За 5 років декомунізації змінилося багато. Перейменовували вулиці, прибирали пам’ятники, знімали таблички. Процес декомунізації триває і досі.
Журналісти сайту 6262.com.ua поспілкувалися з людьми із Закарпаття, Харкова, Слов’янська та Черкащини і порівняли процеси декомунізації у різних куточках України.
За декомунізацію в Харкові нам розповів Вадим Поздняков - громадський активіст, співзасновник проекту decommunize.kharkiv.ua.
Харків - місто із найбільшою кількістю радянської спадщини. До 2014 року було декілька сотень об’єктів радянської спадщини. На території області було понад 10 пам’ятників Леніну, а у самому Харкові близько 50. Окрім того, до 2014 року не лише залишалися радянськи пам’ятки, а ще й додавалися нові. Наприклад, пам’ятник Жукову (який вже довго намагаються декомунізувати).
Декомунізацію у Харкові можна поділити на декілька етапів. Деякі з пам’яток було демонтовано із здобуттям незалежності України (деякі меморіальні дошки, серпи з молотом з фасадів будівель, деякі пам’ятники). Потім все затихло. Загалом етап стихійної народної декомунізації почався влітку 2014 року, коли почали валити деякі (неосновні) пам’ятники Леніну у місті Харкові.
Коли були перші спроби повалити пам’ятник Леніну на площі Харкова 22 лютого 2014 року, після невдалої спроби повалу пам’ятника, там антимайданом було організоване наметове містечко і люди там знаходилися декілька місяців, доки їх не розігнали представники правоохоронних органів. Тобто частина харків’ян зовсім не підтримувала ідею декомунізації. Зараз ситуація змінилася.
Саме тоді почалася активна декомунізація як у Харкові, так і в області. З того моменту почали “летіти” пам’ятники Леніну, Орджонікідзе, Постишеву та інші.
З початку декомунізації змінилося багато всього. Демонтовано багато пам’ятників, окрім трьох Островському, Жукову, демонтовано майже все. Перейменовано більше трьохсот вулиць по місту, сотні вулиць по області. При цьому дрібні моменти залишилися. Вважається, що станом на сьогодні у Харкові і області залишається найбільше радянсьих пам’яток та символіки. Це серпи з молотом на фасадах будівель, або у метро, деякі пам’ятники. Недекомунізованими залишилися школа імені Жукова, проспект Героїв Сталінграда, провулок Карбишева, пам’ятник Жукову, три погруддя Островському, десятки серпів і молотів на будівлях, пам’ятник Чапаєву у Харковській області.
Наразі у місті щомісяця демонтують декілька об’єктів, але Вадим впевнений, що це справа часу, і декомунізація Харкова та області розтягнеться як мінімум на два роки. У більшості мешканці реагують тепер із байдужістю.
Про декомунізацію Слов’янська тутешні журналісти вже писали неодноразово.
До цього часу у Слов’янську було досить багато об’єктів, які підпадали під Закон про засудження. У 2015 році була створена спеціальна тимчасова комісія з декомунізації при Слов’янській міській раді, яка займалась встановленням об’єктів, які підпадають під дію Закону.
Перейменування вулиць йшло "зі скрипом", але певних результатів все ж таки досягти вдалось. Також під дію Закону потрапили пам’ятники і радянська символіка на фасадах будівель, назви автобусних марштутів та зупинок. Проте, реформу у Слов’янську не можна вважати до кінця успішною, адже у місті залишилось багато недодекомунізованих об’єктів. Для прикладу: серп і молот у фонтані на площі Соборній, комуністична символіка на паркані по вул. Шнурківській, на фасаді будинку на вулиці Шевченко, на будівлі Інституту високих напруг, на будівлі Центру культури і довкілля (кол. БК Залізничників) та ін.
При цьому, влада міста йде назустріч і, у випадку звернень, сприяє демонтажу об’єктів. Так, наприклад, демонтували серп і молот на будівлі технікуму, а також напис “Слава КПСС” на одному з будинків у центрі міста.
Про декомунізацію на Закарпатті розказала журналістка Олена Мудра.
