1. Новини Закарпаття
  2. >
  3. Вся область
  4. > >

Забута війна 1919 року на Закарпатті: як воювали русини та румуни (ФОТО)

14.11.2020 20:20 Суспільство

У минулому столітті Європа пережила дві страхітливі світові війни. Від Волги до Атлантичного океану у жорстоких битвах гинули мільйони людей, зникали з лиця планети цілі міста і села.

У минулому столітті Європа пережила дві страхітливі світові війни. Від Волги до Атлантичного океану у жорстоких битвах гинули мільйони людей, зникали з лиця планети цілі міста і села.

До вашої уваги стаття Михайла Чухрана на порталі Королево мовою оригіналу:

Здавалося, ці смертоносні події оминали нашу Срібну землю, адже фронти дійсно пролягали далеко за межами Закарпаття і місцевих жителів не торкнулися жахи бойових дій, за винятком, звичайно, мобілізованих у діючі армії різних держав. Така собі нібито нейтральна Карпатська Швейцарія.

Але саме у квітневі дні 1919 року на території Виноградівщини точилися такі запеклі бої, яких тут не було з часів князя Ференца ІІ Ракоці.

Перша світова війна (або як тоді її називали – Велика Війна) закічилася підписанням мирного договору у Парижі 11 листопада 1918 року. Однак Румунія, що воювала на боці Антанти, за день до того, тобто 10 листопада 1918 року, оголосила власну війну Центральним державам і розпочала наступ на Угорщину, де тоді панував хаос післявоєнного безвладдя (щось подібне до анексії Криму, чи не так?). Поки лідери країн-переможниць довго мудрували над новим устроєм Європи, румунська армія потихеньку займала Трансільванію та Підкарпатську Русь. Спочатку це легко вдавалося, адже австро-угорської армії вже не існувало, а Угорська Радянська Республіка, що виникла у березні 1919 року, свої збройні сили тільки формувала.

Втім, формування проходило досить успішно, адже за лічені дні до лав Русинського батальйону та Червоної Русинської дивізії записалося до 6 тисяч добровольців, які тільки-но повернулися з фронтів Великої Війни і ставали на захист Руської Крайни – русинської автономії в складі революційної Угорщини. Ще близько двох тисяч бійців налічувалося у Сейкельській дивізії, ящо займала позиції на південному фланзі оборони Підкарпаття. Однак румунські війська мали тотальну перевагу у чисельності вояків, а особливо у озброєнні – Антанта щойно передала їм найсучаснішу зброю (особливо кулемети та артилерію) та спорядження на 100 тисяч солдатів.

16 квітня 1919 року румунські збройні сили перейшли демаркаційну лінію в районі Мармарош-Сигот – Великий Бичків і фактично в режимі легкої прогулянки вже до 20 квітня зайняли долину Тиси в напрямку Солотвино – Тячів – Буштино – Хуст. Дуже швидко капітулювала Сейкельська дивізія, дозволивши цим обходити Угочанський комітат з півдня.

Але тут прогулянка скінчилася. На шляху загарбників стала Червона Русинська дивізія, утворена здебільшого із робітників Королева та Севлюша, людей загартованих, із бойовим досвідом; вони добре вміли і захищатися, і наступати. На допомогу королівчанам прибув із Чопа бронепоїзд – один з трьох, які мала у своєму розпорядженні Руська Крайна. 21 квітня на лінії Королево-Велика Копаня на правому березі Тиси розпочався жорстокий, кровопролитний бій. Досить сказати, що загинуло біля 50 червоноармійців і було поранено до півтори сотні. Втрати агресорів були приблизно втричі більшими. Більше того, Русинська дивізія, перемоловши авангард наступаючих, перейшла у контрнаступ і відкинула ворога до Хуста.

