Уляна Ковач-Келдер: історія про забрану мрію.

Ця жінка любила життя, займалася благодійністю, виховувала в далекій Голландії дитину і хотіла з сім’єю повернутись додому, в Україну.

Ульяна мріяла заснувати тут кінну ферму і займатись улюбленою справою - іпотерапією. Та всі її прагнення і мрії раптово обірвав п’яний водій.

Вечір 2 травня 2018 року, біля 22 години. У Виноградові по вулиці Комунальній сталась ДТП в якій п’яний водій Олександр Козьма з Тросника здійснив наїзд на 35-річну жінку, що йшла узбіччям. Від’їхавши кількасот метрів, машина робить розворот, повертається до того місця і зупиняється. З машини ніхто не поспішає виходити, щоб надати першу невідкладну допомогу. Немає і поліції. Потерпіла повільно помирає на краю дороги і лише випадковий свідок аварії викликає швидку.

«Я чула як біля 10 години вечора дочка Ульяни Анія раптово закричала у себе в кімнаті. Це був сильний і жахливий плач. Наш зять Елле пішов її заспокоювати. Тоді я не надала цьому значення. Лише згодом, детально згадуючи все, що відбувалось в той день зрозуміла: дитина відчула - з мамою сталася біда», - розповідає мама Ульяни Ганна Ковач.

Ульяна Ковач-Келдер, та сама жінка з Виноградова яку збила машина, на той час вже кілька років жила з сімє’ю в Голландії і приїхала з чоловіком Елле та маленькою донечкою Анією навідати батьків. До України вони прибули за три дні до трагедії.

«Ми ще толком не встигли і наговоритись одна з одною. Були з Ульянкою дуже близькі, справжні подруги. Вона приходила до мене в кімнату і ми розмовляли по пів-ночі. Донечка розповідала мені як хоче повернутися з сім’єю в Україну.

Вже в день похорон від зятя ми почули, що Ульяна мріяла заснувати в Голландії власний благодійний фонд, який би збирав гроші для лікування українських дітей хворих на ДЦП та аутизм, щоб забезпечити їм заняття з іпотерапії», - продовжує Ганна.

Мрія, що живе

Ульяна дуже любила коней. Ще живучи в Україні жінка цікавилась іпотерапією як одним із способів реабілітації дітей хворих на ДЦП та аутизм. Добре освоїла цю практику і успішно нею займалась. Спочатку на базі санаторію «Квітка Полонини», потім на фермі своїх друзів - сім’ї Маргітич.

Відомий у Виноградові сьогодні їхній кінний центр «Селід» розпочався саме з бажання Ульяни допомагати хворим дітям.

«Якби не Ульяна, то ми б не займалися іпотерапією. Вона, просто, коли поїхала у Голландію, то залишила нас з кіньми, дітьми. І все (сміється - ред.). Що нам було робити? Ми спробували, навчилися. А зараз у нас кінний центр «Селід», який знають далеко за межами Виноградівщини і наші малі "пацієнти"», - розповідає історію заснування Ілдіка Маргітич.

Переїхавши в Голландію Ульяні дуже не вистачало улюблених тварин і роботи, тому, щоб хоч якось компенсувати відсутність улюбленої справи, Ульяна займалась волонтерством. Допомагала за відсутності господарів доглядати за тваринами, а також допомагала стареньким.

Її чоловік Елле, знаючи про любов дружини до коней, дітей і мрію про іпотерапію, допомагав їй знати можливості, щоб пов’язати проживання в далекій країні із її захопленням. Так виникла ідея благодійного фонду імені Ульяни, який б займався залученням коштів на реалізацію соціальних проектів в Україні.

В повній мірі реалізувати ідею своєї жінки він зміг вже після того, як її не стало.

«Я започаткував фундацію тому що дуже хотів, що смерть Ульяни не була марною. Щоб від цієї страшної втрати вийшло щось дійсно хороше. Ми познайомились завдяки нашим друзям (сім’ї Маргітич – ред.) і благодійній роботі, мали спільну мрію заснувати ферму, де б допомагали дітям з обмеженими можливостями», - розповідає про їхню спільну з Ульяною мрію Елле.

Чоловік каже, що найважче в роботі фонду – це залучати гроші, тому що жертвують в основному родичі, друзі.

«Сьогодні завдяки фонду вдалось підтримати двох хлопчиків, які проходять реабілітацію в «Селіді». Знаєте, якщо ми можемо змінити хоча б одне життя – це вже корисно. Я маю велике бажання продовжити цю роботу і впевнений, що ми зможемо допомогти більшій кількості людей», - переконаний Елле.

«Ми прокинулись вранці, а її нема…», - спогади рідних

В той вечір до неї навідалась подруга Світлана Бровді. Жінки дружили з юності і давно не бачились. Оскільки вже була дев’ята година, то Світлана поспішала додому і Ульяна вирішила її провести, щоб ще трохи часу побути разом. Дійшовши до місця аварії на вулиці Комунальній (район магазину «Електросвіт» - ред.), подруги розійшлися. Вже о 21.50 Світлана надіслала Уляні СМСку на яку вже так і не отримала відповіді.

Про вечірню аварію рідні довідались від правоохоронців. Жінку доставили у реанімацію Виноградівської райлікарні у безсвідомному стані, з важкими травмами та великою втратою крові.

За кілька днів її перевели до Ужгорода, а ще за деякий час в одну з лікарень Амстердаму. Там, 19 травня її не стало, а 25 відбулась церемонія прощання з Ульяною.

