Туристам на замітку! Нерозкручені сільські "родзинки" Закарпаття (ФОТО)

Закарпаття має безліч цікавинок і місць, які за один-два візити туристам не осягнути.

У невеликих "нерозкручених" селах Закарпаття часто мандрівникам можна знайти ще більше справжнього, цікавого та "смачного" регіону. Місцевий туризмознавець Федір Шандор склав перелік з десяти затишних сіл Закарпаття, про які не знають туристи, пише Depo.Закарпаття.

Село Велика Копаня, Виноградівський район

Вперше згадується в 1430 році. У 1910 році, тут жили українці та велика громада німців.

Село відоме тим, що тут кожна друга родина має двійнят. Село внесли до Книги рекордів України. Велику Копаню також називають українською столицею близнюків. Найбільше близнюків з'явилось на світ в 1990-х роках, при тому що близнюки в селі почали з'являтись ще з 1941 року. Рекорд був встановлений в 2004 році, тоді в червні населення збільшилось на три двійні.

Селяни пов'язують таку кількість близнюків із чудодійною водою одного джерела.

За Копанським хребтом геологи виявили величезне підземне озеро, яке підживлює місцеві джерела. Рік у рік у селі народжуються двійнята, їх вже майже 60. При тому, що Велика Копаня не така й велика — тут менше 4 тисяч мешканців. Станом на 2014 рік в селі нараховувалося 63 пар близнюків і двійнят.

Тут можна подивитися:

    місце археологічних розкопок
    заповідник Чорна гора
    скуштувати воду з джерела близнюків
    віднайти місце деревяного храму що перевезли до Чехії
    місце, в яке закохався композитор Бейла Барток.

Село Грабово, Мукачівський район

Перша згадка про село датується 1604 роком. Русинська частина села була заснована на початку VXII століття шляхетною родинию Szidor і в 1649 році нараховувала 31 кріпаків. До 1880 року більшість жителів покинули село, щоб емігрувати в Америку. Колонія вижила тільки тому, що богемські німці з району Стрий (Галичина), де умови життя були не кращими, переїхали в Грабово.

У селі діяв римо-католицький храм збудований німцями, що заселяли частину села, можливо, наприкінці XIX ст. Як і багато інших католицьких храмів, закритий на почfnre 1970-х років.

Церква св. пр. Іллі, 1910 р. У XVII ст. – у Грабові була парохія. У 1733 році за священика Василя Левицького згадують дерев'яну церкву св. Михайла з двома дзвонами. Востаннє дерев'яну церкву в селі згадують у чеському путівнику 1923 року.

Теперішня церква є типовою мурованою базилікою. Над входом вказано дату спорудження — 1910 рік (можливо, початок робіт). Після спорудження інтер'єр храму побілили, а досить неякісне малювання виконали аж у 1992—1993 роках. У 1988 році проведено зовнішній ремонт. Свічники до церкви зробив Петро Копач. Його остання робота — підставка-аналой, яку він зробив перед смертю 1997 року в 95-річному віці. Гарно різьблений іконостас містить ікони добротного малювання.

Біля церкви — дзвіниця з двома дзвонами. Напис на одному повідомляє, що дзвін купив Михайло Бабиля в 1890 р. за священика Кирила Раковського, старости Василя Соскиди та куратора Андрія Аучана. Фриз у верхній частині дзвона містить напис по-німецьки: "Leib und Sonne Landestreu".

У селі можна оглянути:

    лікувальні Солені Млаки
    печера опришків
    залишки німецької колонії
    руїни швабського храму
    джерело мінеральної води
    місце битви зі шведською армією
    копальня андезиту
    Чорний ліс.

Село Паладь-Комарівці, Ужгородський район

Назва села з’явилася в результаті об’єднання двох сіл – Паладь і Комарівці. Поблизу Комарівців віднайдено слов’янське поселення VIII-IX століття.

Паладь. У 1280 році ця місцевість належала роду Аба. На початку XIV століття нею володів слов’янський рід Добо, пізніше – рід Дацофіак. У 1436 році угорський король Ласло I подарував ці землі сім’ї Паладі, які декілька сторіч були правомірними власниками краю. Оскільки в роду Паладі не залишилося в живих прямих спадкоємців, дана територія була поділена на дві частини: перша перейшла в скарбницю держави і підкорялася ужгродському феодалу, а інша частина була віддана сім’ї Берейні(родичі сім’ї Паладі).

У давнину біля села Паладь знаходився маленький населений пункт, який належав роду Паладі. Перші відомості про це село датується 1696 роком. Населення даної місцевості: в основному угорці реформатськой віри.

У XІX столітті обидва села, як одне (Паладь і Комарівці) увійшли до складу району.

У селі можна подивитися:

    місце археологічних розкопок
    дізнатися про провінційно-римське поселення Острув
    древній храм села XIV століття
    розпізнати фрагмент сцени із легенди Святого Ласло, яка була написана справа вліво
    пройтися місцями боїв ІІ-ої Світової війни.

Село Боронява, Хустський район

Уперше згадується в 1389 році як Baranya. Походження його назви пов'язане з колишніми пасовищами. Його першим відомим господарем була угорська родина Нодь, однин з членів якої, Освальд, згадувався в 1449 році.

Тут було розвинуте видобування солі.

Боронявський монастир є одним із найдавніших та найунікальніших храмів Закарпаття. Він був закладений отцем Іваном Коцаком, місцевим священником, який постригся в ченці та побудував у 1716 році дерев’яний монастирець на полі, що купив від хустських громадян.

Боронявський монастир (гравюра). Фото: uk.wikipedia.org

Монастир був оновлений 1806 року, але за 50 років він вже розвалювався. 6 серпня 1912 р. на свято св. Іллі монастир відвідали діячі Карпатської України Августин Штефан та Михайло Бращайко. Вони виступили з промовами, в якій схвалили те, що в стінах монастиря відчуваються добрі відносини між селянством та інтелігенцією.

У cелі можна подивитися:

    археологічні розкопки курганів
    монастир
    Безсмертну криницю
    залишки соляної шахти
    гірське озеро
    джерело-гейзер мінеральної води
    взяти участь в унікальній традиції Шаркань.

Село Люта, Великоберезнянський район

Перші жителі тут з’явились близько середини XIII століття, коли виникло понад 25 поселень в Ужанській домінії. Другети володіли Лютою аж до XVII століття. Село було побудоване у 1567 році. Тоді тут нараховувалися всього дві родини.

Сьогодні Люта – кінцевий пункт шосейної дороги. Розташоване на річці Лютянка. Потрапити у Люту можна повз Вишку через невеличкий перевал десь близько 600 м над рівнем моря. Населення — 2412 осіб. Центр сільської ради. Село розташоване у верхній течії річки Лютянка, в яку впадає річка Лютка. Крайнє південно-східне село Лемківщини.

Пам’яткою села є мурована базилічна церква Різдва Пресвятої Богородиці, споруджена 1882 року. Вона мала трирядий іконостас, церкву двічі спіткало лихо. На початку 1920 завалилася вежа, а в 1930 до неї влучила блискавка. Храм був оновлений у 1938 році.

У селі можна оглянути:

    древній храм ХІХ століття
    залишки водних млинів
    місце швабської колонії
    Лютянський перевал
    австро-угорську школу 1862 року
    унікальний звичай "собітки".

Нагадаємо, "родзинки" Міжгірщини щоліта заманюють туристів (ВІДЕО)