Федор Фекета – легендарний листоноша, є визначною історичною постаттю, не забутою на Перечинщині та й взагалі на Закарпатті і по сьогодні.
Багато років мандрував із торбиною, завжди наповненою численною кореспонденцією. Пішим маршрутом діставався поштар до найвіддаленіших місць, де його очікували із нетерпінням. Адже на той час не було ні Інтернету, ні мобілок, ні телевізорів. Тож єдиним засобом інформації були ті газети і рукописи, які доносив у кожну оселю поштар. Нині листоноші більш модні – у них є і телефони та двоколісний екотранспорт – велосипед.
Народився Федор Фекета на Перечинщині, у Туря-Реметі. Жив у простій сільській родині. Усе життя його минало у злиднях – і дитинство, і зрілий вік.
Трудовий шлях поштаря із ремет припадає на той період, як у селі запрацював залізо-ливарний завод.
Кожного дня із Тур'я-Ремети, через гори у бік Маковиці, ходив до Ужгорода. Розносив листи, грошові перекази та газети. Із ранку виходив із села. А по обіді уже був у Оноківцях, чи Кам’яниці. Був одягнений у гуню, капелюх від дощу. За помічницю була у нього дерев’яна палиця. Не один раз оборонявся від вовків тією палицею, розповідають мешканці, тягнучи торбу через гори.
А на роботу не скаржився той бідолаха. Ішов до людей, несучи свою ношу.
У будь-яку пору – у зливи, й морози, терплячи вагу тієї торби, неустанно і гідно виконував листоноша відповідальний обов’язок.
Розповідають односельці, що Федор Фекета був настільки бідним, що у хаті, бувало, не вистачало і борошна. Ой і забідкався одного разу перед Великоднем той листоноша:
– Не буде у мене паски, не має із чого її випікати. Не вже отака моя доля?
Міркував листоноша і надумав, що зробить урочистий хлібець, гарно вирізавши його із дерева. Адже був листоноша і майстром у різьбленні.
От і вирізав паску він із древа, а та така видалась гарна, що й собі не повірив.
Полакував оте різьблення та й залишив аби трохи підсохло. Другого дня поклав пасочку у мішок і поніс її на освячення до місцевого храму. Один пан стояв поруч із Фекетою на Великодньому освяченні. Залюбувався тією хлібиною, що вона така біла і гарна, а у нього підгоріла, що коли бідний різьбяр відвернувся, пан тут же поміняв пасочки місцями.
Як повернувся до дому по службі, Федор Фекета очам не повірив, що його паска із дерева стала паскою із білої муки. – Оце Бог мені допоміг. Він послав чудо за мої молитви!
Пам’ятають сельчани і випадок із легендарним листоношею, коли той за одне зрубане дерево лишився руки. За свідченням очевидців, Федор Фекета пішов до лісу, який належав пану і вирішив тут нарубати кілька полін до печі. А багатій це помітив і наказав його людям упіймати зловмисника та дати йому по за слузі, як посмів рубати на панській території. За наказом пана, як зауважують реметяни, за той злочин Федору Фекеті було відрубано руку на одному із пнів у тому ж лісі. На той час то було жорстокою розправою.
Сьогодні ж закарпатський ліс уже настільки вирубано, кажуть місцеві, що у період негоди на Закарпатті дедалі частіше стаються підтоплення, зсуви та сселі.
Повні фури із довжелезними трамами кудись мчать і мчать, відзначають сельчани.
–Тоді ж листоноша за якесь там поліно, аби зігрітись, мав бути наказаним. А от зараз чому так не чинять зі злодіями, що крадуть ліс та продають за кордон, –відзначає пан Ігор. – Скільки повирубували? Одні лисі гори!
До слова, той факт про відрубану руку та різьбярську діяльність поштаря із ремет знають не всі, а тим паче не надто обізнана в історії листоноші й сучасна сільська молодь.
Життєвий шлях Федора Фекети був досить коротким. Одного разу, виконуючи свою місію у рознесенні пошти, розповідають реметяни, мав дуже велику спрагу й напився води із криниці. Вода, як відзначають, була надзвичайно холодною. Через це і захворів листоноша на запалення легенів. Так і помер.
Дехто із реметян акцентує увагу на іншій версії що до смерті Фекети. Згідно із цією інформацію, листоноша, розносячи кореспонденцію, переходив через річку узимку і провалився під кригу. Та перед смертю поштар ще зумів із останніх сил викинути важку сумку із поштою на берег річки. На жаль, тут і історія обривається. Ніхто не знає, чи збереглася ще десь сумка Посла із ремет.
На сьогодні хорошою згадкою про листоношу є відлитий реметянами барельєф на стіні Туря-Реметівської православної церкви. Той барельєф було виготовлено у селі працівниками залізо-ливарного заводу ще у 19 столітті. Саме тут було відлито і унікальний пам’ятник Гераклу, який бореться із величезною Лернейською гідрою.