Автор цих рядків у шкільні роки ходив до королівських старожилів, безпосередніх учасників цього бою, записуючи їх спогади, треба визнати, дуже шокуючі для школяра своєю кривавістю. Зошит із записами я віддав учителю історії, однак тоді, як і тепер, події квітня 1919 року залишалися поза офіційною увагою усіх минулих і теперішніх можновладців.

Дочекавшись підкріплення, румуни знову атакували Королево. Цього разу захисники залізничного селища відступили до Севлюша, обороною якого керував місцевий учитель С.Кутлан, уповноважений будапештського уряду по Угочанському комітату.

Пригадую оповіді старожилів, що румуни зайшли до нашої місцевості саме на Великдень, коли люди прийшли з церковної служби і якраз збиралися розговітися свяченою паскою. Чужоземні вояки вдиралися до осель і безцеремонно відбирали все приготоване до святкової гостини – паски, ковбаси, мальовані яйця. За супротив жорстоко били. Цей день місцеві жителі ще довго пам’ятали як «голодний Великдень», бо окупанти не залишали в хатах ані крихти їстівного.

Ціною великих втрат румуни таки вдерлися до Севлюша, де одразу розпочали дикий терор, прагнучи помститися його жителям за непокору і збройний опір. Вони масово розстрілювали полонених, били і катували будь-кого, запідозрюваного у нелояльності. Сумнозвісні «25 румунських» місцеве населення запам’ятало надовго, адже рани на спинах від румунських палиць заживали дуже важко. Вже 27 квітня румунська армія захопила Берегово та Мукачево, де шлях їм перегородили Чеська Армада, яка румунам вже була, як кажуть, «не по зубам». Окупанти займали 65% території нашого краю аж до липня 1920 року, коли Тріанонський договір остаточно визначив кордони новоствореної Чехословацької республіки. Із окупованих земель румуни виторгували собі тільки частину Мараморощини на лівому березі Тиси, де знаходився Мараморош-Сигот та 14 русинських сіл. Так закінчився румунський похід на Підкарпатську Русь.

Червона Русинська дивізія у складі Угорської Червоної армії ще 10 днів обороняла Чоп уже від чехословаків (Чоп, між іншим, до 1944 року був словацьким, і тільки Сталін забрав його до складу Закарпатської України – квазідержавного утворення, що існувало до січня 1946 року). Бойовий шлях дивізії завершився після так званого «Північного походу» із Мішкольця на Словаччину. Русинські вояки зуміли взяти Кошице та Пряшів, але велика європейська політика поклала край Угорській революції, а разом з тим спонукала скласти зброю її воєнним формуванням.

Така трагічна сторінка є в історії нашого краю. На жаль, вона майже забута, хоча пам’ять про сотні наших земляків, які наклали головою на берегах Тиси в далекому квітні 1919 року, заслуговують на достойне відзначення. Кров, пролита за Батьківщину, хоч би якою вона не була в очах зажерливих сусідів, є безцінною. Вони добровільно віддали життя у благородній боротьбі за свободу своєї рідної землі; не їх вина, що кожна наступна влада вшановувала тільки власних героїв, створюючи власні пантеони і викидаючи геть попередніх.

За збігом історичних обставин саме на цьому місці розгорталися трагічні події 15 березня 1939 року, коли воїни Карпатської України, багато яких походило з Королева, вступили в нерівний бій з гонведами Міклоша Гортія.

От таке місце бойової слави королівчан!

Нагадаємо, Королево залізничне. Від Ференца-Йовшки до Йовшки Сталіна (ЧАСТИНА II)

Читайте на ГК:У Виноградові справжній ялинковий бум (ВІДЕО)
Читайте на ГК:На Виноградівщині ДТП: фуру занесло на узбіччя (ФОТОФАКТ)
Читайте на ГК:"Яка причина смерті 16-річної Сабіни": на Виноградівщині провели ексгумацію тіла померлої дівчини
Цей матеріал також доступний на таких мовах:Російська
загрузка...