Молодий винахідник із Закарпаття: "Найбільше варто цінувати час" (ФОТО)

Якщо робити гроші з повітря в буквальному сенсі ми поки що не вміємо, то виготовлення паперу з опалого листя віднедавна стало цілковитою реальністю.

Минулого року робота школяра з Закарпаття стала відомою далеко за межами нашої країни. Утім, попри купу можливостей, він залишився в Україні. Сьогодні Валентин Фречка – студент-першокурсник, працює над удосконаленням свого винаходу та запевняє: найбільше варто цінувати час.

Історія винаходу вчорашнього школяра вразила багатьох: зі звичайного листя, зібраного на землі, хлопцю вдалося зробити папір, який за своєю міцністю та структурою не поступався звичному. Телевізійні ефіри, інтерв’ю, дописи з підтримкою в соціальних мережах – здавалося б, саме час зловити зірку та купатися у променях власної популярності. Натомість Валентин відповідає на моє повідомлення за лічені хвилини, ми домовляємося про розмову, результат якої – перед вами.

У моєму житті все складалося наче в якомусь фільмі

«Я завжди любив різні таємниці, загадки й відповідно обставини складалися таким чином, що я мав змогу їх вивчати, розгадувати тощо. Мене завжди приваблювала природа, всесвіт, життя. Якось батьки купили мені телескоп – так я проводив час у себе на даху майже не щодня та щоночі. Далі пішов і мікроскоп, книги, різна література, яка тільки поглиблювала цю цікавість. Удома я намагався вирощувати рослини з тропічних та екваторіальних територій, у мене це непогано виходило. Я й зараз цим час від часу займаюся. Далі – школа, природознавство, хімія, біологія, дізнався про існування олімпіад, МАН і про те, що у шкільному віці я маю можливість займатися наукою. Мене завжди в усьому підтримували батьки, моя вчителька Ольга Олексіївна, мої найкращі друзі, навіть попри всі мої часом божевільні ідеї», – розповідає про свої перші кроки молодий винахідник.

На одну з всеукраїнських олімпіад Валентин, ще школярем, потрапив зі старим проектом, який втім дозволив «витягнути» третє місце. Але призове місце – не головне, з чим Фречка повертався додому. Він їхав із порадою від науковців зайнятися чимось іншим, більш потужним. Перше, на що натрапив винахідник після повернення – стаття про популярність виробництва паперу з недеревної целюлози. Однак виникало питання з сировиною: можна було б узяти за основу солому, але це вже зробили до цього. Наука не любить лінивих, але ще більше, напевно, не любить плагіату.

«І тут одного дня ми з дідусем вирушаємо по гриби. У якийсь момент я звертаю увагу на листя, на те, що воно має якусь подібну до соломи та трави структуру, але ключовим моментом є власне целюлоза. Тоді ж набрав мішечок опалого листя та почав робити різні маніпуляції в лабораторії. Власне так і народилась ідея, яку я досі розвиваю і якій, здається, немає меж», – розповідає Валентин.

Перша презентація проекту відбулася на одному з конкурсів Малої академії наук, після чого Фречка вирушив до Тунісу, де отримав перші схвалення та першу критику. Далі – перемога в міжнародній олімпіаді з екології в Кенії, а вже згодом у США винахідник представив свою найпотужнішу на той час версію технології.

«Те, що це сенс мого існування, я зрозумів, коли вперше тримав сформований аркуш паперу у своїх руках! Те, що змінився я сам – це факт. Я став більш критичним до всього й піддаю сумніву будь-яку інформацію, якщо вона не має фактичного підтвердження. Зірковою хворобою я не захворів, навпаки – коло друзів та знайомих розширилося і продовжує рости. Завдяки цим здобуткам я зараз маю своє перше робоче місце, через що неймовірно щасливий. Звісно, впала на плечі велика відповідальність і довіра людей, адже я взяв за мету поставити проект на ноги, і всі, хто мене в цьому підтримує, із нетерпінням чекають на нові кроки», – зізнається Валентин.

За словами винахідника, робота над технологією, якій у березні виповниться вже два роки, весь цей час розвивається дуже швидкими темпами. Вона багато разів змінювалася, перероблялася та набувала нових концепцій. Якщо новий шлях розвитку не відповідав бажаним економічним показникам, автор просто відмовлявся від неї та шукав нові варіанти. Бо фінансове питання – одне з найважливіших.

