Цей унікальний природний скарбник із, мабуть, найсвіжішою водою у всій околиці, розташований у серці лісу під вершиною Ховп у Зарічеві.
Серед населення ця криниця є чи не одним із наймудріших свідків минулого, враховуючи здатність води зберігати інформацію упродовж значного терміну. А як свідчать місцеві, криниці уже більше як 200 років. Точніше сказати, ніхто і не тямить, коли вона тут з’явилась. Однак, за словами людей, ця криниця ще залишилась відтоді, як у глибинці були так звані пароми – «гайови» й людей, що добирались на роботу, доправляли з одного берега річки на інший через тамтешню водойму на дерев’яних посудинах (коритах).
Були нижній та верхній «гайови».
Підтверджує цю істину із глибоким корінням і внучка одного із таких перевізників на той час пані Олена:
–Мій дід Михайло тривалий час перевозив людей через наш Уж у селі. На той час води у річці було не те, що тепер, – відзначає пані Олена.
Та були і певні «але» у цій місії і найважче було в непогоду верстати маршрут через річку на своєрідній паромі, як зазначає пані Олена.
–Важко було у бурю виконувати цю місію, вода набиралась в гаюв і слід було її періодично вичерпувати. Саме корито сильно хиталось і треба було триматися дуже міцно за троса, який був натягнутий через річку від одного кінця до іншого, – розповідає очевидиця. Та й взагалі під час негоди, як зазначає співрозмовниця, було і дещо страшно пливти через річище і перевізнику, і пасажирам. Здебільшого, пасажирами на гайовах були робочі хімзаводу, який і сьогодні функціонує у місті Перечин, –ділиться мешканка.
За словами пані Олени, на сьогодні, на місці попереднього русла річки, залишились одні зарості та невеличка впадина, а трохи вище і вже згадуваний студник, іменований «Дідовою студничкою» (на фото). А під берегом дід Михайло мав «хижку» – землянку.
–Раніше у мого діда, Михайла Сивохопа, де на сьогодні залишилась криниця, була така собі будка. Там він дежурив від ранку й до ночі, працюючи перевізником, – додає співрозмовниця.
І по сьогодні вода у криниці дуже смачна. Її вдосталь у будь-яку пору року й погоду, як зазначають місцеві.
–Узимку вода у студничці ніколи не мерзне, – каже пані Олена. – Може є якісь термальні жили. Проте, усе може бути, як і те, що гора Ховп у підніжжя якої і зараз тече цей студник, за легендою може бути нічим іншим, як згаслим вулканом. Часто я бачу сон, як стою у підніжжя гори, а на самій її вершині вибухає вулкан, – розповідає пані Олена.
До речі, біля «Дідової студнички» ростуть і не менш віковічні дві вільхи, порослі мохом, неначе у казці. На одній із вільх – пластикова тара, аби напитись води.