Закинутий мармуровий кар'єр на Закарпатті: з цього каменю будували станції метро в Києві (ФОТО)

Цікаву історію розповів у мережі Фейсбук користувач Олег Тоцкий.

Нижче текст допису мовою оригіналу:

Многим из вас хорошо знаком мрамор из Новоселицкого месторождения Закарпатской области, ведь это "главный" камень, которым облицованы пилоны станции метро "Университет". Его также можно найти на "Арсенальной", "Житомирской", "Тараса Шевченко", "Позняках" и это далеко не полный перечень станций, где он применялся.

"Наследить" этот мрамор успел и в Харьковском, и в Днепровском метро. Причем в Харькове знаменитые окаменевшие улитки-аммониты можно найти в огромных количествах, а по размерам они легко составят конкуренцию аммонитам с "Университета".

А вот как выглядит карьер, из которого и появился этот мрамор, большинство вряд ли знает. Строго говоря это и не карьер вовсе, а гора, у которой срезали верхушку.

Подъехать к карьеру довольно просто (но лучше по сухой погоде), но от ближайшей трассы из Мукачево в Рахов петлять по местным дорогам придется довольно долго. Сейчас карьер не работает, но и не заброшен. Удивительно, но даже на не отполированном камне отлично читается красивая фактура этого мрамора. Не даром этот камень привел в восторг многих архитекторов и даже такой кандидат на оформление станции "Университет", как грузинский мрамор "Салиети", не смог составить ему конкуренцию.

Кстати, "Салиети" тоже богат на различные окаменевшие организмы.История о том, как для нужд метрополитена началась добыча мрамора Новоселицкого месторождения, хорошо описана в рассказе заместителя начальника Киевметростроя В. Коваленко.

"Про оздоблення тоді ще годі було думати, та згодом проекти станцій затвердили, і треба було вирішувати, з яких родовищ брати мармур і граніт. З гранітом було просто. Україна давно вже славиться ним. Сірий, рожевий, чорний — його дають кар'єри Житомирської області. Мармуру ж у республіці немає, в усякому разі так тоді вважалось. Для "Вокзальної" та "Хрещатика", які облицьовувались білим мармуром, вирішили взяти камінь із славетних уральських родовищ.

Станція "Університет" повністю, "Арсенальна" частково мали одягнутися у рожевий мармур. Разом з архітектором Є. Л. Івановим, одним з авторів проекту станції "Університет", ми побували в кар'єрах Грузії та Вірменії, але так і не підібрали нічого підходящого.

І тут я згадав про закарпатські камінці. Був серед них один, який ніби навмисне приховував свою красу. Відшліфували його на заводі, і, опромінений світлом, він заграв цілою гамою різних відтінків рожевого кольору. Це була справжня знахідка. Мармур на Україні, і такий чудовий!Та в якому ж місці він залягає? Тут міг допомогти начальник Закарпатського кар'єроуправління М.М. Плиско. <…> Наш "газик" вперто пробирається крутими гірськими дорогами Рахівського району.

Село Новоселиця, як отой птах, гніздиться на узбіччі гори. На полонину піднімаємось стежкою, до якої щільно підступили буки і смереки. Гуцули, що пасуть отари овець, пізнають свого земляка — М. М. Плиска. <…> Виявляється, що тут недалеко є старий кар'єр, і камінь там видобувався рожевого кольору. Та було це давно. Ще за австро-угорського цісаря. І йшов той камінь на прикрасу палаців багатіїв у Відні та Будапешті.Коли ми добралися до кар'єру, розчаруванню нашому не було меж. Пласт був невеликий, до того ж він вивітрився і промислового значення не мав.

Місцеві жителі підказали: не може бути, щоб поклади були такими мізерними, треба шукати продовження пласта в іншому місці. Чіпляючись за чагарник, добираємось до вершини гори. Ось він, незайманий скарб! Ледь прикритий рослинністю, під невеликим шаром грунту лежить потужний пласт мармуру. <…> Здригнулися смереки — гірську тишу розкраяли вибухи. В гори прийшла потужна техніка, загуркотіли бульдозери, екскаватори, надіслані сюди Станіславським раднаргоспом. Побудували тут підвісну канатну дорогу, по якій опускали мармурові блоки в долину. Далі їх шлях лежав залізницею до Москви — на шліфувально-полірувальний завод, звідки на "Київметробуд" вони прибували у вигляді дзеркально відполірованих плит. Ними вкриті стіни підземних залів станції "Університет". Що й казати, вона здатна полонити своєю красою кожного. Такою її зробив закарпатський самоцвіт, який так органічно злився з усім архітектурним ансамблем."