Про що мовчать роми: журналісти ВВС навідались у табір на Закарпатті (ВІДЕО).

П'ять нападів правих організацій на ромські сезонні табори впродовж двох місяців у Києві, Тернополі та Львові стали приводом для обговорення проблем цієї народності в Україні.

BBC News Україна побувала в домах і поселеннях найбіднішої частини ромської національної меншини й спробувала розібратися, чи справді Україна як держава бездіє і не помічає цього "паралельного суспільства", бідного, злиденного, ізольованого й полишеного на самого себе.

"Ми так любили одне одного. Давид був такий добрий хлопець, ніколи не пив. Нічого такого", - каже 30-річна Ібоя, дружина вбитого підлітками під Львовом 24-річного рома Давида Папа, поки ми йдемо до її будинку в селі Баркасово на Закарпатті.

Жодного дня в своєму житті вона не ходила до школи, як і її загиблий чоловік. Ібоя не вміє читати, писати, заледве говорить ламаною українською. Більшість ромів у селищі володіють лише угорською.

Вона називає хлопців, що напали на їхній табір у ніч проти 24 червня, "русскими". Жінка не розрізняє національностей людей, які живуть в Україні.

Частина цих людей народжуються, виростають, проживають усе своє життя в Україні повністю поза її інформаційним полем.

У Львові Ібоя перебирала сміття в пошуках речей, які можна було б продати. Вона показує простирадла в своєму будинку, які вдалося таким чином роздобути. Далі ми роздивляємося разом світлини зі спільного святкування днів народження Давида, її власного та її сестри.

У них із чоловіком не було дітей. 10-річна дитина, яку Ібоя захищала собою у таборі під Львовом, - це її братик. Вона постійно повторює: "Лишилася без чоловіка. Без чоловіка…" І дуже важко, глибоко зітхає. Бо їй складно висловлюватися українською, це зітхання замінює слова.

"Я думала, Давид буде жити", - каже вона й схиляє голову на руку.

Ібоя боїться тепер повертатися на заробітки до українських міст, а ось до сусідньої Угорщини поїхала б. І показує свої шрами від ножових поранень на лівій руці.

"Вже не болить", - каже вона про них.

"Маю ходити вся в чорному", - додає і показує, де нині ночує її мати.

Спальня облаштована в маленькій халупі поруч із приземкуватим будинком, зі стін якого обсипався тиньок.

У таборі з населенням близько 2,5 тисяч людей на околиці Баркасова, де мешкає Ібоя з матір'ю, сестрами й братами, - понад 90% людей безробітні, близько 80% дорослих ніколи не ходили до школи або ж покинули навчання ще в початкових класах. Такі дані про ці ромські поселення наводять правозахисники.

Староста ромьскої громади в Баркасові Ферій розповідає, що за останнє десятиліття життя для місцевих ромів змінилося на краще: їхні хати підключили до електромережі, провели газ.

"Ми - мирний народ", - каже він про свою громаду.

Місцеві роми дедалі частіше їздять на заробітки до сусідніх Угорщини, Словаччини, Чехії.

Зустрічаю на вулиці молоду жінку. Їй 29 років, незаміжня, має шістьох маленьких дітей, ніколи не ходила до школи. Поруч із нами бігають її маленькі донька й син. В обох на обличчях - виразки. Якщо звичайні присипки не допоможуть їх вилікувати, дітям припишуть антибіотики.

Питаю, чи ходять вони до школи. Так, ходять. Питаю, чи є можливість показати їх лікарям, чи вони уважно до них ставляться. Відповідає, що проблем із цим немає: місцеві медики дуже добрі до цих дітей.

Звертаюся до її сина, п'ятирічного Давида, українською. Хлопчик зовсім не розуміє. Багато дітей підходили й запитували мене українською те й саме: "Як тебе звати?" Але, крім імені, нічого з відповідей не розуміли.

Діти тут не володіють українською мовою, хоч їхні батьки й кажуть, що ті таки відвідують школу.

Від покоління до покоління впродовж останнього десятиліття кількість українських ромів, які таки закінчують школу, живучи у крайній бідності, збільшується.

Ромський правозахисник з Ужгорода Мирослав Горват каже про те, що до 40% дітей доходять до 8-9 класу, 10-15 % випускаються з 11 класу.

Замість соціальної політики - фольклор

Але є десятки тисяч людей, які приходять у цей світ не лише без базової освіти, але навіть без документів.

За офіційними даними Міністерства культури, близько 15% українських ромів не мають жодних посвідчень особи. Вони народжують дітей, у яких теж, як наслідок, немає свідоцтв про народження, а згодом і паспортів.

Це здебільшого неписьменні люди, які самотужки не можуть розібратися з тим, як і де потрібно отримувати паспорт. Спрощена процедура оформлення документів для українських ромів допомогла б вирішити проблему, пояснює правозахисник із Харкова Іван Матюшенко.

