До 205-річчя Т.Шевченка закарпатець опублікував несподіваний біографічний роман.

Нова книжка Олександра Гавроша “Донос”, яка щойно побачила світ у київському видавництві “Академія”, фактично відкрила новий літературний рік на Закарпатті.

Керівник і редактор видавництва пан Теремко вже кілька років приїздить до Ужгорода, бере участь у нашому травневому книжковому ярмарку, активно запрошує місцевих авторів до співпраці, там уже видано кілька книжок Д.Кешелі. І от тепер – наступний автор з романом-версією про Т.Шевченка, прямо напередодні чергового Кобзаревого ювілею (9 березня – 205 років від дня народження).

Закарпатська Шевченкіана вже має десятки і десятки творів – переважно поетичних, а також образотворчих. Цей наразі – найбільш об’ємний. Водночас він один з небагатьох в нашій літературі творів про Кирило-Мефодіївське товариство (1846-1847), про дюжину його учасників, що постають з його сторінок як живі: М.Гулак, М.Костомаров, П.Куліш, В.Білозерський... І особливо тринадцятий – хай не учасник, а донощик – Олексій Михайлович Петров (не плутати з відомим карпатознавцем Олексієм Леонідовичем Петровим). Фактично це твір-версія, результат журналістського розслідування, викладений у жвавій белетристичній формі. Також це перший великий твір знаного дитячого письменника, адресований дорослому читачеві. Основою послужив виданий ще у радянські часи тритомник документів про Кирило-Мефодіївське братство. Але у документах (навіть таких пульсуючих, як протоколи допитів) – лише скупа констатація фактів. Автора же цікавила психологія його персонажів, приховані пружини їхніх вчинків, глибинні шари їхньої підсвідомості. В анотації вказано, що твір про психологію підступності і зради. Слова “психологія зради” винесені навіть на обкладинку. Словом, як казав Ю.Тинянов, роман починається там, де закінчується документ. Також активно використано фольклор про Шевченка, що свого часу публікувався кількома збірниками.

Євангельських алюзій у цій книжці безліч, хоч автор на них і не акцентує. Навіть сюжет перегукується з п’єсою Лесі Українки “На полі крові”, що вся побудована на діалозі Юди Іскаріота і Подорожнього. У даній же книжці до О.Петрова, що доживає віку у рідному Стародубі, приїздить 1886 р. чи то романіст, чи то журналіст (але з пістолетом під шубою) Олександр Якович Верниволя (альтер его О.Гавроша) і купує від нього за сорок рублів і пляшку рому усну оповідь про його “житиё моё”. Отже, мемуари про злочин оплачуються краще, ніж сам злочин. Почуте (прочитане) того цілком варте. Перед нами проходить кілька десятків діячів першого українського культурного відродження 1840-х років, їхні симпатики і недруги, Микола Перший, шефи жандармів Орлов і Дубельт. Але головне – сам студент Петров, багато в чому близький до типажів Достоєвського.

Персонажі подаються передусім через діалоги, але й через певні вчинки. От Шеченко й інший братчик І.Посяда рятують (викуповують) пса від знущань гицля: “Посяда взяв пораненого пса на руки. Той дивився розумними очима на своїх рятівників, тремтячи тілом і час від часу видаючи жалісне скавуління. Так утрьох дійшли до Козиного болота [нині – київський майдан Незалежності. – С.Ф.], де Шевченко винаймав кімнату в новому будинку з мезоніном чиновника Житницького”.

Жанр твору не однозначний. За композицією це новела в новелі, за обсягом і системою персонажів – ціла повість, за визначенням видавця – роман. Мова просто зачаровує – багата, соковита, ледь архаїзована від реалії півторавікової давнини, пересипана приказками й афоризмами.

Хоча в основі твору – реальні події загальноукраїнської історії, він вийшов і напрочуд закарпатським. Подібних історій зради, доносів, пропащих сил, стрімкої деградації незлих нібито людей повно і нашій крайовій історії. Та, власне, вона вся із них зіткана – що у дорадянську добу, що в радянську, що у найновішу. Стародуб навдивовижу нагадує Ужгород. Зазвичай різні злочини під пером наших письменників набувають якоїсь демонічної величності навіть привабливості. Тут же він постає в усій своїй огидності і відразі. Книжка надається до кількаразового прочитання, бо має ряд підтекстів.

Сергій Федака.