1. Новини Закарпаття
  2. >
  3. Вся область
  4. > >

Пацієнти Закарпатської обласної інфекційної лікарні впізнають її лише з голосу і по очах за захисними окулярами та щитком (ФОТО)

22.05.2020 14:29 Суспільство

Коли працюєш із COVID-19: робочий день лікарки-інфекціоністки Віри Воробець.

Коли працюєш із COVID-19: робочий день лікарки-інфекціоністки Віри Воробець.
Пацієнти в обласній інфекційній лікарні м. Ужгород впізнають її лише з голосу і по очах за захисними окулярами та щитком. Однак вона знає про стан кожного з них. Хворі ж упевнені: їхня Віра Василівна не лише призначить лікування, а й розрадить і підтримає.
 
Про один день із життя лікарки-інфекціоністки відділення для дорослих, асистентки кафедри мікробіології, вірусології та епідеміології з курсом інфекційних хвороб Віри Воробець. Далі – пряма мова.

БУДИЛЬНИК ТЕПЕР ДЗВЕНИТЬ КІЛЬКА РАЗІВ

«Мій будильник на телефоні дзвенить декілька разів: все починається о 6:15, далі 6:20, 6:25. О 6:30 я нарешті встаю. Тепер дуже важко зранку встати. Я живу неподалік лікарні. Зранку нових дій не додалося, все як завжди: душ, збори, кава і на роботу. Можу переглянути стрічку новин у Фейсбуку чи Інстаграмі, але це не завжди вдається».

«П’ЯТИХВИЛИНКИ» СТАЛИ ДОВШИМИ

Наш робочий день починається о 8 годині з «п’ятихвилинок». Туди ми йдемо у медичному костюмі і халаті. Але всі сидимо у масках, дотримуємося дистанції. До пандемії «п’ятихвилинки» тривали 10–15 хвилин. Тепер вони довші – можуть бути і по 30, і по 40 хвилин. Головний лікар більше акцентує на організаційних моментах щодо роботи з ковідними пацієнтами.

Ми обговорюємо всі випадки, які є в лікарні. Обов’язково доповідають про стан важких хворих, тих, хто з температурою, на кисневій підтримці. Та про тих, хто надійшов протягом доби. Разом визначаємо, чи треба додаткові обстеження і чи потрібні вузькі спеціалісти. Нині до нас найчастіше на консультації приходить кардіолог. Буває, приїжджають ендокринологи, невропатологи та інші фахівці. Але це не тільки до ковідних хворих.

Хоч наша лікарня опорна й два поверхи займають пацієнти із COVID-19, але на 4-му поверсі госпіталізують діток і дорослих із іншими інфекціями. Ці інфекції нікуди не зникли. Їх теж потрібно лікувати».

ТЕХНІКА ВДЯГАННЯ І РОЗДЯГАННЯ ВІДПРАЦЬОВАНА

Після «п’ятихвилинки» ознайомлююся з історіями хвороби нових пацієнтів, анамнезом, дивлюся попередні обстеження. Якщо людину треба відправити на рентген чи кардіограму, формую список і повідомляю колег, які теж мають підготуватися.

А потім уже перевдягаюся у костюм. Одягання тепер уже на автоматі, досить швидко. Часу немає, щоб розслаблятися. На спід надягаємо те, що між собою називаємо піжамою – це такий хірургічний костюм. Уже поверх нього – одноразовий або багаторазовий протичумний костюм. До багаторазового ще потрібно надягати каптур. Це така ніби шапка, яка закриває повністю голову, вуха, шию і покриває плечі. Дві пари рукавичок, бахіли, респіратор, зверху на респіратор маска, окуляри та захисний щиток.

Наш головний лікар Михайло Поляк завжди суворо контролював щорічні екзамени з надягання костюмів. Тож техніка відпрацьована. Пам’ятаємо і про інфекційний контроль: слідкуємо, чи правильно одягається колега. Дуже важливо правильно зняти костюм. Роздягатися слід самотужки, але через віконечко боксу це видно. Тому стараємося одне одного контролювати хоч на відстані. Надягнути костюм займає хвилин до 10. Зняти трошечки довше: спочатку дезінфекція у спеціальних рамках, які закупили волонтери, а потім усе почергово знімаємо і залишаємо дезінфікувати.

Іноді потрібно кілька разів на день одягатися і роздягатися, щоб оглянути пацієнтів у реанімації чи відділенні інтенсивної терапії».

У КОСМЕТИЦІ НЕМАЄ СЕНСУ

«Ми перестали користуватися косметичними засобами – немає сенсу в накладенні тоналки чи чогось ще. Маска запотіває. Виходиш із обходу, знімаєш респіратор, окуляри, каптур, який усе передавлює, і залишаються шрами, сліди. Ще протягом години-двох дуже добре видно, у чому був одягнений. Тепер температура повітря зростає і стало ще важче».

ОБХІД ПАЦІЄНТІВ ТРИВАЄ БЛИЗЬКО 4 ГОДИН

У лікарні блокова і напівблокова система. З боку коридору бокси зачинені. Безпосередньо до пацієнта ми заходимо через балкон та санвузол. Пацієнти між палатами не контактують і не виходять ні в коридор, ні на балкон.

На обхід ідемо з апаратом, який міряє насичення киснем, частоту серцевих скорочень, тонометром, фонендоскопом, термометром тощо. Кожному пацієнту щодня проводимо обстеження. Якщо стан стабільний і немає легеневої недостатності, високої температури, то менше часу займає. Із новенькими роботи більше.

Стараємося робити все можливе, щоб не переводити на апарати штучної вентиляції легень. Вони у нас дихають киснем, допоки це можливо.

"Загалом перебування у стаціонарі триває щонайменше 2–3 тижні. Були й такі пацієнти, що лежали місяць. За цей тиждень трошки зменшилася тенденція до ушпиталення, але сказати, що кількість різко зменшилася чи пацієнтів немає – не можна".

ПАЦІЄНТАМ СКЛАДНО І ФІЗИЧНО, І МОРАЛЬНО

У перші дні пацієнти дуже налякані. Вони в таких умовах, де їм психологічно важко. Навіть якщо стан не дуже складний, але перебування у зачиненій кімнаті із незнайомими людьми, інформація про те, наскільки це небезпечно, – це дуже нелегко. У боксі може бути 3–4 людини. І там не завжди ті, кого ти знаєш. Стараємося, звісно, класти сім’ї разом, чоловіків із чоловіками, жінок приблизно одного віку. Але не завжди є така можливість. Із часом пацієнти у палатах здружуються. Деякі навіть після виписки спілкуються.

Буває, хворіють сім’ями, і один із членів сім’ї помирає. Або ушпиталені кілька членів сім’ї, а вдома ще кілька лікуються. І хтось помирає від COVID-19. Це психологічно важко. З ними треба говорити. Ну а ми, лікарі, виговоритися хіба одне одному можемо. Намагаємося підтримувати одне одного. Нам теж важко.

Насамперед після обстеження цікавлюся у пацієнтів, чи є питання. Зазвичай питань досить багато. На початку – як довго лікуватимуться, які прогнози, які особливості. Часто кажуть: «Я з того вийду? Я видужаю?»

Я завжди пацієнтам кажу, що цю інфекцію потрібно сприймати як щось тимчасове. Це ненадовго, не назавжди. Ви прийшли, полікувалися і повертаєтеся до нормального життя.

"Через вікно палати можна побачитися з близькими і поспілкуватися телефоном. А от курити у нас заборонено навіть на балконах. Спочатку пацієнти у таких станах, коли про куріння не особливо думають. У них високі температури, задишки, тому вони вже не так рвуться до цигарок. Раніше, до пандемії, пацієнти часто питали, чи у нас можна курити. Тепер таких питань немає".

ЗА ДОКУМЕНТАМИ – ПІВ СТАВКИ, ФАКТИЧНО – ПОВНОЦІННИЙ РОБОЧИЙ ДЕНЬ

Коли повертаєшся з боксів, корегуєш чи призначаєш наново лікування. На годиннику вже десь близько 14. Пообідати можна лише після обходу. Їсти беремо з дому або замовляємо нездорову їжу. Піцу зазвичай.

Далі повертаєшся до паперової роботи: історія хвороби, лабораторні аналізи, висновок рентгенолога, також обов’язково вести щоденники хвороби. Крім того, готуємо виписки, листки непрацездатності, рекомендації додому. Все це потрібно вести і в електронному варіанті.

Робочий день триває по-різному. Дуже добре, якщо о 16-й потрапляєш додому. Тиждень тому о 19 щодня приходили – не раніше.

У лікарні я працюю на півставки. Тобто близько 12 години я би мала бути вдома. У цей час я ще на обході… Із хворими працює двоє лікарів-ординаторів і троє нас, кафедралів. Із початком реформи, з 1 квітня, нашу роботу в лікарні уже не має права оплачувати університет, тому ми уклали договори з лікарнею.

В один момент, коли довелося робити вибір, ми просто не змогли піти. Ми лишилися на роботі в лікарні, хоч знали, що буде складно. Чесно кажучи, іноді самі ставимо собі питання, як би то було.

ВЖЕ ТРЕТІЙ МІСЯЦЬ НЕ НАВІДУВАЛА БАТЬКІВ

«Я не ужгородка. Протягом усього часу, що працюю з пацієнтами із COVID, до батьків не їжджу. Вже третій місяць не була у них. Нам проводять ПЛР-обстеження за графіком. Але я б не ризикнула здоров’ям близьких. Коли приходжу додому, то на коридорі все обробляю, знімаю верхній одяг і йду в душ. За цей час я мало з ким контактувала. Навіть на телефоні геолокація показує: робота-дім. Хіба у магазин по дорозі заходжу.

А приходжу з роботи додому і продовжую щось робити. Буває, що приходиш і зразу засинаєш. Але зазвичай ми, працівники кафедри, маємо ще електронним навчанням займатися, готуємо тестові завдання. Цю суботу я готувала завдання на модулі, а в неділю перевіряла 90 робіт. Можливо, трошки полегшає, як закінчиться навчання».

*** На питання, чому вона це робить, Віра Воробець відповідає: «Не знаю. Не завжди ти щось робиш через гроші. Це гуманна професія. Ти маєш вести пацієнтів, бо ти – лікар. Я не можу просто сидіти вдома, знаючи, що колеги мають працювати із такою кількістю хворих».

Волонтеріат УжНУ оголосив збір коштів під гаслом «Свій для свого». Мета – закупити засоби захисту для медиків. Адже серед них чимало своїх – тих, хто навчається чи працює в Ужгородському національному університеті. Не залишайся осторонь. Підтримай своїх. Щоб допомогти – телефонуй: 0509093018 (Ганна Мелеганич, координаторка Волонтеріату УжНУ) або 0509799220 (Марія Треліс, координаторка Волонтеріату на медичному факультеті УжНУ).

Ксенія Шокіна, Медіацентр УжНУ

Нагадаємо, Лікар із Закарпаття розповів, як перехворів на коронавірус (ВІДЕО)

Читайте на ГК:Перетворився на острів: затоплений вокзал в Ужгороді показали з висоти (ВІДЕО)
Читайте на ГК:В Новому районі в Ужгороді викрали два дорогі велосипеди (ФОТО)
Читайте на ГК:Сьогодні в Ужгороді "Минай" гратиме з "Динамо" у 1/2 фіналу Кубку України з футболу
Цей матеріал також доступний на таких мовах:Російська