22 січня – День Соборності України

Спостерігати за "живим ланцюгом" приходили стукачі й кадебісти.

22 січня – дата знакова для України і особливо для Закарпаття. 1919 року відбувся історичний акт Злуки, який символізував єдність України, колись поділеної між Австрійською та Російською імперіями. Тоді ж у Хусті було проголошено єдність краю із великою Україною. 22 січня 1939 року в столиці Карпатської Українибуло організоване перше в Україні юридично повноважне офіційне відзначення річниці акту Злуки. А 1990 року відбувся наймасштабнійший вияв соборності всієї України, рівних якому не було досі.«Живий ланцюг» утворили українці у всіх областях України, в тому числі, звичайно, на Закарпатті. В Ужгороді, Мукачеві, на автотрасі «Ужгород – Ясіня» люди стояли, взявшись за руки. Фактично це була найперша акція, яка демонструвала політичну волю всієї нації, це був перший своєрідний Майдан.

Сьогодні на офіційному рівні мали б відзначити цей день, відновити у суспільній пам’яті деталі «живого ланцюга». На жаль, очевидців, учасників політичного акту 1990-го року стає все менше. Серед тих людей були справжні герої, захисники Карпатської України, політв’язні, цвіт закарпатського українства. Все менше стає людей, які можуть поділитися спогадами про історичну подію. Та й документів чомусь не дуже збереглося – офіційна комуністична преса на той час тему Злуки обминала, оскільки сама тема належала до замовчуваних, перші не комунстичні видання робили публікації, але саме про роль Закарпаття друкувалося небагато. Можливо, якісь документи фіксувалися в тодішньому КДБ, можливо, їх можна б знайти в архівах, але якось ця тема проходить повз увагу істориків, політиків, дослідників. Як наслідок починається плутанина, сьогодні серед учасників ланцюга називають людей, які на той час і за світоглядом, і за посадою були далекі від національного руху.

А тим часом досить докласти мінімуму зусиль, івідкриваються надзвичайно хвилюючі факти.

-Того дня перед тим як їхати на трасу, що біля Красного поля, ми зібралися у біля могили, де розстріляні січові стрільці, - згадує пенсіонерка з Вепликої Копані Ганна Дорогі. Ганна Юріївна в лютому відзначатиме своє 90річчя. 42 роки вона працювала учителем історії у Великій Копані, ще більше вчителював її чоловік Федір Дорогій, який певний час був директором школи. – У Великій Копані дуже багато людей зібралося тоді на живий ланцюг, згадує Ганна Юріївна. Тому що у 1939 році захисниками Карпатської Українибули наші односельці – чиїсь батьки, стриї, діди. Вони жили на той час серед нас і всі знали в селі про це. У могилі, де ми зібралися, було поховано троє січовиків, хоча мама Федора Дубровка, науковця, який живе у Києві розповідала, що сама бачила, як у яму закинули чотири тіла…

Звідти ми рушили на автотрасу і там нас підібрав автобус. Зараз уже важко згадати усі прізвища учасників, але копанських було дуже багато. Чи збереглися якісь документи? Ми з чоловіком збирали матеріали для нашого музею. Все, що стосувалося Карпатської України, туди приносили, потім матеріали переносилися в шкільнийц музей, що з того залишилося, тепер важко згадати. Зараз я живу у дочки у Виноградові, а мого чоловіка вже нема більше як 15 років. Він би розказав більше і про живий ланцюг,і про Карпатську Україну, наприклад, він пам’ятав прізвища тих 9 людей, які в 1940 році ставили пам’ятний хрест на Красному полі. А я пам’ятаю тільки трьох із них…

Спілкуванню із Ганною Юріївною Дорогі завдячую її односельчанці, вчительці французької мови Марії Миколаївні Савчинець. Як і Ганна Юріївна вона була учасницею живого ланцюга. У 2003 році 61 річна жінка разом з внучкою поїхала у Київ на Майдан і брала участь у ньому майже тиждень. Тобто учасником акту Злуки вона була не випадковим. Вона присвятила цій даті один зі своїх віршів.

У Києві, Львові,

Сигеті і Хусті

Були українці

у єдиній злуці .

Як педагог і як патріот Марія Миколаївна нагороджена численними відзнаками.

Серед учасників «живого ланцюга» був і учитель із села Широке Юрій Потокі.

Коли почалися громадянські процес, які тоді називали «перебудовою», в Широкому створився свій осередокактивних людей. Всю інформацію з Виноградова нам приносив Михайло Роман, директор школи, який часто їздив у Виноградів, спілкувався там із «просвітянами» і керівниками Руху. До нашої широцької четвірки також належали Іван Феєр і Іван Кляп. Михайло Іванович забирав нас на важливі акції в районі, у тому числі ми по поїхали й на акт Злуки. Ставали ми в ланцюг туди ближче до Хуста, тому крім своїх друзів нікого більше не пригадую. Як воно Відбувалося? Ніхто це спеціально не організовував,списки ніхто не складав і т.п. Михайло Іванович повідомив, що відбудеться така подія і ми поїхали. Все було спонтанно. Пам’ятаю тільки, що було немало «стукачів». Я їх не пізнавав, але Михайло Іванович , який багато мав інформації, багато спілкувався в районі, тільки казав: он той там стоїть – кагебіст, а той, що прошов у кашкеті стукач… Ще тоді мало хто здогадувався, що їх часи минають. Хто знає, можливо у їх особистих архівах зберігаються детальні звіти про ті події. Фотографії…

Василь Горват

учасник «Живого ланцюга» 1990 го року

Нагадаємо, учні Мукачівської ОТГ повертаються до навчання в освітніх закладах