Пізніше, на місці залізо-ливарного заводу було утворено державну племінну конюшню, славнозвісний жеребчинець. Про його функціонування, «Голос Карпат» інформував читачів у попередніх публікаціях.
На пам’ятній дошці на храмовій стіні Федору Фекеті написали:
«Въ Память Приязности, Тверезности, Чесности и Послужности Посла Феодора Фекета. Померъ р.б. 1838».
Уже пізніше Михайло Белень – заслужений художник України виготовив і бронзовий пам’ятник Федора Фекети, який у 2004 році було встановлено у центрі міста Перечин. Традиційно біля пам’ятника проводять відкриті екскурсії за участю туризмознавця Федора Шандора та за присутності охочих туристів.
Останнім часом бронзовий пам’ятник у Перечині став настільки відомим та популярним у туристичному плані, що тамтешнє населення почало називати легендарного листоношу із Туря-Реметети перечинським, «видаючи, мовляв, образ Фекети за суто свій місцевий бренд». У цьому випадку варто зазначити, Федір Фекета хоча і був родом із Туря-Ремети, а працювавав поштарем не лише у селі на місцевій ливарні, а й у Перечинському відділенні поштового зв’язку. То ж містяни вшанували таким чином пам'ять про листоношу.
У той час, за словами населення Туря-Ремети, Федір Фекета є їхньою історією і визначною постаттю. Гарячі дискусії щодо цього і досі тривають між реметянами і перечницями. А отже, в історії ще мусить бути логічне продовження.
У мережі онлайн теж дискутують. Під постом у групі «Наш Перчин», зокрема, відзначають:
–А ще цей листоноша родом з Туря Ремети.
І в Перечині тільки проїздом.
І до Перечина відношення не має, - каже реметянини Ihor Ohlashennyi
–Поки там відбивалися табличкою на церкві та у Перечині зробили його своєю родзинкою. Ще пару років, тай Фекета буде виключно з Перечином асоціюватися, - відзначає Serhii Husakov Husakov
–Вибач, "табличка на церкві"!!! Це барильєф, який був вилитий на сталеливарному заводі в с.Тур'я-Ремета!!! Як що писати то хоч почитай історію, - відповідає пану Сергію Olya Hapak
В онлай-дискусії не тільки історію відстоювали, а й те, по суті, із чим вона асоціюється для реметян та перечинців. Асоціацій таки вистачило, однак, - не без образ:
–Із Перечином асоціюється Хімзавод, - зазначив пан Ігор. У той час отримав відповідь:
–А з Реметою зелена капура)))) шо за брєд, - акцентував інший дописувач.
До слова, вислів «зелена капура» для мешканців Туря-Ремети є образливим, адже насправді так іронічно називають місцевий «Психоневрологічний інтернат». У минулі роки на території цієї будівлі було утворено «державний жеребчинець» – племінну конюшню, де розводили коней чистокровних порід. На кінні змагання з’їжджалася знать із різних куточків. А отже, навіть ця «зелена капура» має велику історію.
–Даже ця 'капура' має історію, під час війни там тримали військовополонених, - відзначає реметянин.
За словами міського голови Івана Погоріляка, Федір Фекета не був би настільки відомим, якби у 2004 році в Перечині листоношу не увічнили бронзовим пам’ятником:
–Моя позиція завжди була такою, що Фекета з Т. Ремети, але постать і гордість всього нашого краю. Є багато ще над чим працювати, а якби ми в 2004 році не поставили цей пам’ятник, то був би таким відомим наш Фекета?, - запитує Іван Погоріляк.
«А от сон реметян доки триватиме?» - запитують у мережі вихідці із населеного пункту. За їхніми словами, за стільки часу могло і населення потрудитись над зведенням пам’ятника листоноші у своєму селі. Та чомусь, писати легше, аніж робити:
–Реметяни чого сплять? Лиш по фейсбуках можуть писати? Чому немає тої активності на ділі??? Хто заважав зробити пам'ятник Фекеті раніше? Та ніхто, просто нікого раніше історія абсолютно не цікавила. Є барильєф на церкві і достатньо, а от як вже почав Перечин розвивати тему з листоношою, то всі починають відкривати "великі роти", - відзначає пані Рената.
Очікуємо на логічну розв’язку у цій ситуації. Адже дискусія ще триває.
Нагадаємо, мешканці Тур’я-Ремети: "Федір Фекета і жабка – наша історія!"
Читайте на ГК:Полонина Руна - без бетону та ВЕС: як виглядає смарагдова точка в цю пору? (ВІДЕО)Читайте на ГК:"Якісь мізки під листям": що за знахідки цієї пори відшукують з палицями у закарпатських лісах?
Читайте на ГК:"Не було чим дихати, ширма була густою": чимало закарпатців налякались напередодні шокуючого видовища