Ужгородська вузькоколійка: між минулим і сьогоденням – колія спогадів (ФОТО)

Вузькоколійна залізниця Ужгород – Анталовці (угор. Ungvár – Antalócs, чеськ. Užhorod – Antalovce) – на сьогодні є однією із багатьох вже недіючих вузькоколійних залізниць в Ужгородському районі.

Історія вузькоколійки доволі цікава. Призначалася першочергово із метою налагодження безперебійного постачання сировиною військового деревообробного підприємства в Анталовцях, яке на той час було заснованим австро-угорською імперією. Підприємство займалось виготовленням дерев’яних рукояток та накладок для багнетів, артилерійських тесаків і прикладів.

Побудована залізниця російськими військовополоненими у XX столітті. За свідченням очевидців, вона мала два відгалуження, які йшли вздовж рік Стара, Середній і Крайній до гір Маковиця (978 м), Анталовецька Поляна (977 м) та Токарня (627 м).

Будівництво залізниці Ужгород – Радванка – Анталовці активізувалось перед Першою світовою війною. Роботи йшли із неабияким пожвавленням і вже у 1916 році вузькоколійну залізницю з шириною колії 760 мм було здано в експлуатацію. Рух коліями було відкрито у 1917 році з ліцензією лише для перевезення деревини.

Довжина розмітки колії становила 36,635 км, експлуатаційна довжина — 34,507 км. Максимальний підйом становив 28 %, а мінімальний радіус кривої – 60 м.

Вузькоколійний маршрут лінії Ужгород – Радванка – Анталовці розпочинався на залізничній станції Радванка в Ужгороді, яка розташовувалась на відстані одного кілометра від головної ширококолійної станції у місті. Дві станції були з’єднані колією, яка вела до каменоломні (відомої на сьогодні як Радванський кар’єр чи вулканічний купол – одна із унікальних пам’яток природи з минулих часів). Та хоч це місце і є одним із чудових літніх локацій, а офіційного дозволу на купання у водоймі не має.

Як зазначається в історичних даних, вузька колія проходила через виноградарський регіон на околицях селища Середнє, а відтак повертала на північ в долину річки Віолла і прямувала до Анталовець.

Залізниця проходила через 9 сіл передгір'я Ужанської долини. Зупинки розташовувались у Дравцях, Підгорбі, Холмоку, Руських Комарівцях, Вовковому(Вовковоях), Середньому, Чертежі, Худльові та Анталовцях.

Нижче на фото з мережі Фейсбук – залізничний відрізок «Ужгород –Дравці» (паровоз U35.201 фірми O&K, 1899 р.в. – 70 к.с., ). Автором фото є Ужгородська дитяча залізниця 

До травня 1918 вузькоколійка Ужгород – Анталовці підпорядковувалась Імператорсько-королівським австрійським військовим залізницям – kkHB (kaiserlich-königlich österreichische Heeresbahn), після чого вона перейшла в управління угорської компанії MÁV.

Починаючи з 3 січня 1919 року муніципалітет міста Ужгород без державного дозволу використовував залізницю для пасажирських перевезень як громадський транспорт.

21 червня того ж року залізниця була взята під контроль чехословацькою армією, а згодом була передана Чехословацьким державним залізницям – ČSD. В червні 1920-го залізниця Ужгород – Анталовці знову перейшла до Міністерства оборони Чехословаччини, а уже з вересня 1920 року вона експлуатується ČSD. 1 жовтня 1920 Чехословацькі державні залізниці (ČSD) стають остаточним власником вузькоколійної станції.

Після 1921 року перевезення на залізниці здійснювали дві пари змішаних потягів. При необхідності вони комплектувались вантажними вагонами та переводились у розряд вантажних потягів.

У 1922 році вузькоколійна залізниця Ужгород – Анталовці разом з кінним траком перейшла у підпорядкування Ужгородського управління державними лісами та землею. На той час довжина лінії Ужгород – Анталовці становила 34,87 км. Через деякий час залізниця отримала дозвіл на перевезення пасажирів. Для здійснення пасажирських перевезень було сформовано спеціальний потяг, який перевозив учнів, студентів, працівників і селян до Ужгорода.

