1. Новини Закарпаття
  2. >
  3. Вся область
  4. >

Краєзнавець розповів історію виноградівського кінотеатру

24.05.2019 16:29 Суспільство Ексклюзив

Наш Виноградів не обійшла свого часу новинка науково-технічного прогресу - кінотеатр.

Невідомо точно в якому році це сталося, але вже в 1913 році про кінотеатр "Уранія" згадується в підсумках роботи горожанської школи за 1913-1914 навчальний рік - учні відвідували кінолекторій в цьому культурному закладі. В 1918 році власник кінотеатру Мор Крамер зробив реконструкцію, розширивши глядацький зал до 300 місць. В газетних публікаціях того часу часто згадується кінотеатр "Уранія" -  були й позитивні матеріали, особливо що стосувалося пропаганди фільмів, які влада рекомендувала переглянути. Більше було критики із-за щурів, що бігали по залу, і брудні вбиральні, і низької якості кінопоказу. В чехословацький період критика була найбільшою, дійшло до того, що міські депутати прийняли рішення про покупку ліцензії на демонстрацію кінофільмів у великій залі міської управи, цим самим хотіли поповнити касу міста. Але через події, що незабаром сталися, у місті, заплановане здійснити не вдалося. Конкуренція все-таки появилася в останні роки гортіївського режиму - був відкритий ще один кінотеатр "Рояль". Відомо також, що кіномеханіком в ньому працював Андрій Гошуль. Старожил міста Федір Крайнер розповідав, що одного дощового дня під час демонстрації фільму в кінотеатрі пропало електроживлення. Викликаний електромонтер Мокар виліз на опору і був вбитий струмом.

В радянський час кіно надавали надзвичайно великої уваги і вважали його найважливішим із мистецтв, яке можна використати, щоб виховувати нову радянську людину. Для цього дійсно здійснювалися дійові заходи. Насамперед кіно зробили доступним для широкого загалу. Судіть самі: ціна квитка у місті для дітей протягом всієї радянської епохи була незмінною і складала - для дітей - 10 копійок, для дорослих - 20, 35, 45 копійок в залежності від місця в глядацькому залі. В новому кінотеатрі "Промінь", який здали в експлуатацію в 1971 році найдорожчий квиток при демонстрації широкоформатного фільму коштував70 копійок. Більшість жителів міста могли собі дозволити розкіш сходити 3-4 рази в місяць в кіно, це їм було по кишені. Особливо популярними в народі стали денні сеанси, які демонструвалися до обіду, для робітників, які працювали в другу зміну. Ціна квитка була пільгова -25 копійок. Діти також шукали можливостей відвідувати дитячі сеанси і швидко знайшли вихід, як заробити необхідні кошти, щоб піти в кіно. Для цього досить було здати пляшку з-під горілки (12 копійок), або 700 грамову з-під вина (17 копійок).В місті від угорських часів успадкували кінотеатр "Рояль" на 300 місць. В радянський час його назвали кінотеатр ім. Борканюка. В залі були ложі, які згодом викинули, збільшивши кількість посадкових міст до 400.

Особливою популярністю користувалися у молоді місця на балконі, правда тут була обмежена кількість місць двома неповними рядами. Одночасно відкрили малий зал на 150 місць. Це було місце показу повторних фільмів, в ньому дивилися мультфільми вихованці дитсадків.

Часто, коли був великий наплив глядачів і не було місця у великому залі для всіх бажаючих, до малого залу оперативно переносили демонстрацію того ж фільму, трохи зсунувши по часу початок сеансів.

