Свалявщина – "дубовий" край Закарпаття (ФОТО)

За своє творче життя де тільки не бував, кого не провідував, на кого фотооб‘єктив не "націлював" наш відомий фотомитець Микола Поцко.

Але на цей раз за його світлини про унікальний куточок рідної країни – п‘ять балів із плюсом. Чому? Читайте цю невеличку статтю…

Як і решта співвітчизнян і землян, також час від часу заглядаю у Інтернет-мережу, де надибую цікаві факти з життя краян, колег і просто знайомих. Тож не міг не звернути увагу у Фейсбуці на цікаве історично-краєзнавчо-екологічно-туристичне повідомлення відомого фотомитця нашої закарпатської землі, почесного громадянина Сваляви, мого (райгазети в тому числі) давнього приятеля Миколи Поцка. Гадаю, ця фотоінформація стане пізнавально-інтересною також і для читачів видання "Вісті Свалявщини", найперше для тих, хто не звик "сидіти у Інтернеті". Зокрема, він пише, що недавно на запрошення своїх друзів із Рівного мав нагоду побачити й зазнімкувати в урочищі Юзефін, що біля села Глинне Рокитнівського району, понад тисячолітній дуб – унікальну пам‘ятку минувшини, біля якої місцевими активістами Партії зелених України встановлено невеличкий знак-монумент із каменю.

Слід сказати, що унікальне гранд-дерево занесене до Книги рекордів України (мабуть, не всі знають, що існує і такий Національний реєстр рекордів, успіхів, досягнень, поступів, тріумфів, звершень, удач, започаткований журналістом Валентином Щербачовим у жовтні 1999 р.) і є місцевою туристичною родзинкою – біля нього фотографуються молодята на щастя у подружньому житті та, зрештою, усі, хто проїжджає чи проходить мимо. Автор фото й тексту пише, що 28 червня 1997 р. блискавка влучила у велетенського дуба й зрізала найтовстішу гілку, розкроїла кору дерева аж до землі. Вчені тоді, за тим стовбуром, визначили вік дерева – 1350 років. У це важко повірити, але коли уважно придивитися до цього ще «вічного» дерева, вмить зникають усякого роду сумніви та вагання. Товстелезне, вузлувате, сучкувате, старезне, покручене, древнє, предковічне й із давнезних часів, воно, мов жива істота, вказує на тривалий період свого існування. Не можемо не подякувати фотомитцю за такий унікальний спосіб передати нам красу цього краю, цього дерева. Цей задум – вражає фантазією, викликає подив незвичайністю, захоплює, зачудовує…

Можна собі лишень уявити, скільки всього пережило дерево "із фото": і природні бурі, і суспільно-політичні незгоди, і все таке інше, що «котилося» цим краєм, карбувалося в його надміцному "дубовому" тілі. Слід сказати, що тоді, у 1997 р., місце цієї гілки зацементували, дуб огородили парканом і почали за ним краще припильновувати. А стовбур обтягнули металевим обручем – саме так роблять тоді, коли дереву хочуть продовжити життя. У Європі насамперед! Учинили це з метою того, аби довго можна ним милуватися, хоча нині дерево треба доглядати, немов грядку на землі. Свалявець щиро вдячний своїм приятелям і друзям за теплий прийом, екскурсію й можливість зробити ці чудові світлини. А мені тим часом спало на думку, що у центрі Сваляви, у селі Плав‘є також ростуть старі-престарі дуби, які є свідками минулих епох. А також символами населених пунктів, без яких важко увити наш край. І теж постраждали, як і їхній тисячу трьохсотлітній рівненський побратим. Хоча Закарпаття загалом також славне подібними "дубовими" (і не тільки) пам‘ятками.

Отже, Свалявщина – теж край могутніх і міцних дубів, у «райцентрівське» дерево також кільканадцять років тому вдарила блискавка. Його могутнє «тіло» теж розпанахано мало не до землі – свідками цієї екологічної епопеї є багато мешканців міста. Були різного роду пропозиції «з народу», як уберегти дерево, аби воно ще довго служило нащадкам, однак чи всі врахували – сказати наразі важко. Натомість інший дуб, що на гірській околиці села Плав‘є (цей невеличкий населений пункт і мені, і М. Поцку добре відомий з дитинства), якому також «приписують» близько 700 років, всихає. Смерть цього «гіганта», за словами місцевих краєзнавців і довгожителів, пришвидшило прокладання поруч (нижче дерева) дороги, де бульдозер «порвав» його кореневу систему. Звісно, із пошарпаним і подертим корінням, а також через витівки зловмисників, які довкола дуба розпалювали вогнища, цьому свідку минувшини довго не жити. З року в рік дерево чахне, цієї весни зеленого листя стане ще менше. Прикро, що молодь майже не знає про цього велета-дуба. На жаль, аналогічна історія може спіткати свалявське дерево-легенду. Аби цього не сталося, ентузіасти, біологи насамперед, повинні зробити максимум, аби продовжити життя цьому природному екземпляру, який наразі скрашує довкілля, наше з вами, шановні друзі, буття.

А стосовно чудової роботи фотомайстра М. Поцка про рівненське диво-природи з історично-краєзнавчим присмаком, то неодмінно слід сказати, що він здійснив чудову справу, бо познайомив нас із цим дивовижним куточком рідної країни. Скажу однозначно: буду їхати через ці краї, то обов’язково заїду до Глинного, аби побачити це дерево, сфотографуватися біля нього. Від цього дуба, переконаний, "повіває" унікальною історією, він "дихає" цікавою минувшиною. І, без перебільшення, має сильну енергетику та подарує заряд бадьорості, здоров‘я, сили. Так само вчинити закликаю всіх, хто подорожує, хто любить рідний край, країну, природу, хто не уявляє себе без таких ось раритетних, особливих і життєвих родзинок, які запропонував фотомаестро з Сваляви.     

Іван Нагірняк

Нагадаємо, в Ужгородському амфітеатрі виступить з концертом Дан Балан