А з біл-бордів відрами сиплють солодкі грезни на голови майбутніх виборців.
Назва виноградного краю для Севлюша цілком відповідала хіба що його давно минулій дійсності. А саме в часи, коли майже вся Чорна гора була змережана дбайливо доглянутими винницями. А вирощений на вулканічних скришах добірний столовий виноград звідси відвозили вагонами й продавали його у європейських столицях.
Успішну справу дідів тут продовжували навіть у затаврований сучасниками колгоспний період. Виноградівщина мала два потужні радгосп-заводи, які займалися вирощуванням грон на величезних площах. Вином тоді наповнювали тисячалітрові дубові бочки у підвалах Виноградова й Королева. Багато хто ще й досі пам’ятає аромат знаменитої «Троянди Закарпаття».
А що маємо сьогодні? Рештки кам’яних терас у лісі та в зарослях дачних ділянок на Чорній горі; голі береги, бур’яни на місці колишніх сільських виноградників. Та доведені до повного занепаду і краху обидва промислові виробники вина і винограду.
Є ще, правда, нечисленні приватні виноградарі, які на крихітних ділянках плекають сонячні грона та чекають щорічного фестивалю, де зможуть продати по кілька пляшок власно виробленого домашнього вина.
На цьому тлі убитої в місті й районі галузі дико констрастують селфі з виноградом та піарні борди, з якиз відрами сипле солодкі грезни на голови майбутніх виборців.