В літній період на останній сеанс показ фільмів здійснювався на літньому майданчику, який спочатку розміщувався в безпосередній близькості до кінотеатру на вул. Борканюка, 7. Згодом в парку відпочинку ім. Горького (нині ім. Перені) був побудований стаціонарний літній кінотеатр на 600 місць. Незважаючи на розширення бази показу, траплялися такі популярні кінофільми, що попасти на них було проблемою. Тому велася постійна робота по вирішенню питання будівництва сучасного кінотеатру в місті. Це питання в кінці кінців  було вирішено позитивно, за рахунок державних капіталовкладень 10 березня 1971 року в місті було відкрито широкоекранний кінотеатр "Промінь" на 600 місць, який згодом був реконструйований в широкоформатний. Нелишнім буде згадати, що це була сучасна споруда шириною 18м. Для його будівництва такої довжини плити перекриття в області не виготовлювалися, їх приходилося завозити аж із Івано-Франківська. Правда вибір місця його розташування не був зовсім вдалим на вул. Шевченка, керівництво кінотеатру наполягало на спорудженні кінотеатру на місці сучасної пошти, але їхні аргументи не були навіть вислухані. Разом з тим, керівництво району зробило багато доброго і позитивного у художньому оформленні цього закладу. Відомі художники і скульптори своїми роботами прикрасили фойє кінотеатру своїми роботами. Це і різьба по дереву, і графіті, і кам'яна мозаїка на фасаді кінотеатру, яку зробив метр закарпатського живопису Манайло, це і живописна картина Йосипа Бокшая над буфетом.

Правда, не обійшлося і без волюнтаристських рішень керівництва району. Згідно проекту потрібно було засклити фойє подвійним склом, щоб краще зберігалося тепло. Тодішній голова райвиконкому Ю. П. Гнетило, дуже непогана людина, вирішив зекономити на цьому, встановивши лише одинарне скло, що потім холодними зимами відбилося неможливістю, як слід нагріти і фойє, і зал. Цікавим був його аргумент: "Адже у нас не Сибір!"

Кінотеатр "Промінь" цікавий ще й тим, що це був другий в області кінотеатр ,переобладнаний для показу широкоформатних фільмів. Першим був кінотеатр "Комсомолець" в Ужгороді. Якщо звичайна плівка має ширину 35 мм, то широкоформатна вдвічі ширша. Це дає можливість без різних оптичних насадок демонструвати фільми на більший екран. Доречно сказати, що у Виноградові був найбільший екран в області - 18x10 метрів.

По-третє, великий акцент робився на поліпшенні якості кінопоказу, намаганні забезпечити ефект присутності кіноглядача в подіях, які проектувалися на екран. Так, на початку 1960 року в апаратній великого залу встановили чехословацьку кіноапаратуру "Меорта-IVS", яка на всесвітній виставці кіно і фотоапаратури зайняла перше місце.В кінотеатрі "Промінь" були створені всі умови для якісного кінопоказу, особливо вдалою виявилася акустика глядацького залу, розташування крісел амфітеатром, створення ефекту присутності кіноглядача на місці подій. Після відкриття кінотеатру "Промінь", малий зал кінотеатру ім. Борканюка згодом перетворили у відеосалон, а великий залишили для демонстрації повторних фільмів.

Правда, місто мало свою специфіку - в ньому розпочала спостерігатися тенденція до зменшення інтересу до кіно. А пояснювалося все наступом телебачення. Звичайно, один канал радянського телебачення із своєю заідеологованістю не складав занадто великої конкуренції, та якість зображення була набагато нижчою, ніж в кінотеатрах. Але угорське телебачення, починаючи з середини 60-их років минулого століття транслювало дуже цікаві  програми і незвичні для радянської людини серіали, що значно підірвало відвідування кінотеатрів. До того ж угорське телебачення дивилися не лише етнічні угорці, але і інші громадяни, адже досить значна частина містян володіла угорською мовою. Так, в 1971 році кожний житель міста за рік в середньому 10 раз відвідував кінотеатр, а в області цей показник  перевищив - 16, лише Берегово мало гірші показники, ніж в нашому місті. Звичайно, вживалися заходи, щоб залучити людей в кіно - організовувалися культпоходи в кіно починаючи з дитсадків до старшокласників, демонструвалися навчальні фільми навіть для колгоспників, поліпшувалася реклама і пропаганда фільмів. За всю історію демонстрації кінофільмів у городян найбільшою популярністю користувалися фільми ,зняті у Виноградові та на його околицях. Це в першу чергу були "Над Тисою", та "Табір іде в небо". Останній демонструвався в кольорі, широкоформатно. Тиждень фільм показували майже цілодобово, збільшивши число сеансів, в нічний час їх замовляли роми з Королева та Підвиноградова. Не меншим успіхом користувався він і виноградівчан, адже крім того, що частина фільму знімалися безпосередньо в місті, знімальна група під керівництвом Еміля Лотяну разом із виконавицею головної ролі Світланою Томою жили в місцевому готелі. Дуже багато містян знімалися в масовках, другорядних ролях.

