«У пам’яті закарбувався мамин рецепт»: мешканка із Перечинщини Олена Белей про Великдень (ФОТО)

Із давніх-давен основним атрибутом Великоднього кошика є паска.

Доповненням урочистого атрибуту є гуджений шовдар, ковбаса, варені яйця, біла сирна та жовта грудка ( із солодкого молока та яєць), масло, сіль, хрін, писанки, червоне вино.

Про неймовірний Великдень і традиції у житті своєї родини охоче розповідає мешканка Тур’я-Ремети Олена Белей.

–У першу чергу для мене Великдень є символом духовного очищення, миру і Божої ласки. Відколи себе тямлю, із раннього дитинства, коли ще жила покійна мама, у нашій родині дотримувалися строгого посту. Ми частіше відвідували Божий храм, сповідались, брали участь у Хресній дорозі, де читалася надзвичайна молитва. Цим традиціям, перейнятим від батьків – християн, я вірна і по сьогодні. Дотримуватись їх я навчила та навчаю і своїх уже дорослих доньок – Оленку та Наталку, а вони у свою чергу навчають і своє чадо. І я радію, що наші традиції не розвіюються у часі, бо їх є кому наслідувати.

З Богом у серці та із його допомогою ми зустрічаємо кожен Великдень. Усією родиною беремо участь у одній важливій справі, що стосується підготовки до свята.

Найважливішим є, звичайно, Великодня паска. Її завжди пекла мама, коли я була малою. Мамин рецепт закарбувався у моїй пам’яті.

Олена Іванівна охоче ділиться рецептом випікання Пасхи – головного Великоднього символу

–Паску мама замішувала у спеціальному дерев’яному кориті. Додавала просіяне борошно, цукор, масло домашнє, яке ми сколочували у банці, молоко, яйця та дріжджі. У П’ятницю, пізно ввечері, робився причин. Мама розмивала дріжджі на теплому молоці і додавала до дерев’яної посудини, зі сторін якої обсипала мукою. Цілу ніч той причин вистоював у спеціальній діжці – кориті. А вже на ранок, помолившись, мама замішувала паску, додаючи необхідні продукти.

–Випікала мама паски, –відзначає жінка, – у спеціальному пецу, куди вміщувалося 5 пасок різного розміру – більші та менші. Замішене та викисле тісто на паску, мама на око і на треновану руку, приблизно викладувала у спеціальні металеві форми. Акуратно вимащувала дно форми олією, аби тісто не прилипало. Тоді, майбутню паску, ще у формі прикрашали візерунками із прісного тіста. Робили хрестик посередині, колосок пшениці вирізався із тіста, інші узори. Мама змазувала верх тіста вінчиком із гусячого пір’я жовтком, збитим у піну.

У формі тісто мало стояти десь півгодини. За той час у печі клався вогонь і слідкувалося, аби достатньо було грані від спалених дров. Пец необхідно було натопити за півтора години до випікання пасок.

Пані Олена пригадує, як виглядав вміст великоднього кошика у часи її дитинства.

–Великодні кошики на той час були не те, що сьогодні. То були кошики великі, із двома ручками. Його несли мама і тато. Бо він був дуже важким. Сюди клали цілий домашній шовдар, на відміну від того, що у сьогоднішні кошики, ми із кожного продукту на освячення, кладемо по пів кусня того, сього…

Реметівська газдиня розповіла й про особливості освячення великодніх смаколиків.

–На освячення пасок ми йшли сім’єю із ранку у неділю, –розповідає жінка. По службі – кошики у руки і бігом до додому. Вважалося, хто із газдів та ґаздинь буде швидше того дня вдома із Великоднім кошиком, той скоріше і поярює (впорається на ниві. –Авт).

–Перед важливою трапезою, господар із кошиком тричі обходив навколо хати, а потім заходив до стайні, частуючи найперше худобу», –наголошує Олена Іванівна.

–Окрім паски і шовдаря, у кошику ми мали освячені яйця, грудку домашнього білого сиру, крашанки, масло, домашнє вино. Кошик був, порівняно, скромним. То уже зараз кладуть і шоколадні зайці, і банани, і цукерки, апельсини тощо. Не було так помпезно у ті роки, –відзначає жінка. – Та, все одно, було радісно, багато родичів сходилось.

Про Поливальний Понеділок

–По Великодні, у Поливаний Понеділок, парубки йшли до дівчат на поливанки. Силоміць витягали дівчат із дому до найближчого потічка і обливали водою із відрами, коли була файна погода. Із потічка дозволялося обливатись водою – і дітям, і дорослим. Заборонялось брати воду на поливалки зі студні, бо вода із колодязя більш холодна, можна було і застудитись. Поливачам за традицією, дівчата готували крашанки, – зауважила пані Олена.

Нагадаємо,Закарпатські волонтери відправили військовим Великодні посилки