На Закарпатті радянської символіки було, мабуть, найменше ніж в усіх інших областях України.
Це пояснюється тим, що область увійшла до складу України лише після Другої світової війни у 1945 році. До цього у 20 столітті Закарпаття входило до складу Австро-Угорщини і Чехії, пережило угорську окупацію в роки війни. Тому, відповідно, перші десятиліття становлення комуністичної ідеології область оминули, а героїзація радянських вождів почалася вже у складі УРСР.
Декомунізація у вигляді “ленінопаду” почалась на Закарпатті ще в 1991 році. Ужгород був першим українським містом, де з головної площі області перед будинком ОДА прибрали постамент Леніна і перейменували площу з “Леніна” на “Народну”.
Демонтований “вождь” 23 роки пролежав на задвірках одного з місцевих КП. У 2014 році депутати Ужгородської міськради згадали про його існування і проголосували за утилізацію пам’ятника.
Ще один цікавий факт, який стосується “ленінопаду”, відбувся у місті Чоп. Пам’ятник Леніну тут повалили в 2014 році, а в 2017 чотирьохтонний постамент продали на аукціоні за 253 931 гривень. Ім’я покупця залишилося таємницею, але відомо, що пам’ятником цікавився колекціонер з Угорщини.
З прийняттям закону про декомунізацію в 2015 році основна робота була зосереджена на перейменуванню комуністичних топонімів: змінювали назву вулиць, площ, деяких сіл.
Серед органів місцевого самоврядування напередодні місцевих виборів декомунізація була не надто популярним явищем. Навіть там, де були створені робочі групи, процес перейменування топонімів майже не рухався. Ситуація змінилась, коли керувати декомунізацію взялась Закарпатська ОДА.
За словами екскерівника інформаційного департаменту Закарпатської ОДА Ярослава Галаса, лише після заяв тодішнього голови ОДА Геннадія Москаля про майбутнє перейменування вулиць із комуністичними назвами на Вулиці червоних ліхтарів, Анки й Петьки, Анонімних алкоголіків тощо, питання зрушилось. У підсумку вулиць з подібними назвами в закарпатських селах не з’явилось, але без цікавих моментів таки не обійшлось. У селі Калини Тячівського району вулицю назвали на честь одного з “бітлів” Джона Леннона, а в селі Минай на Ужгородщині площу назвали іменем поп-арт митця Енді Воргола.
У підсумку на рівні області було прийнято 16 розпоряджень про перейменування 182 вулиць, одного провулку та однієї площі. На місцевому рівні розпорядились перейменувати 256 вулиць, 4 площі та 3 провулки.
Серед сіл Закарпаття декомунізація торкнулась села Комсомольськ у Тячівському районі - воно зараз називається Німецька Мокра. Також село Жовтневе на Хустщині після декомунізації - Забереж.
Слід відзначити, що серед населення Закарпаття численною є угорська, румунська та словацька нацменшини, а деякі села в Карпатах були засновані вихідцями з Німеччини та Австрії. Тому при декомунізації деякі топоніми були перейменовані з урахуванням цих особливостей. Також в області в назвах багатьох вулиць були увіковічені імена загиблих військових в російсько-українській війні на Донбасі.
В деяких населених пунктах Закарпаття, в тому числі в райцентрах, залишились недекомунізовані назви вулиць. Місцеві ради не могли дійти згоди щодо того, на честь кого їх перейменувати. Ініціативність ОДА в допомозі по цьому питанню закінчувалась протистоянням та сварками.
Цікаво, що в Ужгороді на головній вулиці міста, проспекті Свободи, стоїть будинок з пано із зображенням Леніна. Частково портрет “вождя” закриває магазин “Білочка”, але його-таки можна розгледіти йдучи чи їдучи проспектом від транспортного мосту до залізничного вокзалу.
В цілому закарпатці зустріли декомунізацію нейтрально, але були випадки, коли через зміну назви вулиці, люди погрожували перекриттям доріг. Також органи місцевого самоврядування ігнорували вже видане розпорядження ОДА про перейменування і називали вулиці на свій розсуд.