В період 1938–1945 рр. лінія експлуатувались угорською компанією MÁV. Дільниця Ужгород – Радванка – Анталовці отримала нумерацію 122. Пасажирські перевезення на залізниці на той момент здійснювали три пари потягів. Час проїзду в напрямку з Ужгорода до Анталовець становив 2 год., у зворотньому напрямку – 2 год. 15 хв.

Після входження Закарпаття до складу СРСР полотно вузькоколійної залізниці Ужгород – Анталовці було перешито із 760 мм на 750 мм.

Спочатку планувалось здійснювати перевезення на залізниці Ужгород — Анталовці за допомогою трьох локомотивів на паровій тязі виробництва заводу «Krauss» в Лінці, але вузькоколійка отримала тільки два – з фабричними номерами 7196/1916 та 7255/1917. Третій локомотив 7195/1916 так і не був поставлений, а локомотив з фабричним номером 7196/1916 експлуатувався до 17 серпня 1917.

Із 22 серпня 1917 до 15 лютого 1918 на залізниці експлуатувався локомотив № 2001 виробництва заводу «Hohenzollern» в Дюссельдорфі з фабричним номером 2032, а з квітня до 22 липня 1918 — локомотив № 4001 виробництва заводу «Budapest» з фабричним номером 3094/1916.

У 1919 на вузькоколійній залізниці Ужгород – Анталовці експлуатувались три локомотиви. Перший локомотив, який мав тільки фабричне маркування 510 (Cs2t 510/1899), був доставлений з підприємства «J. Przeworsky» в чеському селі Бори, де він експлуатувався з 1899 року. Це був тендерний локомотив виробництва заводу «Orenstein & Koppel» в Берліні. Другий локомотив з маркуванням 2624 (Cs2t 2624/1911) являв собою класичний вузькоколійний тендерний локомотив типу 78 виробництва заводу «Budapest», який спочатку був поставлений на підприємство графа Вінклера в Чіреші. Третій локомотив «Krauss» з фабричним номером 7255 експлуатувався на залізниці Ужгород — Анталовці з моменту її відкриття.

У 1925 локомотиви були перенумеровані — 510 як U 35.201, 2624 як U 35.301 та 7255 як U44.101.

У березні 1927 на залізницю був переданий локомотив U 37.001 («Krauss» 3638/1897) з вузькоколійки Їндржіхув-Ґрадец, а у 1930 році — локомотив U 37.005 («BMMF» 175/1906) з вузькоколійки Тересва — Усть-Чорна. Останній паровий локомотив U 37.010 («Krauss» 3817/1898) був переданий із залізниці Їндржіхув-Ґрадец у 1931. З початком експлуатації потужних локомотивів типу U 37.0 на вузькоколійній залізниці Ужгород — Анталовці, парові локомотиви більш легкого класу поступово передавались на Боржавську вузькоколійну залізницю.

В період 1945–1956 на залізниці експлуатувались два паровози заводу «Davenport»(США) з фабричними номерами 2854 та 2856. Пізніше – радянський паровоз Кп4-488.

22 травня 1937 рухомий склад залізниці Ужгород – Анталовці поповнився двома парами пасажирських та однією парою вантажно-пасажирських автомотрис. Моторові вагони M 11.003 та M 11.004 були передані з Боржавської вузькоколійки.

В останні роки експлуатації залізниці використовувались тепловози ТУ2.

Розібрано вузькоколійку у 1975–1976 р.р. як нерентабельну, а рельси було використано у будівництві ужгородської дитячої вузькоколійки.

У свій час нині вже історична вузькоколійка слугувала місцевим на славу. Багато років поспіль нею доставлялась до Ужгорода необхідна лісопродукція.

Розповідають, що колись і один із губернаторів області щодня їхав потягом вузькоколійки із Чертежа, де був його маєток, на роботу в Ужгород. А на плечі у губернатора сиділа ручна сорока.

Доволі цікавим є і факт щодо виявлення артефактів на території вузькоколійки. За свідченням істориків, у 1940 році на північ від села на розгалуженні вузькоколійки було знайдено бронзовий скарб. Деякі речі із нього потрапили до фондів краєзнавчого музею області.

Нагадаємо, вузькоколійні маршрути: на Перечинщині і досі можна побачити залізничні мости із минулого (ФОТО)