«Там зовсім інша церемонія прощання, ніж у нас. У спеціально визначений день ми всі – родичі, друзі і всі ті, хто просто знали Ульяну – прийшли з нею попрощатися в лікарню. Кожен побув з нею трохи і сказав все, що хотів чи просто помовчав. А потім її відключили… Дуже багато квітів на похороні було…», - згадує мама Ульяни.

Після повернення на Україну для батьків Ульяни розпочались довгі тижні власного розслідування та пошуки тих, хто б допоміг пролити світло на події того вечора і притягнути до відповідальності винного у смерті їхньої дочки.

Нарешті в кінці літа 2018 року справу було передано до Виноградівського райсуду, де її досі розглядають.

«Найважче, коли дочка каже, що хоче померти, щоб побачити маму», - чоловік Ульяни

Маленька Анія, якій вже три роки, після трагедії в Україні залишилась з татом в Голландії.

Дівчинка ходить в садочок, з якого, часто, її забирають останньою. Елле, який після втрати дружини виховує Анію самостійно, окрім щоденної звичної роботи (Елле працює програмістом – ред.) чоловік намагається впоратись з новими для себе обов’язками.

«Зараз наша донечка єдина підтримка для мене. Я пообіцяв Ульяні, що піклуватимуся про неї. Проте батько не може замінити дитині матір. Спогади про той час, який провели разом – найцінніше, що ми маємо. З Анією ми часто переглядаємо фотографії і відео, які робила Уляна, щоб ще раз почули її голос.

Найважче чути, коли Анія каже, що хоче померти, щоб бути з мамою. Тоді я вкотре намагаюся їй пояснити, що мама хоче, щоб вона була щасливою і зростала тут, з нами. Сили для усього цього я знаходжу у вірі в Бога і знаю, що одного разу ми знову зустрінемося з Ульяною. А до того часу нам потрібно зробити все, щоб пройти через цю втрату і жити далі», - діляться своїми почуттями Елле.

Маленька Анія і Елле продовжують приїжджати в Україну, навідують батьків Ульяни. Українські бабуся і дідусь також раз в рік гостюють у онучки в Голландії.

Щоб в майбутньому не втратити зв’язок з родичами тут, Анія раз на тиждень відвідує українську школу. Там дівчинка вчиться мови, культури, традицій.

Елле каже, що після трагедії з дружиною зв’язувався з посольством Голландії в Україні і просив сприяння в об’єктивному розслідуванні. Проте впливати будь-якими чином на українське правосуддя іноземці не можуть.

Звертався він і до українського посольства в Нідерландах. Там йому обіцяли зв’язатись з ним після ознайомлення зі справою Ульяни.

«Через два місяці після першого звернення я ще раз цікавився, як проходить розслідування, але відповідь так і не отримав. Тому всю інформацію про його хід я отримую лише від батьків моєї покійної дружини», - каже чоловік.

«Вбивче» законодавство: чому за п’яні ДТП не саджають за грати

«Справа Ульяни Ковач-Келдер – один з типових показників неефективності правової системи України», - вважає адвокат Валерій Нечаєв, який веде цю справу.

На сьогодні за даними реєстру судових рішень тільки по Закарпатській області за останні 15 років було ухвалено 465 судових вироків за спричинення смертельних ДТП, однак тільки в 96 випадках – водії отримують реальні строки ув’язнення.

Розгляд справи по обвинуваченню Олександра Козьми типовий неефективний приклад, де в рамках слідства можна прослідкувати всі системні проблеми законодавства.

«Так, неможливість примусового освідчення водія на стан алкогольного сп’яніння призводить до того, що потерпілі не можуть довести цю обставину в суді. Перевантаженість слідчих поліції численними кримінальними справами призводить до того, що слідство є неефективне і невчасне. Потерпілі змушені виконувати функції слідства і самостійно шукати свідків, очевидців, докази та відомості про факти», - констатує адвокат.

Судові засідання подібних справ, через загальну завантаженість суддів, відкладаються з дня на день. Адвокати сторін теж часто клопочуть про відкладання розгляду, а свідки дозволяють собі не з’являються до суду без поважних на те причин.

«Справу Уляни Ковач-Келдер буде завершено і, однозначно, по ній буде прийнято справедливе і законне рішення суду. Однак батькам померлої доньки потрібно буде ще довго згадувати цю сумну подію, оскільки стороною захисту однозначно, що буде подаватись апеляційна та касаційна скарга у суди вищої інстанції», - прогнозує фахівець.

Валерій Нечаєв вважає, що для не повторення такої трагічної події, депутатам, все ж таки, доведеться внести зміни до законодавства, призначити на посади додаткових суддів та слідчих, а також збільшити штат поліцейських, які повинні охороняти наші дороги від п’яних горе-водіїв.

В ніч з 25 по 26 липня по вулиці Комунальній у Виноградові відбувся повторний слідчий експеримент у справі Ульяни Ковач-Келдер. Причиною його проведення, за словами батьків загиблої, стало те, що слідство допустило «неточності і розбіжності» під час першого заходу і це зараз гальмує завершення справи.

В той же час в поліції запевняють, що слідство проведено якісно, а повторний слідчий експеримент необхідний з технічних питань і для того, щоб свідки детальніше пригадали подробиці минулорічної аварії.

Наступне судове розслідування у справі Ульяни має відбутись 30 липня о 10 годині в приміщенні Виноградівського райсуду.

Олена Мудра для Голосу Карпат

Читайте також:

Поділитись:: Facebook; Twitter(X); Whatsapp; Telegram; Viber