Епідемічні хвороби на Виноградівщині були майже повністю ліквідовані ще на початку 1930-х років

Боротьба з епідеміями - проблема людства.

Тисячоліттями три проблеми тривожили людей: голод, масові епідемії, війни. Після голоду другим страшним ворогом людства були чума й інфекційні хвороби. Люди жили в стародавньому і середньовічному світі, знаючи, що можуть захворіти і померти наступного тижня або що епідемія може раптово вибухнути й знищити всю їхню родину. Влада була повністю безпорадною перед цим лихом. Окрім організації масових молебнів і процесій, вона навіть не уявляла, як знищити ці епідемії, не кажучи вже про одужання. Люди звинувачували у хворобах погане повітря, злісних демонів та розсерджених богів і не підозрювали про існування бактерій та вірусів, і не могли й уявити, що маленька муха чи одна крапля води можуть нести в собі смертельну небезпеку.

"Чорна смерть" не була єдиною такою небезпечною і не була вона найстрашнішим мором. Епідемії вбивали десятки мільйонів людей і це продовжувалося і в XVIII і в XIX століттях. Закарпаття також не обходили ці пошесті. Так, моя бабка, яка народилася у 1882 році у селі Осій Іршавського району через п'ять років залишилася круглою сиротою, ба більше без жодних родичів - їх викосила епідемія холери. Її віддали на виховання в багату угорську сім'ю в Сотмар.

Останнім часом працюю над історією села Онок нашого району. Красномовно про ці проблеми свідчить церковна книга, яка велася з 1883 року. В метриці померлих періодично зустрічаються смерті від тифу, віспи, черевного тифу, кору, туберкульозу та інших морів. Звернув увагу, що починаючи з 1905 року в шкільних табелях учнів вводиться графа про скіплення (вакцинацію) дітей від віспи. Не закінчуються епідемії і з початком XX століття. Деякі з них забрали мільйони життів. Так, у січні 1918 року в фронтових траншеях на півночі Франції від особливо активного вірусу грипу, якого називали "іспанка" стали тисячами помирати солдати. Але не тільки вони, "іспанка" розповсюдилася по всьому світу, за кілька місяців захворіло півмільярда людей - третина тогочасного населення Землі. Менше ніж за рік пандемія з летальним кінцем охопила від 50 до 100 мільйонів людей, а Перша світова війна за 1914-1918 роки забрала 40 мільйонів людей.

Дивно, але у нас в області відсутні дані про жертви цієї страшної хвороби, все якось забулось, згладилося і майже повністю вивітрилося з людської пам'яті. А як показують архівні матеріали втрати навіть відносно у невеликому селі Онок від цієї пошесті були вражаючими. Перший запис у церковній книзі в розділі про реєстрацію смерті від "іспанської хвороби" (такий запис зробив оноцький священик Є. Єлеш) у 1918 році.

До Оноку епідемія іспанки докотилася доволі пізно. Першу жертву грип забрав 5 листопада 1918 року, це був восьмирічний хлопець Іван Данко. Через три дні помер на рік молодший хлопчик Андрій Пилип. Невдовзі 17 листопада помер від цієї хвороби і перший дорослий – Михайло Бучок (27 років). Далі «іспанка» лютувала, не щадячи нікого ні чоловіків, ні жінок, ні хлопчиків, ні дівчат. До кінця року, тобто за неповні два місяці число жертв цієї пошесті стало 37 осіб. Але і в наступному році священик майже щодня продовжував хоронити людей. Останньою потерпілою від цієї жахливої хвороби виявилася Ганна Гецко (19 років), яка померла 25 травня 1919 року. А всього з початку епідемії покинули білий світ 69 чоловік. Слід сказати, що автор сумнівається у достовірності цієї цифри, бо священик смерті похилих людей записував як втрати від «старечої немочі». У цих даних не враховані загиблі від «іспанки» єврейські жителі. Вони вели окремі метрики, які не вдалося розшукати. Але і ці дані вражають, бо в селі у 1910 році було 1230 русинів, з яких кожен двадцятий помер.

Але на цьому важкі випробування оночан не закінчилися. Спочатку смерть ніби взяла перепочинок. З 14 листопада 1919 року до 25 січня 1920 року в селі ніхто не помер. Але і цей рік відзначився у селі новим жахливим випробуванням, спалахнула смертоносна пошесть – чорна гнійничкова віспа, яка із 3 квітня до 3 червня забрала 67 жителів. І знову ж таки ця цифра грішить неточністю, бо відсутні дані про втрати євреїв, яких у селі у 1910 році було 213 чоловік. Як результат згідно даних перепису населення у 1921 році у Оноці було 1330 жителів, на 113 чоловік менше, ніж при попередньому перепису незважаючи, що за цей період у селі народилося 414 чоловік.

