я був безпартійний, то мені не світила ані поздоровча листівка, зате в бухгалтерії (без фанфар) виписали «міністерську» премію – 4 місячні оклади.( А оклади були немаленькі). Вистачило для покупки дефіцитного кольорового телевізора та нової пральної машинки. А дома, в нашій квартирі, ще пів-року гостювала знайома киянка Люда, евакуйована з Києва з новонародженою донечкою… Тоді всі молоді київські мамочки виїжджали хто куди, подалі від радіації.

До слова, Іван Самійлович Лонюк так вподобав Закарпаття, що згодом, вийшовши на пенсію, купив будиночок на околиці Хуста і доживав віку на лоні розкішної карпатської природи..

Радянський тоталітарний режим попри всі свої невиліковні хвороби, проявив ефективність і організованість у таких супермасштабних справах, як ліквідація наслідків Чорнобильської аварії. Холодний піт виступає на чолі, коли припускаю, що таке лихо сталося би тепер.

Що б у нас зараз могли швидко і ефективно організувати? Хіба що безкінечні ток-шоу по телевізору та невгамовне розпатякування у соціальних мережах. Депутати рятували би свої сім’ї на тропічних островах, міністри би строчили актуальні пости у Фейсбуці… Десь так.

А тоді було, як на війні – одні героїчно боролися із смертельним ворогом на передній лінії невидимого фронту, а другі самовіддано трудилися у тилу, щоб забезпечити спільну перемогу – одну на всіх. Джерело

Нагадаємо, що В Багдаді вибухнув кисень у COVID-лікарні: кількість жертв зросла до 58 осіб (ВІДЕО)

Читайте на ГК:Хресна радіохода від Ужгорода до Мукачева (ВІДЕО)
Читайте на ГК:Страсний тиждень перед Великоднем: традиції і прикмети для кожного дня
Читайте на ГК:“Ужгород” у рідних стінах прийматиме хмельницьке “Поділля”
Цей матеріал також доступний на таких мовах:Російська
загрузка...