В селі Іза Хустського району мешканці вулиці Колгоспної, яку голова ОДА Геннадій Москаль своїм розпорядженням перейменував на вулицю Юліана Ревая (прем’єр-міністр Карпатської України, який жив і працював у Хусті - ред.), погрожували безстроковим перекриттям дороги через те, що назва вулиці їм не сподобалася. Вони, навіть, написали колективну заяву губернатору з такими погрозами. Чиновник на поступки не пішов і назву залишили без змін.
В Мукачеві депутатам не сподобалось, що в ОДА розпорядились декомунізувати вулиці Ярослава Галана та Івана Туряниці давши їм імена Степана Бандери та Романа Шухевича. За рік, в 2017, міська рада вирішила, все-таки, змінити комуністичні назви на Любомира Гузара та Андрія Гузова відповідно.
У випадку Мукачева несприйняття депутатським корпусом присвоєння назв вулицям на честь героїв УНР було викликане більш політичним протистоянням, ніж відмовою від декомунізації як такової: місто очолює Андрій Балога, син нардепа і давнього опонента Геннадія Москаля Віктора Балоги.
Декомунізація на Закарпатті закінчилась в 2016 році. За словами Ярослава Галаса, поставлені в області задачі по декомунізації були виконані.
Про декомунізацію на Черкащині розповіли місцеві жителі - Ярослав та Олександр.
За їх словами, на Черкащині недекомунізованими залишились дуже багато об’єктів. Мало що помінялося з 1991 року.
Відіграв і той факт, що Черкащина раніше була лідером з колгоспів, ферм. А там зберіглися традиції пострадянщини.
У деяких місцях Черкащини і досі, не дивлячись на заборону радянської символіки, залишаються серпи і молоти, старі назви вулиць. Окрім того, одним з районних центрів Черкащини є Ватутіне, яке не перейменували. Ця особа не входить до переліку імен, які підлягають декомунізації, а тому іменем радянського генерала названі вулиці в Одесі, Сумах і, навіть, на Закарпатті.
Декомунізація на Черкащині почалася з Майдану, коли по всій країні почався "ленінопад". Хоча, місцеві мешканці кажуть про те, що у більшості випадків це сталося несвідомо. Люди піддалися суспільному пориву і почали декомунізацію по інерції.
Наприклад, у місті Сміла стояв бронзовий Ленін, якого розпиляли на частини. Цю бронзу не переплавили, а частини статуї залишилися у людей. Досі деякі з них розповідають про те, що у них зберігається "голова Леніна". Варто зазначити, що на Черкащині прибрали абсолютно всі пам’ятники Леніну.
З часу офіційного початку декомунізації, на Черкащині перейменували понад тисячу вулиць. Хоча у довідники, навігатори не внесли оперативних змін. Після перейменування ставалася плутанина навіть під час викликів швидких, коли навігатор просто не показував нової назви вулиці. При цьому, не дивлячись на те, що вулиці перейменовані, багато табличок залишається зі старими назвами.
Щодо мешканців області, то більшості зараз байдуже. Хоча багато хто будь-які зміни на початку сприймають як супротив. У відсотковому співвідношенні ставлення до декомунізації мешканці Черкащини поділилися навпіл. На початку процесу, в Україні було багато і інших проблем. Тому сама декомунізація сприймалася недоречною і виглядала замилюванням очей. На думку мешканців Черкащини, це все варто було починати ще з 1991 року.
Звичайно, багато об’єктів і навіть сіл та селищ, на Черкащині дійсно підпали під Закон про декомунізацію. При цьому радянська символіка в області ще залишається. А люди часто продовжують вживати старі "додекомунізаційні" назви вулиць та об’єктів.
Як можна побачити, картина декомунізації по Україні різна. Якісь області активно продовжують процес декомунізації. Десь майже не залишилося радянської символіки і назв. Інші - зупинилися на перейменуванні вулиць ще у 2016. При цьому, сказати, що країна повністю позбулася радянщини, не можна.
Фото взяті з соцмереж