Краєзнавець розповів історію вулиць Виноградова

Зараз у Виноградові є 180 вулиць.

Пропонуємо вашій увазі витяг з матеріалів краєзнавця І.І.Біланчука. Маємо вулиці центральні, добре знані всіма містянами, але є й такі, про існування яких мало хто здогадується, особливо в кварталах приватної забудови. Історія Виноградова непроста. Перебування упродовж XX століття у складі семи різних держав поклало свій відбиток і на назви вулиць. Як правило, кожна нова влада намагалась стерти з пам'яті жителів міста згадку про попередню назву вулиці, перейменувавши її. Про це в соцмережі Фейсбук написала Валентина Жупанин.

Але почнемо з характеристики вулиць. Загальна довжина вулиць вражає, вона перевищує сто кілометрів. Якщо пройтися вздовж всіх вулиць міста - це рівносильно, що доїхати до Перечина. Найдовшою вулицею міста є вул. Копанська (5830м), настуними по довжині є вулиці Івана Франка (5544 м) і Персикова (3480м) і Мала Польова (2,612 км). Як не дивно, лабіринти вулиці Корятовича ... в мікрорайоні "Центральний" лише на півкілометра коротша за попередньо названу. А вулиця в урочищі "Віннички" на 100 м довша за Малу Польову. А найкоротшою вулицею міста є вул. Курта (121м), Мала (яка на 9 метрів довша). На декілька метрів (12м) довша за неї вулиця Зарічна, трохи більша Замкова (15м).

Потрібно наголосити, що в даний час в комунальній власності міста знаходяться лише 162 вулиці. Інші знаходяться на балансі різних державних установ. Це вулиці Ардовецька, Миру, Копанська - частина державної дороги М23. Дорожні артерії Івана Франка до самого Універмагу –це  також державна дорога, вулиці Персикова та Першотравнева відносяться до обласного підпорядкування, а вулиця Лейзмана і частина Тюльпанів (від суду до повороту на Дротинці) в районному підпорядкуванні.

Всі 162 вулиці, які відносяться до міста по довжині складають більше 86,5 км. З них асфальтобетонне покриття мають 27,7 км, біле щебеневе 37,5 км, бруківка 5,6 км, грунтове - 15 км. В число цих вулиць входить 5 провулків, 1 мікрорайон і одна площа.

Тепер про інші особливості міських вулиць. Мабуть основною відмінністю нашої вулиці з боку Хуста, є те, що вона є незмінною з часів середньовіччя, тягнеться попід Чорною Горою, а потім роздвоюється на Королево, далі робить раптовий поворот на захід. В австро-угорський період її називали Копанською, в чехословацький період так само, в гортіївській Угорщині - Верешмортіївською, в радянські часи - Радянською, а нині вона отримала свою первинну назву Копанська. Далі ця вулиця плавно переходить в площу Миру, яка в різні епохи мала свої назви -  наместє Мисаріка, площа Червоної Армії.

Головна вулиця міста називалася по різному - "Fo utca" (головна вулиця, Вербивцієва, Сталіна, Миру). Паралельна їй вулиця, що зараз називається Шевченка, мала назви "Модьор шор", Камінського. Пересуваючись по Копанській в центр, по дорозі знаходимо вулиці, які справа і зліва примикають до неї. Це вулиця Мала Польова, яка в угорський період називалася "Кішмезивутцо", в радянський час носила назви Будьонного і Карла Маркса. З іншого боку починається цікава вулиця, яка дугою опоясує підніжжя Чорної Гори - Льва Толстого, яка в угорський період називалася Полгар утцо. Далі по ходу справа знаходиться житловий масив, який у народі називали Пивря (Pore utca). 

Цікавим є саме значення цього слова. Воно означає голу і напіводягнену особу, а в переносному значенні вживається у значенні убогості і бідноти. Мабуть так воно й було, бо це була заболочена місцевість, де не можна було побудувати пивницю для зберігання і дозрівання вина, настільки високими були водоносні пласти. Зараз лише одна вулиця носить назву Пиврянська, в чешський період її називали Попрадова. Навколо неї виросли вулиці Ломоносова, Київська, Купальна, Лесі Українки, Митна (колишня вул. Котовського). Прямуючи до центру зліва знаходиться непримітна на вигляд вуличка, яка стрімко піднімається вгору. Це вулиця Гірна. В угорський період була "Пірошко гедь козт" в чехословацький - "Під кадубом". Через декілька сот метрів під'їзна дорога до замкового комплексу "Канков". Називалась вона "Канківською", М. Коцюбинського. Ще трохи далі поворот на Теково, тепер вулиця Персикова, а була - Текегазською, Теківською.

Рухаючись до центру ,по лівій стороні знаходиться вулиця Олени Гандери, яка раніше називалася Липовою як на угорській, так і на місцевому діалекті. Наступною вулицею на цьому маршруті є Партизанська, яка в минулому називалася Кладовищною, (Temeto utco). Її назва вказувала, що вона веде до міського цвинтаря. Ще до 80-их років минулого століття вона перетинала головну міську магістраль, її продовженням є вулиця Пушкіна, в минулому Короля (Kiraly utco). Тепер парковий комплекс унеможливив пряме з'єднання цих доріг. Рухаючись на захід ,зліва головний шлях міста перетинається із вулицею Станційною, в угорський період її називали (Vasut utco), в радянський - Хрущова та Леніна. Справа трохи далі вулиця Шевченка перетинається із вулицею Маяковського, яка в угорський період називалась Пуховою (Pihes utco). Ця назва вказувала на те, що тут в основному проживали євреї, які полюбляли гусиний пух використовувати в подушках і перинах. По цій же стороні трохи далі є перетин з вулицею І. Франка, яку в давнину називали Оніцькою або Ілонок утцо.