Водночас питання документів - це лише верхівка айсберга. Найбільш проблемні пласти сховані значно глибше. Так, немає базової статистики щодо ромів. Ані держава, ані самі міжнародні та громадські організації не знають достеменно, скільки представників цієї національності мешкає в Україні.

За офіційною статистикою, на Закарпатті налічується близько 75 тисяч ромів, із них у бідності живе понад половина, за приблизними оцінками правозахисників.

За даними перепису населення 2001 року, їх в Україні було 47,6 тисяч. МВС після цьогорічних нападів на ромські табори підрахувало, що в компактних поселеннях проживає близько 100 тисяч ромів. Рада Європи озвучує цифру в 260 тисяч.

Коаліція ромських організацій наводить цифру в 380 тисяч ромів. Там наголошують, що є як ті, в кого нема документів і їх просто не враховують в офіційній статистиці, так й інтегровані роми, які просто не вказують свою справжню національність, побоюючись дискримінації.

Фактично щоб почати по-справжньому вирішувати проблему соціальної інтеграції ромів в Україні, потрібно починати з нульового рівня - визначити, скільки ж представників цієї меншини живе в країні.

BBC News Україна запитала в Андрія Юраша, керівника департаменту в справах релігій та національностей Міністерства культури, чи визнає він, що такі поселення, як Баркасово, - подібне до паралельних суспільств або гетто, з якими так чи інакше сьогодні стикаються всі європейські країни.

Парадоксально, але саме Міністерство культури, а не соціальної політики відповідає за координацію політики щодо ромів в Україні, хоча абсолютна більшість проблем ромських громад, які BBC News Ураїна спостерігала на Закарпатті, а також в іншій частині країни - у Харкові, - мають соціальну природу.

Ці проблеми не мають нічого спільного з етнографією, національним колоритом та фольклором, якими б і мало займатися відомство, що відповідає за театри, музеї та кіно.

"На жаль, в Україні є регіон, ізольований від українського мейнстріму, а саме угорськомовна частина Закарпаття. А якщо говорити про ромів, то в них до цієї проблеми додаються ще інші. Для нас як держави наблизити цих людей до решти суспільства - це важливе завдання. Нині багато людей з різних міністерств почали серйозніше до цього ставитися. Але вони це роблять не через внутрішні переконання, а через останні події", - каже Андрій Юраш.

П'ять цьогорічних нападів правих радикалів на ромські табори у Києві, Тернополі та під Львовом унаочнили проблему й спонукали українську Нацполіцію таки почати розслідувати злочини проти ромів не лише як хуліганство, але й порушення рівноправності громадян.

В ГУ Нацполіції Києва BBC News Україна повідомили, що відкрили 58 кримінальних проваджень щодо злочинів проти ромів. Щоправда, не уточнили за який саме період. Безпосередньо після погромів таборів там розпочали дев'ять проваджень. Із них - три за статтею про порушення рівноправності громадян, чотири - за фактами хуліганських дій, одне - за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність.

На запитання про те, чи представники Мінкульту, відповідальні "за справи національностей", особисто бували в найбідніших та найпроблемніших ромських поселеннях на Закарпатті, Андрій Юраш відповів, що нещодавно вони відвідали таке поселення в Берегові.

Він визнає, що навіть представники українського уряду не можуть просто так туди потрапити.

Нині Андрій Юраш обстоює те, щоб в обласних державних адміністраціях, особливо там, де проживає багато ромів, були чиновники, відповідальні саме за їх соціальну інтеграцію. Але зауважує, що на листи з такою пропозицію з регіонів майже ніхто не відповів.

Єдина надія, що вдастьcя відправити такий лист ще раз від імені Кабміну. До кореспонденції щодо ромів від імені Мінкульту регіональні чиновники ставляться не надто серйозно.

В Україні створена міжвідомча координаційна група на рівні заступників міністрів, яка має відповідати за реалізацію Ромської стратегії до 2020 року, документу, що визначає, як же можна допомогти ромам інтегруватися в український соціум. До неї входять п'ять представнивників ромської національності.

За два останні роки ця група зібралася лише двічі. На реалізацію стратегії в українському бюджеті не виділено жодних грошей, а в Мінкульту їх вистачає лише на те, за що воно й має відповідати, - на різні сфери культури.

BBC News Україна запитала в Міністерства соціальної політики, чому воно не переймає на себе координацію політики щодо ромів, чи буде і як саме змінюватися його соціальна політика щодо однієї із найбільш вразливих меншин в Україні.

У листі відомства, який ми отримали, немає відповідей на ці запитання, окрім формальних посилань на різні нормативні акти та згадки про лист до МВС, у якому Мінсоцполітики пропонує включати в мобільні групи швидкого реагування при виявленні стихійних ромських поселень представників соціальних служб.

У цьому відомстві немає посадовців, які б відповідали конкретно за соціальну політику щодо ромів. Її питання розпорошені між різними департаментами та робочими групами.

