Спецпроект “Із Закарпаття до Слов’янська”: “карантинна” дорога додому (ВІДЕО-БЛОГ).

Журналістка "Голосу Карпат" Олена Мудра закінчила стажування у колег на сході України і в останній частині свого блогу розповіла, як в умовах жорсткого карантину поверталась на Закарпаття зі Слов'янська.

"Місяць стажування на “6262 Сайт міста Слов'янська” промайнув дуже швидко. Попереду мене чекало екстремальне повернення додому.

“Екстремальне” тому, що зараз через пандемію коронавірусу в країні діє жорсткий карантин і повністю припинене будь-яке пасажирське сполучення. А мені треба було проїхати зі Сходу на Захід понад 1200 кілометрів", - пише журналістка.

В нагоді став бла-бла-кар. І хоча я не прихильниця подорожей вспілу, але так хотілося бути вдома на Великдень, що вибору в мене не було. Зважте, що коштує така подорож зараз майже в два рази дорожче від заявленої ціни. Мені вона обійшлася в 2200 гривень проти 1200 за квиток на потяг, яким я їхала до Слов'янська.

На велику радість по дорозі до закарпатського Виноградова в мене була лише одна пересадка з ночівлею в Києві. Ціни на кімнати у хостелах варіюються від 350 до 600 гривень. В одному з них зупинялась і я.

Пересікаючи зі Сходу на Захід вісім областей України - Донецьку, Харківську, Полтавську, Київську, Житомирську, Рівненську, Львівську і, нарешті, Закарпатську - нас лише одного разу зупинив “карантинний” блокпост. При виїзді з Донецької області нас спитали “куди ми їдемо?”. Документи у нас не перевіряли, температуру не міряли.

Дорогою зі Слов'янська до Києва у мене склалося враження, що на лівобережжі країни люди ставляться до карантину більш серйозно. На дорогах було значно менше машин, ніж зі столиці до Закарпаття. Тут люди в масках мені траплялись частіше, а на заправках, де ми купляли каву чи перекус, було менш людно.

Львівська область і Закарпаття взагалі якісь не карантинні, проти того, що я бачила в Слов'янську в ці тижні. Ми теж тут носимо маски і в продуктових магазинах нам пропонують антисептики, але людей на вулицях помітно більше. Ось зараз я сиджу на кухні й пишу ці рядки, а у вікно доносяться веселі крики дітей і гомін біля новозбудованого продуктового магазину.

Тож, що я встигла зробити за місяць свого стажування у Слов'янську? Чи не так. Краше “як я прожила цей місяць у Слов'янську?”.

Хм... Я зробила чимало корисних відкриттів у себе й навколо себе, кинула собі нові виклики, зруйнувала стереотипи, а ще - відпочила. Моє стажування “дійсно більше було схоже на відпустку-перезавантаження, ніж на режим багатозадачності, який мене оточує вдома. Звісно ж, за умови спасибі редакції “6262 Сайт міста Слов'янська”. І от, читачі, якщо Ви зараз читаєте ці рядки, знайте - вони у Вас просто найкращі!

У них я вчилася писати блоги. Не на п’ятірку, правда. Але для цього, мені, насправді, потрібно було вийти із зони комфорту і переключитися із розслідування зради і корупції - на власні відчуття і роздуми, підняти на поверхню свої омани і стереотипи.

Із Закарпаття до Слов’янська: шість моїх стереотипів про Донбас (БЛОГ).

Але зате я зараз точно знаю, що тут немає шахт і териконів, а є чудові краєвиди, заповнені співом безліч червонокнижних птахів:

Також побачила, що Слов'янськ - це дуже гостинне місто з багатою історією та багатьма цікавими локаціями.

А ще зруйнувала стереотип про повну русифікацію Донбасу і упередженого ставлення до західняків.

Ну і, наостанок, я познайомилась з війною на Сході України ближче, доторкнулась до її слідів та почула спогади очевидців. Я щиро радію, що зустріла тут людей, які щодня роблять все для того, аби сценарій весни 2014 року тут не був повторений.

І, найцінніше - я познайомилась тут з чудовими людьми, які стали мені добрими друзями. В них є чого повчитись і це не лише професійний досвід. Тому, моя “карантинна пригода”, а насправді таке довгоочікуване й бажане стажування на Донбасі - вдалося.

Цей матеріал було підготовлено в рамках Програми міжредакційних обмінів за підтримки Національного фонду на підтримку демократії NED.

Читайте також:

Поділитись:: Facebook; Twitter(X); Whatsapp; Telegram; Viber