1. Новини Закарпаття
  2. >
  3. Вся область
  4. > >

«Неофіційні маршрути»: у цьому селі на Закарпатті є урочища із вражаючими знахідками та ще й зі срібними жилами (ФОТО)

06.02.2021 12:56 0 Суспільство Автор: Голос Карпат
 

На Перечинщині, у Тур’я-Реметі, могли б розвинути на перспективу військовий туризм та ще багато чого цікавого, адже «родзинок» у глибинці таки не мало.

Окрім уже добре відомих туристам барельєфу листоноші Федору Фекеті , розміщеного на тілі православного храму, історичного єврейського цвинтаря тощо (перелічувати можна багато), у селі є і ряд тих місцин, про які офіційно туристів не інформують і до них ще наразі не має розроблених туристичних маршрутів.

Значну кількість туристичних об’єктів у населеному пункті можна побачити у центральній його частині. А от до тих, що наразі лише потребують уваги із боку влади у плані популяризації їх у подальшому для туристів, маршрути ще не розроблені. Та, сподіваємось, у найближчий період і ці місцини таки стануть варті уваги численних туристів, не лише закарпатців, а й іноземців.

Чи не одним із легендарних, але із часом і призабутим у населеному пункті є «Джерело зі «срібною водою». Скарбник розташовано у добре відомому урочищі «Скала», де місцеве населення купається у літню пору. За інформацією місцевих, водою із джерела у свій час лікували хвороби очей, а, зокрема, й катаракту. Це підтверджує багато місцевих, а, зокрема і пан Віктор Мінькович, оскільки дізнався про джерело ще від бабусі:

– Так, звісно, воду із джерела використовували при болячках очей. Лікували цією водою навіть ячмінну хворобу в дітей і результат був відмінний, – розповідає місцевий.

Не заперечує ефекту цієї води і місцевий еколог Орися Данканич.

– Пам’ятаю ще із малку, що старші люди все казали треба мити очі цією водою, – не будуть боліти. А ще ця вода потрапляє до кранів мешканців усієї вулиці. Я майже виросла на цій воді, та й уся моя родина, – розповіла пані Орися.

– Це джерело дійсно лікує. Дуже добре лікує очі. Моя бабка розказувала нам про цілющу воду біля «Скали». Воно розташоване, як іти на Тернаву під Магуричею, – ділиться інформацією Віктор Мінькович.

– Студник вимуруваний приблизно як у Сімері, із протічною водою. Років 10 тому я ще воду пив із нього, – зізнається пан Владислав. – Трохи вище студника, метрів 10-15, був великий зелений дуб, – наголошує очевидець, родом з «ремет».

На сьогодні місцину облагороджено і є доступ до джерела.

Кам’яні опори мосту в урочищі «Лагер» могли би стати ще одним туристичним об’єктом у цій глибинці на Перечинщині.

Історичне урочище у населеному пункті бере свій початок, за свідченням очевидців, приблизно ще у 30 роки XIX століття (фото споруди).

Як зазначають місцеві, раніше на місці урочища був розташований табір – військовий лагер за часів Австро-Угорщини. «Та були тут і чехи…», –розповідають місцеві. А президент Чехословаччини Томаш Масарик полюбляв часто розгулювати у цій місцині на улюбленому коні. Запам’ятали ще й кличку кобили – «Туричка». До слова, раніше у Туря-Реметі функціонував і добре знаний за межами краю – племінний жеребчинець, де вирощували коней чистокровних порід.

То ж чи чехи, чи угорці мають відношення до будівництва історичного мосту в урочищі «Лагер» – не ясно. Але міст і по сьогодні зберіг унікальний, первозданний вигляд. За винятком, хіба що дерев’яних брусів. Але їх, при нагоді, можна було б й оновити. Кам’яна опора мосту, що над гірським потічком «Ружа», у свій час повного форелі, і до сьогодні не втратила міцності (фото)

Ще донедавна мостом курсували вантажні автівки із деревиною, мисливці тихого полювання, малеча по ягоди, і з рештою, переганяли худобу на випас. І попри все, на цей час по нім ходять лише екстремали хіба що, бо міст в аварійному стані, а посередині – прірва. Було б дуже добре таки оновити цей міст, кажуть місцеві, і розробити новий туристичний маршрут незвіданими місцями, популяризуючи населений пункт іноземним туристам.

