“Із Закарпаття до Слов’янська”. Стереотип перший: замість шахт - ліси, озера й поля (БЛОГ)

Тиждень тому я приїхала до Слов'янська. І хоча офіційна мета візиту - це стажування у місцевій реакції 6262, але, насправді, вже деякий час я хотіла познайомитись з цим регіоном ближче.

Весь час до візиту мої уявлення про те, чим живе оця частинка Донбасу були досить узагальненими і, навіть, дещо стереотипними. Саме тому, для спростування чи підтвердження цих стереотипів, ми з колегами започаткували спецпроект “Із Закарпаття до Слов'янська”, за яким Ви можете стежити на сайті видання.

Найпершим таким моїм стереотипом про Слов'янськ було те, що тут, як і по більшій частині Донецької області, всюди розкидані шахти і терикони, а повітря навколо насичене шахтним пилом. Як Ви розумієте таке уявлення народжувало інше твердження: з екологією тут все теж дуже-дуже погано.

З приїздом в Слов'янськ мій перший стереотип почав руйнуватися: замість шахт мене зустріли ліси й озера, замість дикого степу - родючі поля. Знайомство з околицями міста - вершиною Карачун, регіональним ландшафтним парком “Слов'янський курорт” - лише пришвидшило це “руйнування”.

І хоча загальна ситуація з екологією тут, як і в більшій частині України залишає бажати кращого, хочеться зупинитись на позитивних речах і вірити, що рішення для існуючих проблем буде знайдено.

Карачун

Карачун (167,6 н.р.м.) - стратегічно важлива висота в околицях Слов'янська. Звідси відкривається вид все місто і на далекі кілометри добре видно харківську, донецьку та ростовську траси.

На горі височіє телевежа, яка одного квітневого дня майже шість років тому перестала транслювати українські телеканали. В травні українські військові взяли контроль над висотою і втримали її до самого звільнення Слов'янська в липні 2014 року. Весь цей час тут тривали бої між українськими захисниками та проросійськими збройними формуваннями.

У підніжжя Карачуна - колишній крейдяний кар'єр, дно якого всіяне зізнанями в коханні. Романтичні молоді люди живуть у Слов'янську та околицях.

Слов’янський курорт

Регіональний ландшафтний парк і найстаріший бальнеогрязевий курорт України одночасно. На території курорту є кілька солоних озер та зона мішаного лісу. Відомий він ще з далекого 1832 року, коли тут вперше почали лікувати пацієнтів солоною водою і цілющими грязями озера Ріпне пацієнтів Чугуївського військового шпиталю.

Мулові грязі, ропа і мінеральний склад води тутешніх озер мають цілющі властивості і тому віддавна облюбовані як відпочивальниками та і тими, кому потрібно спеціалізоване лікування. Мені ці озера та особливості відпочинку дуже нагадують закарпатське Солотвино. І так, як і на Закарпатті тут відпочивають не лише місцеві, а і гості з усієї України та з-за кордону.

Схожість також і в карстовому походженні водойм. Тут, як і в Солотвині, пустоти утворились і заповнились водою через промисловий видобуток солі. Щоправда вік озер Слов'янського курорту щонайменше на століття чи, навіть, кілька старший ніж солотвинських.

Перші сільзаводи тут з'явилися у 1650 році, першу промислову скважину пробурили тут в 1874, а в 1913 році тут діяло 28 сільзаводів.

До початку війни 2014 року “Слов'янський курорт” - це відомий на всю Україну санаторно-курортний реабілітаційний центр, в якому проходили лікування люди з інвалідністю та пацієнти з травмами і захворюваннями хребта, суглобів, центральної нервової системи. У воєнні роки центр почав потроху занепадати і з літа 2019 року зовсім припинив приймати пацієнтів.

Справді сумно, що війна внесла свої корективи у ритм життя, який будувався десятиліттями.

Регіональні ландшафтні парки

Окрім регіонального ландшафтного парку “Слов'янський курорт”, тут є ще кілька красивих місць, які обов'язково варто відвідати. Це національний природній парк “Святі гори” та Краматорський регіональний ландшафтний парк, в якому є древні крейдяні скелі заввишки в дев’ятиповерхівку. Мені, любительці прогулянок по найвищим Карпатським вершинам, лише від думки, які краєвиди відкриваються з крейдяних вершин, затамовує подих.