 іншого боку головна магістраль перетинається вул. Терека, яку в угорський період називали Крамеровою. Тоді була така традиція, що на чиїх землях облаштувалася дорога, його іменем вона й називалась. Були і інші приклади в місті. Так вулиця Українська, в угорський період  була Бечкі утцо, а теперішня Студентська (попередня назва Горького) - Большаї утцо. Природньо, що цим власникам держава відшкодовувала вартість землі, але щоб морально компенсувати втрати називали вулиці їхніми прізвищами. Але продовжимо подорож вулицми міста. Навпроти сучасної школи № 3 на головний шлях виходить вулиця Борканюка з досить чудернацькою конфігурацією. Вона практично мала перетинатися із головною навпроти теперішнього ресторану "Тиса", але власник помістя де тепер знаходиться міліція адвокат Габор Сабо зміг відстояти його. Тому міській владі прийшлося викривити дорогу, що в цілому є незвичним в містобудівній практиці Севлюша. Називалась вона по угорськи вулиця Сечені. Наступною вулицею, що виходила на головну - Чкалова, яку в минулому звали Егрешська. Цікавим є і те, що в дорадянський час вона була з'єднана з вулицею Лейзмана (Сірм'янською). Коли військові казарми зайняла частина радянських військ, вона захопила ділянку вулиці, перекривши рух по ній.

Головна вулиця плавно трансформується у вулицю Ардовецьку, яка в минулому називалась Нижній кінець, Ордої ут, Жданова. Ще одна цікава вулиця виходить на початок Ардовецької. Це теперішня Кооперативна, а з самого початку її в чеський період, коли вона була заснована, називалась Табакова. Так вона продовжувала називатися і в перші радянські роки, а потім схаменулися, як це пропагувати шкідливі звички, і перейменували на вул. Фрунзе. А найпершу назву отримала через те, що нинішні казарми були тютюново-ферментаційним підприємством, а в кінці цієї вулиці був прийомний пункт, де здавали тютюн його виробники. Характерним для чеського періоду були назви - Руська (яка й сьогодні не змінила назви), Чеська (нині Достоєв ського), Глиняна (Цегельна). Вулиця Некрасова мала назву Забійний пункт. Дійсно, в кінці вулиці в дорадянські часи був пункт забою тварин. Зараз на його місці знаходяться два будинки. (Vago hid). Працюючи над цим розділом, я зустрівся зі ще одним феноменом - є назви вулиць радянського періоду (1947 рік), які навіть наші старожили не можуть ідентифікувати, де вони були. Наведемо їх список, можливо читачі допоможуть визначити їх. Це - Мала Станція, Попове поле, Туряниці, Соборна , Чорна Гора, Верх трьох криниць, Освобожденна, Федьковича, Сосновка, Героїв. Є декілька вулиць, які вже припинили своє існування; це Тоня, яка знаходилася біля Підвиноградова поблизу військового складу нафтопродуктів. Від неї залишився один колодязь. Вже заросли всі сліди поселення Каменолом, де було 9 будинків, які в народі називали "П'ятихатки" в районі урочища "Виннички".

Важливо підкреслити, що процес перейменування вулиць інтенсивно проходив в радянський період. Хтось із політичних і військових лідерів попадав у немилість (Сталін, Хрущов, Ворошилов, Будьонний) - і немає вже такої вулиці. Змінилася оцінка діяльності місцевих політичних і літературних діячів (Туряниця, Довгович, Федькович) - переставляються вуличні таблички. Характерним цей процес залишився і в період незалежності України. Остання така зміна відбулася в рамках декомунізації, в яких з'явилися нові назви:  Кубикова(Ватутіна), Студентська (Горького), Вишнева (Димитрова), Севлюшська (Жукова), Затишна (Зеленяка), Героїв Майдану (З. Космодем'янської), Митна (Котовського), Дружня (О.Кошового), Карпатська (М. Гречко), Мала (Матросова), Соборності (Пархоменка), 

Європейська (Лазо), Закарпатська (Терешкової), Торгова (Чапаєва), Армійська (Черняховчського), А. Ковача (Щорса).Разом з цим виникають питання до депутатського корпусу. Чому вулицю Терешкової перейменовують, а Гагаріна , Комарова, Корольова залишають у спокої, вул. Зеленяка міняють, а партійних діячів Борканюка, Онуфрія, Гінцака ні. На мою думку у Виноградові засилля російських літераторів і полководців, які абсолютно ніякого відношення до міста не мають. Судіть самі: Герцен, Гоголь, Добролюбов, Достоєвський, Курчатов, Кутузов, Ломоносов, Л. Толстой, Маяковський, Мічурін, Нахімов, Некрасов, Огарьов, Островський, Павлов, Писарєв, Пушкін, Рєпін, Суворов, Тургенєв, Шолохов. Було б доцільно взнати думку жителів цих вулиць і на цій основі прийняти рішення.

Нагадаємо, щоб привернути увагу до плачевного стану доріг у Виноградові провели "квіткову акцію" - перші весняні квіти віоли з'явилися у ямах посеред вулиць Ардовецька, Персикова та Івана Франка. Згодом про неї розповів російський канал. Також, від коментару не втримався і очільник ОДА - Москаль порадив авторам квітів на виноградівській дорозі зайнятися зеленими насадженнями біля Мінінфраструктури.

А тим часом в мережі жартують про довготривале бездоріжжя в Закарпатті.