Доволі цікавим, багатим історією та згадками про військовий період часів Другої світової війни на Закарпатті, а зокрема, і у населеному пункті, є і урочище «Горбки». Саме тут і знаходиться упродовж значного часу одинока могила, похованого у воєнний період солдата -угорця.

Дійти до місцини вкрай важко, бо розташовано ту могилу майже під лісом, далеко від центру. А більшість реметян і взагалі не володіють інформацією щодо її розташування. Та окрім залізного хреста на місці могили якихось більш точних відомостей про солдата не має: ні про родину, ні про нащадків. А було б непогано таки дослідити цей призабутий момент в історії населення. То ж починаємо нашу місію, так би мовити, по крупинках, чіпляючись за найменшу дрібницю у пошуках відомостей про могилу із невідомим солдатом.

Розповідають, що поховали угорського солдата на цьому місці ще за часів Другої Світової війни. Та коли його знайшли убитим, кажуть, не було на ньому ні одягу, ні документів поряд ніяких, – солдата обікрали. Убитого було поховано без одежі, загорнутим у простирадло, як відзначають. Поховали військового, нині покійні, дружина із чоловіком. Останнього ж запам’ятали за прізвиськом «Безрукий. Але ця версія мало підтверджена, оскільки базується лише на чутках. Більше інформації щодо до цього вдалося почути від мешканки Ганни Повхан при допомозі Людмили Парашинець. За словами очевидиці, солдата було поховано нині уже покійною Ганною Пастеляк. Тіло убитого жінка виявила майже поряд зі своєю нивою. Певний час жінка доглядала могилу. А вже пізніше її дітьми було встановлено тут і залізний хрест.

Уже багато років могилу упорядковує родина Марії Скубенич із вулиці 8-го Березня. На разі, цією місією займаються рідні пані Марії – донька Катерина та зять Іван. Щороку вони відвідують цю могилу. Несуть вінок та запалюють там лампадку.

За словами Ганни Повхан, в урочищі «Полунця», поряд із «Горбками», були теж поховані три солдати з угорської армії. Та коли підопічні місцевого психоневрологічного інтернату викорчовували «грабиння», де були ті могили, викопали й останки тих воїнів. Рештки військових помістили в труну. А вже згодом перепоховали на місцевому цвинтарі, як відзначає Ганна Повхан. До труни місцеві жінки принесли, пам’ятає, фіранки.

За неофіційними даними, які вдалося почути раніше, тих солдатів придавило під час вибуху величезною брилою.

До слова, як уже раніше повідомляло наше видання, за свідченням очевидців, на околицях села є й інші поховання угорців часів Другої Світової війни. Саме цим і зацікавився директор Закарпатського музею жертв Сталінських репресій, історик-дослідник, екскурсовод Янош Мешко. На разі, пан Янош займається розслідуванням історичних відомостей щодо перепоховання у Тур’я-Реметі останків угорського солдата Гунька Динеша (Gunykó Dénes),1912 р.н., який загинув у 1944 році в околицях Тур’я-Ремети.

За словами історика, маючи нагоду поспілкуватись із ним в режимі-онлайн під час карантину, подібні розслідування дадуть користь і у збагаченні інформацією про той чи інший воєнний період на Закарпатті, а , зокрема, розвинути військовий туризм у регіоні.

Тож, є нагода попрацювати із користю, розворушуючи минуле та зберігаючи цікаві місцини в глибинці, таким чином презентуючи місцеві принади цікавим туристам.

Нагадаємо, похованням угорців часів Другої Світової війни у Тур’я-Реметі на Перечинщині зацікавились у Закарпатському музеї жертв сталінських репресій (ФОТО)

Читайте на ГК:«Буде хосен»: закарпатці взялися за пили, сокири і ножиці (ФОТО)
Читайте на ГК:Курйози на дорозі: закарпатські патрульні зупинили потяг (ФОТО)
Читайте на ГК:На Перечинщині замайоріли червонокнижні рослини (ФОТО)

 

Цей матеріал також доступний на таких мовах:Російська
загрузка...