Історія про те, як у Буковому відмовилися від послуг сільради

Зараз чимало магазинів відводять маленький куточок свого приміщення для менеджера з кредитування. За вузеньким столиком оформляються заявки на кредитування переважно для покупки різних речей – від телефонів до ювелірних прикрас. В одному з таких магазинів за невеличким столиком сидить Надія Василівна Фулитка. Вона доїжджає сюди на роботу з села Букове.

За останні роки Надія Василівна спостерігає низький інтерес до кредитів, люди переважно бояться позичати гроші, оскільки не впевнені у своїх майбутніх доходах. А ті, хто зважуються просити позику, переважно беруть гроші на ремонт чи на купівлю меблів, хоча насправді причин і потреб є безліч, але Надія Василівна ніколи не розпитує справжню мету, не намагається щось уточнювати - у кожного своїх проблеми та історії. У Надії Василівна своя нелегка історія. Її син хворіє на рідкісну й важку недугу – ЮРА (ювенільний ревматоїдний артрит). В Україні є 2 з половиною тисячі таких хворих. Причину захворювання медицина не знає, проте є лікувальні препарати, які дозволяють контролювати хворобу. Кожна три тижні препарати треба вводити пацієнтові і ціна такого лікування – 60 тисяч гривень. Минає три тижні знову потрібен курс лікування.

Для сім’ї Фулитка це були просто нереальні гроші. Чоловік їздив на заробітки то ві Європу, то в Москву, щоб підтримати родину, а головне забезпечити лікування сина. Спасибі людям, допомагали хто як міг і тільки у 2009 році запрацювала державна програма допомоги хворим на ЮРА. Тоді стало легше. Ну як легше? Ліки стали безкоштовними, але тепер треба було постійно оббивати пороги управління охорони здоров’я, тому що ліки швидко закінчуються, а зупиняти лікування неможливо.

Треба вчасно приїхати і умовляти чиновників, щоб допомогли з отриманням препаратів. Чиновники уже впізнають її здалеку і готові сховатися від настирливої матері, але, каже Надія Василівна, нічого не вдієш – треба шукати їх по кабінетах, або ж чекати під дверима і обіцяти, що буде ночувати у владному коридорі, тому що дитині потрібні ліки. Потім буківчанка познайомилася з такими ж матерями, у чиїх сім’ях є дитина з ЮРА. Спільне випробування об’єднує. Вони разом їдуть, якщо є потреба в обласний центр, допомагають один одному порадами, більш досвідчені пояснюють як оформляти документи, куди звертатися.

Врешті наполегливість дає свій результат – хворий син виріс, навчається в ПТУ, дочка навчається в Чернівецькому університеті імені Федьковича, життя налагоджується. Ну як налагоджується? Тут ми переходимо до історії, про яку йдеться в заголовку.

Переважна більшість працездатних буківчан їздить за кордон на заробітки. Ще років 10 тому головним способом заробляння в Буковому було вирощування ягід, крільництво, збирання у лісі ожини, грибів та дикоростучих лікарських рослин. Зараз мало хто вирощує й продає полуницю – з власного городу багато не заробиш. Та й вода для поливу почала доставлятися з перебоями. Букове хронічно потерпало через цю проблему. Буківська сільська рада постійно боргувала за електроенергію, і енергетики не один раз відключали живлення. Інколи Букове по кілька тижнів залишалося без води.

- А що ми зробимо?- виправдовувалися в сільській раді, - грошей нема, люди за воду боргують, нічим розрахуватися. І тоді Надія Фулитка запропонувала жінкам села перебрати на себе усі зобов’язання, пов’язані з «водоканалом». Чому саме жінкам? Та тому що чоловіки переважно за кордоном і керувати процесом мусять ті, хто залишився вдома. Жіноцтво села відразу підтримало ідею, самостійно взялися за створення кооперативу, оформлення всієї документації, договорів.   Відтепер люди повинні були нести гроші не в сільраду, а в кооператив, який самі створили. Керівне ядро діяло рішуче. Людей, які хронічно боргували або нічого не платили, попередили, що перекриють воду. Одного дня навіть демонстративно вивели на узбіччя вулиці техніку, щоб не було сумнівів. Умовляння та погрози спрацювали – за кілька тижнів всі мешканці вулиць встановили собі за правило оплачувати водопостачання. Одну людину обрали для виконання всіх робіт на платній основі – щоб збирала гроші за воду і вирішувала поточні питання. Відтоді минуло два роки і Букове не має жодних проблем – всі люди поставили лічильники і сплачують за використані кубометри, кооператив ніколи не має боргів перед постачальниками енергії, про всі до копійки надходження й витрати ведеться звітування. Є ще одна проблема, яку обговорюють мешканці – багато води йде поза домашні лічильники і виходить, що одні сплачують за всю спожиту воду, а інші користуються водою безплатно, а точніше за рахунок своїх сусідів. Тобто історія триває

Сьогодні все міняється, внаслідок реформи сільради в Буковому уже не буде, але мешканці села не вважають це за втрату.

Василь Горват