Епідемічні хвороби на Закарпатті майже повністю були ліквідовані на початку 1930-их років. Чехословацька влада здійснила цілий ряд протиепідемічних заходів, особливо на Верховині. Але говорити про перемогу над пошестями було ще рано. Навіть у Виноградові було зарано. Так, у кінці 1944 року і на початку 1945 року в місто повернулися з концентраційних таборів, з полону з фронтів багато інфікованих і хворих чоловіків, виникла загроза поширення епідемії тифу, малярії, дизентерії, туберкульозу та корі. Лише завдяки оперативним заходам міського народного комітету було введено особливий стан, вдалося погасити епідемію. Вже 15 березня захворювання пішли на спад. Слід підкреслити, що це було зроблено в основному за рахунок організаційних заходів, бо хронічно не вистачало ефективних медикаментів, навіть мило райлікарня розподіляла лише сім'ям, в яких були хворі.

Потрібно особливо підкреслити, що вплив епідемій за останні кілька десятиліть значно зменшився. Зокрема, світова смертність дітей нині найменша за всю історію: менше 5% дітей помирають, не досягши дорослого віку. У розвинених країнах цей показник менший за 1%. Цьому ми завдячуємо досягненням медицини XX століття, що запропонувала вакцинацію, антибіотики, поліпшену гігієну й значно кращу медичну допомогу.

Компанія вакцинації від віспи була настільки успішною, що у 1979 році Всесвітня організація охорони здоров'я проголосила, що людство перемогло і що віспу повністю знищено. Це була перша епідемія, яку людство змогло змести з поверхні Землі. У 2014 році жодна людина не була інфікована чи вбита віспою. Перемога була настільки очевидною, що нині ВООЗ припинила вакцинацію людей від віспи.

Але разом з тим кожних кілька років нас лякають новими потенційними хворобами, такими як пташиний грип у 2005-му році, свинячий грип у 2009-2010-му та лихоманка Ебола у 2014 році. Однак завдяки ефективним протидіям ці хвороби спричинили відносно малу кількість жертв.

Навіть трагедія зі СНІД, може вважатися ознакою прогресу. Після стрімкого поширення на початку 1980-их років, ученим знадобилося два роки, щоб ідентифікувати його, зрозуміти як це захворювання поширюється, і запропонувати ефективні способи стримування епідемії.

Разом з тим у вчених існували побоювання, що ці всі досягнення лише тимчасова перемога і що якийсь невідомий родич "чорної смерті" чатує за рогом. Ніхто не міг гарантувати, що подібні до чуми небезпеки більше не повернуться. І як виявляється ці побоювання були небезпідставні. На людство насувається новий коронавірус, проти якого немає ні вакцини, а в Україні навіть тестів на його діагностування. Поражає в основному людей похилого віку з хронічними хворобами і ослабленим імунітетом. Біда ще і в тому, що людство стало ще вразливішим до епідемій і через зростання населення, транспортних комунікацій. Хто міг подумати, що в Ухані (місто, в якому виявили невідомий штам грипу) живе і працює топ-моделлю дівчина із Виноградова. А Китай облюбували тисячі українців, які там живуть і працюють. Ще більше наших земляків відпочиває у Піднебесній.

Спостерігаючи за тим, що робиться у світі прихожу до висновку, що для Виноградова, як і для всієї України розповсюдження коронавірусу викликає особливу тривогу.

Насамперед, це стосується поверховим і несерйозним відношенням до тих осіб, які прилітають із Китаю. В Україні обмежуються лише вимірюванням температури тіла інфрачервоним термометром, тоді коли в інших країнах обов'язковим є примусове 14 денне перебування в ізольованому лазареті на інкубаційний період. Попахує надію на "авось"

По-друге, в Україні успішно розвалена система санепідемстанцій. Не дай Бог, якщо потрібно буде здійснювати протиепідемічні заходи, робити це буде нікому.

По-третє, у Виноградові більшість лікарів деморалізувана реформою, яка проводиться із закриттям більшості відділень і скороченням медперсоналу. В таких умовах нічого розраховувати на ефективну роботу з повною віддачею.

По-четверте, наші люди останнім часом відчуваючи безкарність стали незаконопослушними і немає ніякої впевненості, що будуть виконувати приписи і постанови, щодо протиепідемічних заходів.

І насамкінець, як показала практика лікування цієї хвороби шанси на виживання мають лише ті, які з перших годин були підключені до апаратів штучної вентиляції легенів. Так таких медичних засобів у районі всього 14 (9 у реанімації, 3 на швидкій допомозі та 2 у хоспісі) і то невідомо, чи всі вони у робочому стані. Погодьтеся, це дуже мало для району із 120-ма тисячами населення.

У нас із Вами залишається лише одна надія, що у протистоянні лікарів із епідемічним цунамі коронавірусу, що насувається на нас, лікарі будуть спритнішими.

І. Біланчук.

Нагадаємо, Закарпатський лікар розповів про коронавірус та ризики пневмонії (ВІДЕО)