Не знаю, чи зможу побачити їх я в цю свою поїздку, жорсткий карантин в країні вніс свої корективи, але точно знаю, що це те, за чим мені варто сюди повернутись ще одного разу.

А ще у Слов'янську я зустріла “бердвочерів”. Це люди, які люблять спостерігати за птахами. В останні роки цей вид дозвілля набуває популярності в Україні. Тепер я знаю точно, що в місті та його околицях поширені більш як 130 видів птахів. Велика частина з них червонокнижні та ріднісні.

Екологічна ситуація

Можливо шахти і шахтний пил від Слов'янська далеко, але екологічна ситуація тут не найкраща. Комплексний індекс забруднення атмосфери міста 6,3, що оцінюється як підвищений.

В той же час “столиця” Закарпаття, Ужгород, брудніший. Тут цей показник дорівнює 6,5. Парадокс, що дихати чистішим повітрям з Карпат я приїхала на Донбас.

Повітря

Найбільші “вороги” чистого повітря у Слов'янську - Слов'янська ТЕС, Краматорська ТЕЦ, Краматорський феросплавний завод, Енергомашспецсталь та ще ряд небезпечних підприємств, які хоча й не знаходяться в самому місті, але чадять так, що хвости диму розносяться на десятки кілометрів навколо залежно від напрямку вітру.

У вітряні дні тут я відчуваю новий для себе свербіж в очах та носі. І це ніяк не пов'язано з пандемією коронавірусу. Скоріш за все, так реагує мій організм на невідомі досі подразники в повітрі.

Вода

Воду з-під крану в Слов'янську пити не можна. Навіть кип'ячену. Я не здивувалась, але раніше купувала воду у пляшках щоб напитись десь в дорозі чи на вулиці, тому зараз для мене це стало надто помітно.

Воду для потреб міста беруть з каналу, який наповнюється з Сіверського Донця. Незважаючи на очисні споруди її якість залишає бажати кращого. Погіршують ситуацію міські комунікації, по яким вона потрапляє на кухні словенців. КП “Вода Донбас” не надто переймається їхнім станом, як і тим, яка вода по ним тече.

Грунт і сміттєзвалища

Грунти тут забруднені промисловими скидами, пестицидами, стихійними сміттєзвалищами та могильниками хімічних відходів. Все ж те, що наприкінці минулого століття Слов'янськ був значним промисловим центром Донбасу, не могло пройти безслідно.

А ще тут, як і всюди по Україні, зовсім невтішна ситуація зі сміттям. Сміттєпереробного заводу тут немає, роздільний збір сміття не налагоджений. Щоправда здати відсортоване сміття таки можна. Нелегально.

З плюсів те, що на закритому ще в 2017 році полігоні твердих побутових відходів в минулому році закінчилась рекультивація. Іншого полігону тут нема і сміття з понад стотисячного міста вивозять у сусідній Краматорськ.

Вирубка лісів

У Слов'янську теж є проблема з вирубкою лісів. Проте, якщо в Закарпатті найбільше зло - це суцільні санітарні рубки, то в місцевому “Слов'янському держлісгоспі” таких немає. Натомість є багато вибірково санітарних рубок.

Місцеві активісти кажуть, що в такий спосіб вирубується багато здорових дерев. Як і в мене вдома все відбувається за мовчазної згоди правоохоронців та деяких можновладців.

 Що ж, ось так, з весняним вітром, я розвіяла свій перший стереотип про Слов'янськ і його природу. Про все інше в наступних блогах.

Цей матеріал було підготовлено в рамках Програми міжредакційних обмінів за підтримки Національного фонду на підтримку демократії NED

Читайте також:

• Закарпатські посадовці ризикнули державними мільйонами: космічні суми відправились "на вітер"
• Відключили не тих: в одній з громад Закарпаття людям врізали неочікуваний "сюрприз" від Обленерго
• Ужгородський районний ТЦК очолить новий керівник: у регіоні відбулися серйозні кадрові перестановки (ФОТО)
• Будинки й дороги - під насипом: листопадний "сюрприз" над Закарпаттям і дорожний "айсленд" (ФОТОФАКТ)