Доцільно буде згадати і за керівництво та людей, які працювали в цьому закладі. Природньо, що в дорадянський час кінотеатри були в приватних руках, і як уже згадувалося їхніми власниками були Мор Крамер, пізніше його успадкував його син Золтан. В радянський час кінотеатр був усуспільнений, перейшовши у власність місцевих народних комітетів. Першу архівну довідку знаходимо 10 жовтня 1945 року, з якої довідуємося, що начальником окружного відділу кінофікації був Ройзман, головним бухгалтером - Адальберт Михайлович Крамер (певно родич колишніх власників). В цей період кінотеатр згадується як Севлюшський і підпорядкований кіномережі Севлюшського округа. В матеріалах знаходимо, що з 1 січня 1946 року директора кінотеатру Штефана звільняють з роботи по вказівці обласного начальника. Його змінює Василь Іванович Товт, який протримався на тій посаді 2, 5 місяці. Тут потрібно внести певну ясність: вже 25 січня 1946 року  у Закарпатській Україні вводяться в дію радянські закони і до керівництва масово розпочали приїжджати спеціалісти зі східних областей України та колишні офіцери Червоної Армії. А так, як кінотеатр в Радянському Союзі був насамперед ідеологічним закладом, перевагу віддавали  більш надійним і перевіреним кадрам. І тут розпочалася така кадрова чехарда: директори, колишні офіцери мінялися як кадрики під час демонстрації фільма. Так 13 березня 1946 року кінотеатр очолив Микола Анатолійович Белатов, через декілька місяців - Дмитро Дмитрович Трофимов, якого через 13 днів уже звільняють. Потім як у калейдоскопі міняються Д.Д. Сухоруслов, М.Ф. Рогачов, Журавльов, Ямщиков, Єрьомін, Ф.С. Юровська, С. П. Савицький. І. М. Бакаєв, М. Протазанов, С.С. Савицька. Це вже було в 1956 році. В 1951 році не витримав такого стилю керівництва і звільнився з роботи головний бухгалтер А.М. Крамер.

Першим директором з місцевих лише в 1963-1965 роках знаходимо Василя Степановича Нагорняка, колишнього завідуючого районним відділом культури.  Видно, це сталося через обєднання Виноградівського і Берегівського районів – довелося працевлаштувати районних начальників, які через це втратили посади. Після відновлення районів в 1965 році міський кінотеатр очолив Микола Петрович Часин. Правда, пропрацював він недовго, тому на зміну прийшов Володимир Іванович Троян, хоч він був також колишнім військовим, але на відміну від попередників був дуже старанним і справедливим керівником. Йому трохи не повезло, бо очолив він кінотеатр, коли намітилася тенденція спаду інтересу до кіно в цілому по місту через посилення ролі телебачення, особливо угорського в житті виноградівців. Важко давалося виконання планових завдань, він робив багато нового, зокрема поміняв режим демонстрації кнофільмів, більш узгодивши їх із роботою промислових підприємств, які також змінили розпорядок в зв'язку з переходом на п'ятиденний робочий тиждень. Поміняли художника, яким став Йосип Гайош, новоспечений випускник школи № 3, дуже талановитий декоратор. На зроблену ним рекламу ходили дивитися, як на твори мистецтва. Це звичайно додавало привабливості фільмам. На зміну йому прийшов випускник Львівського кінотехнікуму Іван Михайлович Ганчин, який працював у нас технічним керівником.

