Маловідома печера на березі Тиси

"Звідси відкривалася гарна панорами Тиси від Хуста до Великої Копані, де домінувала гора Товста, на якій ще не було телевізійної вишки."

Мáрія-Тирийзія: Матеріал люб'язно наданий автором - закарпатським гумористом Михайлом Чухраном

"Саме так вимовляють ім’я австрійської імператриці Марії-Терезії на Притисянщині. Із численних монархів різних династій, які правили нашими землями протягом багатьох століть, народ запам’ятав тільки її та ще напівказкового короля Матяша Корвіна.

Коли моїй бабці, пригадую, попадався в руки тупий ніж, то вона, сердячись, примовляла: --- Сим ножом лиш Марію-Тирийзію оперовати!

У місці, де Тиса виривається із Карпатських гір, а саме - вище Веряцького залізничного моста, русло її пролягає під стрімкими, майже вертикальними лівобережними кручами. У давнину, коли рівень води був значно вищий, а по Тисі ще сплавляли плоти-бокори, тут частенько траплялися катастрофи, так би мовити, бокоротрощі - стрімка течія тут повертала майже під прямим кутом і кидала плоти прямо у скелю; варто було бокорашам втратити пильність, як їх плавуча споруда розбивалася на друзки. А так як бокораші, як правило , плавати не вміли, то багато з них тут і тонуло.

Аби запобігти цьому, наші предки вирішили просити допомоги від небесних сил. У 1750 році єпископ Баркоці Ференц із міста Егера подарував баронам Перені дерев’яну скульптуру святої Розалії, яку жителі Королева і Веряці встановили у невеликій печері над небезпечним поворотом на висоті 12-15 метрів. Розалія, невідома християнам східного об ряду, була дочкою норманського короля Синибальда, який правив у 12-му столітті на Сицилії. Ще в юному віці відреклася від мирського життя і провела відлюдно весь свій вік у печері на горі Монте Пелегріно поблизу Палермо. Вважають, що в ХVІІ столітті вона врятували Сицилію від чуми, за що її і дотепер ревно шанують італійці. До речі, цей же єпископ у 1748 році передав у Севлюші (Виноградові) древню споруду францисканського костьолу католикам. 

У пам’ять про цю подію над головним порталом костелу вибито герб єпископа. Святу Розалію також шанують у сусідній Словаччині, де вона вважається опікункою важкохворих. Є велика церква у Братіславі, яка носить її ім’я. Саме у Братіславі у 1740 році була коронована на угорський королівський трон австрійська ерцгерцогиня Марія-Терезія, згодом імператриця. Вона здобула в народі таку популярність, що веряцька свята Розалія перебрала її ім’я, адже скульптура ця встановлена була за її правління. Старі люди розказують, що печера була облаштована, як житло – там були стіл, ліжко, тощо. Вночі у печері чергували люди, які мали запалювати ліхтарі, аби попередити необачних бокорашів про близьку небезпеку. Це був свого роду тисянський маяк.

Після епідемії холери 1827 року село Веряця тотально збезлюдніло і його поступово, за сприяння тодішньої влади, заселили русини. За переписом 1910 року у Веряці жило 81 угорець, 152 німці і 682 русини. Німцями тоді частенько записували осіб іудейського віросповідування. Про святу Розалію забули, статую-оберіг стали же традиційно продовжували іменувати Марією-Терезією, як власне, і скелю, де вона ховалася в яскині-печері. «Ідеме на Марію-Терезію гриби збирати» - можна почути і зараз серед королівчан. Назва самого села угорською мовою звучить Veréce ( Верийце), що означає « решітчаті дверцята», тобто зроблені з планок (ляцьок) або сплетені з лози.

Ще в 1970-х роках автору вдалося забратися у цю печеру знизу, від води. Пішком туди добратися було неможливо, і ми, самодіяльні туристи, потрапили до скелі, спливаючи човном від Хуста до Виноградова. На борту човна красувався, пригадую, напис «Аsassino del tempo» - Вбивця Часу з італійської. ( натяк на дозвілля)

Від печери аж до води звисав стальний іржавий трос, невідомо ким і коли закріплений. Хлопці, які вже тут бували, передбачливо прихопили кілька пар брезентових робочих рукавиць, бо тільки з ними можна було взятися за старий трос, із якого густо стриміли стальні колючі дроти. П’ять хвилин підйому – і ми опинилися в тісній печері, правда, вже пустій. Фігуру святої Розалії, кажуть, викинули радянські атеїстичні солдати, які в 1947-49 роках таборували у Веряці, займаючись будівництвом водозахисної дамби. Невелику природню нішу у скелі, цілком імовірно, давні майстри заглибили штучно, вручну. Звідси відкривалася гарна панорами Тиси від Хуста до Великої Копані, де домінувала гора Товста, на якій ще не було телевізійної вишки. До печери можна було спуститися і згори, із вершини кручі, але тільки маючи певне альпіністське спорядження, аби не зірватися і згриміти прямо в Тису

Втім, бідолашній святій Розалії вже нічого було оберігати - лісосплав по Тисі після війни припинився, адже деревину значно легше було перевозити залізницею – а з приходом Радянської влади ліс рубали скаженими темпами для відбудови донецьких вугільних шахт.

Хоча на фото 1936 року, зробленому як раз напроти Марії-Терейзії, бокори ще сплавляли."

Нагадаємо, що Одне Закарпаття, а погода різна (ВІДЕО)