Закарпатські ветерани пам’ятають Другу світову війну по-різному (ВІДЕО)

Вони бачили війну, голод, смерть і життя після Перемоги.

Це родина Шапран – Людмила Леонідівна і Григорій Аксентійович – ветерани Другої Світової війни.

Сьогодні він одягнув свій святковий кітель, вперше за багато років. Каже у ньому так багато спогадів, що частіше одягати не хочеться.

На ньому лише декілька нагород, усі на іншому, який далеко в шафі і попри дуже слабкий зір, кожну нагороду чоловік знає на пам’ять, бо для нього це не просто медалі.

Вони пам’ятають Другу світову по-різному: вона в окупованому Сімферополі, він у бойових діях під Берліном. Одне, що у їх спогадах ідентичне: це був звичайний ранок суботи і війни тоді не чекав ніхто, повідомляє "Сіріус".

Йому було всього 15. Він жив у Кировоградській області. Після почутого по радіо про війну, життя розділилось на до і після. У село щодня звозили поранених, а потім почались бомбардування і окупація.

Батько пішов воювати майже одразу, а через 2 роки призвали і його. Спочатку на навчання, потім на фронт. Пригадує 5-а ударна армія, у якій він служив, відточувала прорив на Вісленський плацдарм півтора місяці. Після такої підготовки, навіть коли навколо почали свистіти кулі і підриватися снаряди, страху не було зовсім, життя стало одним днем. Тоді вони втратили багатьох, але прорвали оборону і почали рухатись до Берліну. В одному з наступних боїв, спритний хлопчина зістрибнув у окоп німців, врятував багатьох, але отримав поранення. Міною зачепило 4 ребра, а гучний вибух викликав контузію.

Слухаючи розповідь, дружина поряд, починає витирати сльози. Каже: пригадувати ті часи страшно, бо війна не забувається, особливо коли її жорстокість бачиш в 11-тирічному віці.

За два тижні до перемоги, Григорія направили на навчання, тому до Берліну чоловік не дійшов. А от день перемоги, 9 травня 1945-го, став найкращим днем для обох.

Присмак втрат після війни, тоді зачепив ледь не кожну родину. Коли оголосили перемогу, з’явився час оплакати загиблих. У Григорія війна забрала 6-х братів, 2-є з них загинули у першому бою. Зараз гортаючи альбом з фотографіями мріє про одне, щоб таке більше не повторилося.

Переживши війну вони навчились цінувати життя і бути добрішими одне до одного. В цьому доречі і секрет їх безкінечного 67-мирічного кохання і порозуміння у шлюбі. Зараз вони мріють, прожити разом ще багато років, аби тішитись успіхам дітей і внуків разом і сподіваються – їм ніколи не доведеться взнати, що таке війна.

Нагадаємо, як надаватимуться комунальні субсидії влітку