«Вінчувальникам під «градусом» краще не відчиняти: кому не раді на Закарпатті на Новий рік .

За давньою традицією, по зустрічі Нового Року, із 31 грудня на 1 січня, другого дня на Закарпатті, а зокрема, й на Перечинщині, ідуть вінчувати.

Цією процедурою займаються парубки й чоловіки, в основному. Але, останнім часом традиції дещо оновлюються, а отже чоловічу роль що до вінчування активно й успішно переймають дівчата, переодягнені у хлопців.

Основних вінчувальників – представників чоловічої статі у закарпатських домівках очікують із самого ранку, 1 січня. За словами краян, не серинчливо цього дня першою до хати впускати жінку, мовляв: «Не буде вестися в обійстю упродовж цілого року!».

Важливе значення має і те, якого вінчаря ви впускаєте у свій будинок. У селах райцентру не воліють цього дня впустити у хату п’яницю, бо теж цілий рік у обійстю і в родині очікуватимуть одні негаразди і сварки.

Дуже часто у ролі вінчувальників можна побачити юрбу дітлахів.

–Ще раніше, – розповідає пані Ірина із села Раково, – дітлахам – вінчарям, давали горіхи, калачі, які ми дома пекли на свята, сухофрукти. А вже пізніше давалися і мандарини, як були, і цукерки, і вафлі із магазину, і копійки. А сьогодні малим вінчарям дають по 50 гривень, – каже газдиня.

–Із часом вінчування модернізується, то ж дітям вигідно зараз іти вінчувати не за цукерку, а за «валюту», – посміхається жінка.

На Перечинщині вінчують на многая і благая літ, аби у хаті і в коморі усього було доволі. А незаміжнім дівчатам бажають цього річ зустріти свою долю і «мати стільки діток, як на небі зірок…».

Аби чоловік трафився файний і порядний, то молодиці вінчують: «Вінчуємо вінчуємо, новину добру чуємо. На столі червена Ружа, аби ваша донька мала файного мужа!»

Господарю і господині щиро вінчують миру і достатку, мовляв: « А би сь те ся мали, я к у Русалю земля»!

Вінчують на Перечинщині зі словами: