В мережі розповіли історію унікальної Теребле-Ріцької ГЕС на Закарпатті

Майже сто років тому празький уряд зацікавився верховинськими ріками, що мали потужний енергетичний потенціал.

Про це в мережі Фейсбук розповів користувач Феер Ярослав.

Нижче текст допису мовою оригіналу:

Мальовниче водосховище розкинулося на річці Теребля, у районі села Колочава під назвою Мерешор. Проте більша частина водойми та гребля розташовані у селі Вільшани Хустського району. Поміж лісистими горами переливається смарагдом вода, яку несе сюди річка аж із Синевирського озера.

Майже сто років тому празький уряд зацікавився верховинськими ріками, що мали потужний енергетичний потенціал. Інженер Кріжка запропонував проект з використанням води двох рік – Тереблі і Ріки, які течуть на відстані 4 км одна від одної, але річка Теребля тече на 210 м вище Ріки. Він спланував на річці Теребля збудувати високу греблю, яка стримає 45 млн. куб. м води, а через її трубу діаметром 2 м воду можна буде безперервно подавати воду на турбіни ГЕС. Її пропонували збудувати на річці Ріка.

Та реалізувати чеський проект вдалося лише радянській владі. У 1949-му в селі з’явилися інженери, котрі ходили і щось вимірювали. Виявилося, фахівці шукали місце, де річки Теребля і Ріка знаходяться найближче. Таку точку знайшли і взялися за будівництво тунелю. Копали з обох боків, назустріч один одному. Розрахунки інженерів виявилися настільки точними, що похибка при зустрічі склала лише два сантиметри і це на 4 кілометрах!

За темпами будівництва уважно стежили керівники всіх щаблів радянської влади. А найвідоміша місцева газета того часу “Закарпатська правда” описувала на своїх сторінках чи не кожен крок будівництва. Терміни здачі всіх робіт заздалегідь чітко визначили, а темпи були по-справжньому стаханівськими.

Нелегко було і самим інженерам. Спочатку від них вимагали спроектувати об’єкт так, аби
забезпечити йому повний захист від повітряної атаки, побудувавши підземну станцію із забетонованим у скелі трубопроводом. Та згодом для здешевлення і прискорення будівництва проект змінили.

Однак розрахунки провели на совість. Підтвердженням цього стала зима 1957 року. У горах різко випало 1,5 метра снігу після чого почалася сильна злива. Відразу за зливою відбувся землетрус у 5 балів в селі Нижній Бистрий. Через це з тунелю через тріщину ринула вода, і стала підмивати схил, багаторазово збільшуючи можливість виникнення зсувів. На щастя, нічого трагічного не сталося. Запас міцності при проектуванні було враховано на найвищому рівні. Крім незначних коригувань за 56 років нічого кардинально міняти не доводилося.

В червні 1956 року на території Закарпаття була запущена в експлуатацію унікальна Теребле-Ріцька гідроелектростанція. Водосховище у Вільшанах, а сама ГЕС працює за горою – у селі Нижній Бистрий Міжгірського району.

Аби звести греблю у Вільшанах, довелося виселити два села. Спеціальна комісія прийняла рішення включити населення села Вільшани у кількості 161 двора, хутора Крисове (15 дворів) і хутора Бовцар (10 дворів) до контингенту осіб, які підлягають переміщенню за межі Закарпаття, в порядку виконання наявного плану державного переселення.

У 1955 році по хатах почали ходити люди і повідомляти селян про те, що найближчим часом їх переселять. Люди не хотіли про це й чути, але їхньої згоди ніхто й не питав. Комісія оцінювала вартість кожного господарства. Комусь виплачували компенсацію, а комусь перевозили безкоштовно і хату, і майно на нове місце. Зі слізьми на очах та боязню перед невідомим селяни розсіялися по різних районах краю. Були і люди, які до кінця не вірили, що треба буде покидати обжитий куточок. Вони переселилися останніми. Зробили це тоді, коли почала прибувати вода. Але переселенцям пощастило. Вони, принаймні, залишилися у рідній області. Зважаючи на радикальні методи тоталітарного режиму, селян, які мимоволі стали на шляху великих задумів партії, могли відправити і до Сибіру.

З будівництвом греблі по річці Теребля закінчилась і єра бокорашів, які більше не могли сплавляти ліс. Тоді держава збудувала нову залізницю долиною Тереблі. Транспортувати ліс за допомогою потягів стало значно легше, відповідно й темпи цих робіт збільшилися. Наслідки не змусили себе довго чекати. На сполох забили сусідні держави. Їх налякала кількість води, яка почала збільшуватися у річках, призводячи до паводків. Це й зупинило радянську владу, а в лісах Хустщини запровадили планову вирубку лісів.

Пізніше, коли Теребле-Ріцька ГЕС працювала на повну силу, радянські фахівці планували в цьому ж місці побудувати і атомну електростанцію. Вода з водосховища площею у 160 гектарів, мала охолоджувати атомні реактори. Та цим планам так і не судилося втілитися у життя.

Довжина штучно створеної водойми – дев’ять кілометрів, ширина один кілометр. Середня глибина – десять метрів.

Гребля, що утримує мільйони кубів води, має довжину 110 метрів, а її висота – 47 м. Із них видно лише близько 20, а решта під водою та намулом. Кажуть, що всередині греблі прокладено дорогу, якою можна запросто проїхати на уазику.

Швидкість подачі води в трубі – 18 кубічних метрів в секунду. Пробурений в скельній породі тунель зроблений під невеликим нахилом, який закінчується 350-метровою металевою трубою, що йде по поверхні гори під кутом 37 градусів. Товщина стінок труби – 2,5 см, діаметр – 2,2 метра. По цій трубі вода розганяється і надходить на три турбіни, які знаходяться безпосередньо на ГЕС. Кожна турбіна видає при максимальному навантаженні 9 МВт/год. Турбіни обертаються зі швидкістю 600 обертів за хвилину.

Сьогодні Теребле-Ріцька гідроелектростанція працює у загальній системі електропостачання і в основному підтримує роботу у
часи пік, коли на область припадає максимальне навантаження. Але енергетичного потенціалу станції достатньо аби самостійно забезпечувати потреби в енергії двох, а то й трьох районів Закарпаття.

ГЕС вже 56 рік працює без збоїв. Фахівці стверджують, що кошти, витрачені на грандіозне будівництво, повернулися державі через 6-7 років після того, як у 1956 році отримали перший струм. Потужність греблево-дериваційної ГЕС 27 000 кВт, а щорічне виробництво електроенергії в середньому (залежно від рівня води в річках) 123 млн. кВт-годин. У той час позитивний досвід планували продовжити і побудувати на гірських річках Закарпаття інші електростанції. Та увагу від малої гідроенергетики відвернули більш потужні електростанції, в тому числі і атомні. Тому Теребле-Ріцька ГЕС лишилася єдиною у Європі, яка при виробництві енергії використовує можливості відразу двох річок.

Щодо терміну експлуатації, то проектом було заплановано, що станція зможе пропрацювати 80 років. Та при правильній експлуатації і вчасній заміні необхідних деталей, найпотужніша в області ГЕС може перетворювати силу води в електроенергію значно довше. Із Вільшанським водосховищем дещо інша ситуація. Під час паводків Теребля несе до греблі все те, що у річку викидають люди, які живуть вище за течією. Тому Закарпатське море невпинно забруднюється. Загострили ситуацію масштабні паводки минулих років. І хоча водосховище регулярно розчищають, воно вже на третину вкрите намулом.

В радянські часи за допомогою установок Чорноморського флоту планувалося відкачувати намул. Його мали вивозити на поля довколишніх колгоспів. Та аналізи показали, що мул водосховища занадто кислий і не підходить для потреб сільського господарства. Влітку у найбільш посушливі часи водосховище буває напівсухим, а інколи і взагалі пересихає. Тоді водосховище нагадує пустелю і можна побачити шар мулу.

В період інтенсивних дощів, танення снігів та паводків, коли вся вода просто не встигає скидатися по трубі на ГЕС, гребля перетворюється на водоспад.

Вирушивши на екскурсію до рукотворного моря Ви на власні очі побачите один з найунікальніших проектів світу, прогуляєтеся біля мурів височезної дамби, помилуєтеся спокійної гладдю синього плеса та послухаєте таємничу легенду про дивовижну істоту, що донині живе на дні озера.

Мальовниче водосховище стало улюбленим місцем відпочинку місцевих мешканців та туристів.

Нагадаємо, на Міжгірщині водій "під мухою" здійснив наїзд на пішохода та втік (ФОТО)