«Покращення здійснювалося досі на основі моїх експериментів, пізніше їх опрацьовували технологи та інженери, зараз же ведуться дослідження у спеціалізованих лабораторіях. І, відповідно, ми готуємо пілотний проект, щоб переробити 1-2 тонни листя й зібрати максимально точні показники щодо того, наскільки це буде актуально й надалі», – продовжує Валентин.

Та про свої успіхи винахідник розповідає з відчутною скромністю. Каже, що не претендує на звання автора геніальної ідеї чи супервинахідника.

«Я не придумав нічого нового й не прагну мати звання людини, яка зробила супер-пупер геніальний продукт. Я долучився до вивчення процесів отримання целюлози із недеревної сировини. Свою увагу акцентував на опалому листі, адже про нього і справді майже нічого не відомо. У мене вийшло зробити технологію, якої досі не було, але це не інноваційне відкриття – це лише доповнення цілої картини», – вважає автор.

Папір – не головне

Важливо, що в ідеї, яка зробила винахідника відомим в Україні та поза її межами, папір насправді не ключова особливість. Головне – це напівфабрикат целюлози. І виготовляють із неї не ідеальні білі листки, а картон.

«Целюлоза – ключовий момент, адже саме з неї ми виготовляємо або картон, або литу тару. Зараз я працюю на Житомирському картонному комбінаті, де всі працюють із картоном, але мають доступ до іноземних компаній, що займаються як деревною, так і недеревною целюлозою. Відповідно, ми прийняли рішення: запускаючи лінію, будемо використовувати целюлозу з опалого листя в якості добавки. Тобто 25 % – картон, а 75 % – це наше листя. Важливо розуміти, що це не папір, не оті листочки білого кольору з ідеальною структурою. Ні, це картон, пакувальний матеріал, лита тара», – пояснює Фречка.

За попередніми підрахунками, завдяки запасу листя, зібраному за один сезон у самій лише Житомирській області, можна отримати річний запас картону для всієї країни. Принципово, що в якості сировини Валентин використовує лише листя, зібране в парках чи скверах, лісів він не чіпає. А ось закиди про те, що він начебто забирає поживу у ґрунту, автор технології називає маячнею, адже опале листя протягом року накопичує достатньо важких металів та солей, які при потраплянні у ґрунт можуть просто вбити всю органіку. Власне через це комунальники і прибирають листя.

Однак найскладнішим, зокрема і з точки зору економіки, залишається питання зберігання цієї сировини. Проблему можна вирішити, закупивши якісне й доволі дороге обладнання, здатне обробляти до 30 тонн сировини на день. Такі обсяги дозволять відчутно зменшити ціну на продукцію, але остаточна цифра поки що залишається невідомою.

«Про  ціну поки що нічого конкретного сказати не можу, оскільки ми досі не націлені на щось конкретне – картон чи литу тару. Поки що ми запускаємо першу лінію, це пілотний проект, який передбачає закупівлю обладнання, його налаштування, одноразовий запуск та тестування виробництва целюлози і збирання всіх показників. Ось коли ми матимемо в результаті цей напівфабрикат целюлози, тоді я зможу сказати всій Україні та всьому світу, скільки це коштує», – зазначив автор винаходу.

Виробництво сировини за технологією Валентина орієнтоване переважно на ринок європейських країн, але про якісь конкретні домовленості говорити зарано: необхідно отримати готову продукцію. Проте нею вже зацікавилися Данія та Фінляндія. Саме продукцією, оскільки купівля технології не цікавить закордонні компанії.

«Я поїхав за кордон завдяки державі»

Під час нашої розмови Валентин зізнається: у більшості публікацій ЗМІ про нього чомусь живе міф, нібито його покинули напризволяще. У реальності ж усе зовсім інакше. Виявляється, що участь винахідника в олімпіадах за межами України (США, Кенія, Туніс тощо) – це заслуга саме держави, зокрема МОН та МАН, які брали на себе всі фінансові питання. До того ж, фінансування не було мізерним чи мінімальним: грошей вистачало на авіаквитки, перельоти, харчування та відчуття комфорту і, що важливіше, потрібності.

