«Роковини смерті легендарного листоноші»: на Закарпатті ще пам’ятають «посла у гуні», родом з Турянщини

От уже 182 роки від часу смерті найлегендарнішого листоноші всіє Турянщини – Федора Фекети.

Свого «посла», як шанобливо величали його реметяни, і досі ще памятають на Перечинщині. Саме сьогодні, 18 березня 1839 року відійшов у вічність Федор Фекета. По смерті, односельчани увічили пам'ять свого листоноші барельєфом на стіні Православного Свято-Михайлівського храму.

І по цей час місце увічення листоноші є однією з вагомих туристичних родзинок. Із року у рік , до барель’єльфу приходять численні відвідувачі, не рідко сюди навідуються на екскурсію учні місцевої школи із вчителями та журналісти місцевих ЗМІ.

Протягом багатьох років Федор Фекета, розповідають сельчани, мандрував із торбиною, завжди наповненою численною кореспонденцією.

Пішим маршрутом, діставався поштар до найвіддаленіших місць, де його постійно очікували із нетерпінням. Долав свій шлях через гори у бік гори Маковиця. Поспішав із ремет і до Ужгорода, і зворотньому напрямку. Виходив із села із самого ранку, а вже по обіді був у Оноківцях, або Камяниці. Окрім газет і рукописів, листоноша носив людям і грошові перекази.

Був одягнений у гуню, капелюх від дощу. При собі мав постійно дерев’яну палицю, якою у свій час оборонявся від диких звірів. Трудовий шлях поштаря із ремет припадає на той період, як у селі запрацював залізо-ливарний завод. Саме тут, на чавунно-ливарній фабриці Федір Фекета і розпочав трудитися, будучи листоношею.

Свій обов’язок перед людьми він виконував упродовж 30 років. В Ужгороді, на нинішній Собранецькій, в будинку номер 5, розташовувався пункт обслуговування каретно-поштової лінії «Будапешт — Кошице — Львів». Сюди і пролягав шлях Фекети, де він отримував кореспонденцію і повертався назад. Кілька разів на тиждень він долав 25 км з Тур'їх Ремет до Ужгорода, отримував там пошту і повертався назад у село.

Народився Федор Фекета у 1796 році на Перечинщині, у Туря-Реметі. Жив у простій сільській родині. За переказами, батько Фекети емігрував до Америки.

Сам поштар мав родину і дітей, сестру Анастасію і двох братів – Михайла і Петра. Дівоче прізвище дружини –Вакула. Федор Фекета, розповідають, був дуже здібним. Окрім поштарства, мав «золоті руки» й у різьбярській діяльності. Одного разу, на Великдень, не маючи вдома муки, вирізьбив урочисту хлібину із дерева, змастив жовтком із яйця та й поніс на освячення. Та хлібина сподобалась пану і той вирішив поміняти паски місцями, коли поштар відвернувся. Принаймні так стверджує одна із історій. Є ще й легенда, що, мовляв листоноші відтяли руку за зрубане дерево у панському лісі.

Як відзначають реметяни, «був громадський суд у центрі села, де привселюдно, за оголошеним вердиктом, Федору Фекеті відтяли руку». Але й до сьогодні із цього приводу є певні розбіжності. У 2004 році, а саме, 28 листопада, у місті Перечин у центральному сквері поштарю із ремет встановили на повен зріст бронзовий пам’ятник, висотою два метри. Автор скульптури – заслужений художник України Михайло Белень.

У той же час на скульптурі у листоноші є дві руки, але у пам’ятного барельєфа, встановленого реметянами задовго до перечинського пам’ятника, у листоноші видно лише одну руку, іншу або застеляє гуня – верхній одяг, або і дійсно на той уже час, як і твердять перекази, листоноша був одноруким.

До останнього часу Федор Фекета служив людям та обов’язку, розносячи пошту. Одного разу, переходячи замерзлу річку, він послизнувся і впав у морозну воду. Відтак і помер чеоез запалення легень. За іншою версією, помер листоноша, напившись холодної води із колодязя у спеку. Розповідають селяни, що поховали Фекету на місцевому кладовищі на території Свято-Михайлівської церкви і що могила і досі знаходиться на тому ж місці.

Однак, після розширення фундаменту церкви, могила опинилася під самим низом храму. За словами настоятеля храму отця Михайла Багари, могила Фекети знаходиться під храмом під алтарем. Однак, підтвердити це наразі не має можливості.

Нагадаємо, Помер Балога-старший.