З 1969 року кінотеатр очолив я - Іван  Біланчук. Тенденція послаблення ролі кіно в цей час посилювалась, тому доводилося вводити нові форми роботи: кінофестивалі, кінолекторії, організувати колективні походи в кіно, активно використовуючи районну пресу в пропаганді і рекламі фільмів. Одночасно йшло будівництво нового кінотеатру - доводилося виконувати роль замовника, яка в радянський час була досить нелегкою. Новий кінотеатр було відкрито 10 березня 1971 року демонстрацією кінофільму "Джентльмени удачі". Кінотеатр ім. Борканюка і літній ввійшли до складу міського кінотеатру, який я продовжував очолювати до травня 1974 р. Кінотеатр "Промінь" далі очолювали Павло Михайлович Ракущинець, Людвік Людвікович Томашек, Григорій Григорович Антипченко, Ганна Федорівна Неймет, Юрій Цюбик.

У квітні 2006р. районна кіномережа була ліквідована, але "Промінь" в ті важкі часи зберегли цілим і повністю укомплектованим, його не розтягли і не приватизували. В такому стані його передали міській раді, яка в листопаді 2009 року за 1 млн. 137 тисяч гривень продала цей об'єкт місцевим підприємцям. На жаль в останніх не було і наміру використати його для кінопоказу. Вони люди недурні і розуміли що прибутки від цієї діяльності будуть хіба-що мізерні. Дуже шкода за ті комплекси кіноапаратури та звукопідсилення, які незрозуміло куди пропали, вже через місяць від обладнання не залишилося й сліду. Весь комплекс кінотеатру перетворився у великий торговий центр, де, на щастя, знайшлося місце для виставкового залу "Імпасто", який складає 1,5% всієї корисної площі і то в основному в підвальному приміщенні. Зараз навіть при великому бажанні неможливо відновити демонстрацію кіно, ні з точки зору фінансової, ні з точки зору технічної. Жаль, але мусимо констатувати ,що кінотеатр "Промінь" уже лише "колишній". Це сумно й тому, що в інших містах оновили кінопоказ, витримавши умови приватизації, згідно яких використання проданих закладів передбачало збереження профілю. Як показує життя, інтерес до кіно в містян не пропав, вони їздять у Хуст і Мукачево щоб показати дітям, які не знайомі з такою диковинкою, як перегляд фільмів в кінотеатрі. А є й такі, особливо серед молоді, які також їздять в сусідні міста в кіно.

Незважаючи на це у Виноградові ще залишилося місце, де кіно в пошані і постійно демонструються художні кінофільми, правда радянського періоду. В клубі на 140 місць будинку для людей похилого віку за всіма правилами діє кінотеатр, до того ще із безплатним входом. Обладнаний найкращою апаратурою (23 КПК), яка була випущена наприкінці існування Союзу Ленінградським заводом "КІНАП" забезпечує високі стандарти якості кінопоказу. І дійсно, так як глядачами є старенькі, то великий екран дуже схвально сприймається, забезпечуючи хороше різке зображення. Та й для тих у кого є проблема із слухом, чітке мовлення допомагає почути те, що в телевізорі недоступне. Звідки беруться фільми, спитаєте Ви? Сталося так, що головним енергетиком, а по сумісництву і кіномеханіком в будинку для перестарілих працював Михайло Федорович Парада, один з колишніх керівників райкіномережі району. Доречно сказати, що під його керівництвом монтувалася і кіноустановка в цьому закладі, як це було передбачено проектом. Коли галузь кіно почала банкрутувати, перестала існувати і Ужгородська контора по прокату кінофільмів. Михайло Федорович декілька разів поїхав в обласний центр і привіз 260 кінофільмів, які залюбки дивляться пацієнти цього закладу.

Нагадаємо, що на Виноградівщині існує село-привид.

Читайте на ГК:Компанія-підрядник прокоментувала ситуацію із пошкодженим мостом через Тису у Виноградові
Читайте на ГК:На Закарпатті зняли обмеження руху трасою Н-09
Читайте на ГК:«Європейські» дороги Виноградова показали на відео (ВІДЕО)
Цей матеріал також доступний на таких мовах:Російська

Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Стрічка
Система Orphus