«Я спілкувався з учасниками олімпіад із Казахстану, Японії, Китаю, Кореї, Сінгапуру – і знаєте що? Точно не знаєте! Держава не виділяє на поїздки ані копійки. Діти зі своїми проектами їздять за свої гроші, і мало того, навіть якщо вони повертаються додому з першими місцями та гран-прі – про них не пише преса, їх не згадують у новинах, вони просто діти, батьки яких мають достатньо грошей, щоб поїхати й розповісти про свій проект. Система жорстка. У нас усе ж інакше. Я завдяки державі поїхав за кордон та ще й став лідером серед згадування мого імені ЗМІ», – із посмішкою додає винахідник.

Водночас до самого проекту держава стосунку не має, оскільки на реалізацію технології необхідні досить великі кошти. За словами Валентина, насправді в нашій країні є чимало людей, готових вкладати гроші у топ-проекти, однак таких проектів у нас… немає, або ж одиниці. Натомість маємо суцільні копії та плагіат.

«Я б створив окремий підрозділ державного керівництва Міністерство інновацій та смарт-просування країни, де б діяла жорстка система моніторингу вчених, винахідників та їхньої діяльності, щоб можливість створення плагіату чи псевдонаукової єресі була виключена. На основі цього здійснювати конкурсну систему відбору, наприклад, 10-ти проектів на рік, із яких створювалися б стартапи та їхнє подальше просування. Ми б зробили серйозний крок у медицині, інженерії всіх видів тощо. Через конкурування з країнами ЄС та США наша економіка ставала б жорсткішою й відповідно інвестиції були б повернуті на основі прибутку», – міркує Фречка.

«Навіщо мені їхати з України?»

Питання можливої міграції винахідника, здається, не цікавить зовсім. Коли ми заговорили про шанси покинути Україну, Валентин навіть дещо здивувався: а навіщо?

«Ну, добре, я би поїхав, але ким би я там був? Я був би звичайним студентом, і все.  І мій проект лишився б в Україні, і всі б просто знали, що був такий собі Валентин Фречка, який колись щось зробив, а зараз він – просто студент престижного університету США. Це нецікаво, так могла б зробити хіба що нерозумна та неадекватна людина. В Україні я маю поле для розвитку всюди, де хочу, а там буду простим студентом. Ми живемо у період, коли час – це дуже цінна річ. І викидати цей час на те, аби просто слухати лекції в гарвардському університеті, коли я можу просто ввечері в Україні відкрити ютуб та передивитись ці всі лекції… Якби я поїхав до США, поїхали б інші, і постійно говорили б: у нас усе не так, як там», – переконаний Валентин.

Філософська целюлоза, або Що далі?

Зараз Валентин має дві ключові зацікавленості, два вектори подальших дій та розвитку. Перше – реалізація молодих винахідників, які потребують допомоги, певної платформи для власних стартапів. Друге – синтез целюлози без використання будь-якої сировини.

«Це використання відповідних хімічних реагентів та певних маніпуляцій для того, аби можна було створити целюлозу високої якості у великих кількостях. От знаєте, є філософський камінь, а це філософська целюлоза. Тобто ми синтезуємо щось таке, що повністю підриває економіку целюлозно-паперової індустрії, адже ані дерева, ані жодна інша сировина нам не потрібна. Це напрацювання повністю нове, в інтернеті на цю тему можна знайти лише дві статті, і це дуже ускладнює роботу, адже я працюю, так би мовити, із закритими очима», – пояснює Фречка.

Щодо іншої винахідницької діяльності, то нею Валентин планує займатися, здобувши повну фінансову стабільність. Нині в технології, яка зробила винахідника відомим, було зроблено вже чимало кроків. Однак разом із тим, що час – чи не найважливіший ресурс, варто розуміти, що проект потребує детального продумування всіх деталей. Тим більше, що перші напрацювання були зроблені у звичайній школі. Та попри всі складнощі винахідник обіцяє: запуск технології, безумовно, відбудеться, пишуть на opinionua.com.

Нагадаємо, Прикордонне село на Рахівщині зачаровує своєю красою та неповторністю (ФОТО, ВІДЕО)