"Держава має для початку зрозуміти проблеми ромів. Я не бачу, щоб вона їх розуміла. Але навіть якщо вона визнає проблеми, то нічого не робить", - каже Мирослав Говарт, який цими проблемами опікується вже 15 років.

"Роми мовчать багато про що"

Ромські правозахисники, з якими поспілкувалася BBC News Україна, визнають, що за бідність, злидні, неосвіченість, злочини відповідальні самі роми. Але йдеться про те, що в Україні вони від народження опиняються в умовах, які сприяють подальшій маргіналізації та відчуженню.

До соціального неблагополуччя варто додати дискримінацію.

"Вона відкрито існує. Ромів не пускають до басейнів, кав'ярень, ресторанів на Закарпатті. Це факт. Роми мовчать про багато чого, бо не вірять уже державі", - наголошує Мирослав Говарт.

Не лише держава, але й багато українців не розуміють причин і наслідків способу життя ромської народності. Всі неписьменні роми, з якими поспілкувалася BBC News Україна, розповідають, що хотіли б уміти читати й писати.

До школи вони не ходили, бо їхні батьки переїжджали з місця на місце в пошуках ситуативного заробітку. Ніхто з них при цьому не звинувачує в своєму становищі матір і батька чи Україну як державу. Вони виживають, як уміють, у тих умовах, які існують.

Дуже часто ці люди не розуміють, що залучення дітей до жебракування - це злочин торгівлі людьми. Це треба їм пояснювати. Водночас, в Україні не позбавляють батьківських прав за такі злочини, як того вимагає закон.

Ромські правозахисники також розповідають, що поступово зменшується вплив баронів на громади. Щодалі частіше українські роми звертаються по допомогу до більш освічених представників своєї народності, аби ті посприяли в оформленні документів, соціальної допомоги, пошуку роботи, влаштовуванні дітей до школи.

Без спальні, ванни, кухні, підручників

І, попри регіональні відмінності ромських громад, їхні соціальні лиха схожі в різних частинах країни. Щоб переконатися в цьому, ми поїхали до Харкова.

9-річний Рінат мешкає в цьому місті разом із своїми батьками й 12-ма братами й сестрами. Наймолодшій його сестричці - 2 роки. Найстаршому брату - 16 років. Вони походять з етнічної групи ловарі.

Загалом в Україні мешкає близько десятка різних ромських груп.

Ми розмовляємо з хлопчиком у їхньому домі.

"Ким ти хочеш стати?" - "Поліцейським".

"Подобається тобі в школі?" - "Так, подобається".

"Маєш там друзів?" - "Так, маю багато друзів".

"Можеш показати свої книжки, зошити, де ти займаєшся?" - "У мене їх немає, нічого немає. Все діти порвали (його брати й сестри - Ред.)".

"А спиш де?" - "Ось тут сплю. Ми тут усі спимо". Показує на невелику кімнатку без жодних меблів, де на підлозі валяється туалетний папір.

У будинку Рената немає кухні, ванної кімнати, умивальника, обмаль меблів. Під ногами - цементно-земляна підлога.

Його мати, 34-річна Індіра, розповідає, що хоче, аби її діти мали мрію кимось стати в цьому житті. Сама вона закінчила лише два класи початкової школи. Далі батьки часто змінювали місця проживання - і вона більше не вчилася.

Індіра ніколи ніде не працювала. Її чоловік нині теж не має роботи. Живе їхня родина на 15 тисяч гривень соціальних виплат, що отримує на дітей.

Поки спілкуємося з Індірою, старші дівчата вкладають наймолодшу дівчинку у валізу й возять її у ній.

Мати шістьох дочок каже, що, попри крайню бідність, нізащо не віддасть їх неповнолітніми заміж, як це роблять деякі інші нужденні ромські сім'ї:

"Вона ще сама дитина, а її вже в дружини віддають. Що собі думають такі батьки? Не знаю". Розповідає, що досі трапляються шлюби у віці 11-12 років.

Бідні ромські родини живуть за рахунок соціальних виплат і в інших країнах, але відмінність у тому, що в деяких їхнє отримання ставлять у залежність від того, чи діти відвідують дитячий садочок, школу, вивчають мову країни. Тобто в грошову вимірі держава витрачає ті самі кошти, але отримує важелі впливу на інтеграцію найбільш проблемних меншин у суспільство.

Якщо діти випадають із навчального процесу - батьки не отримують виплат або ж вони суттєво урізаються. Саме такий механізм запровадили в Данії.

Українська правозахисниця, віце-президент Ромського жіночого фонду "Чіріклі" Зола Кондур вважає, що для кращої соціальної інтеграції українських ромів держава мала б розробити орієнтовані на них програми працевлаштування та заохочувати ромські родини до того, аби діти відвідували школу.

За перше мало б відповідати Мінсоцполітики, друге завдання можна було б вирішити так, як це роблять у Данії. Важливо, що це не потребує якихось суттєвих коштів.

І доти, доки не буде глибинних соціальних змін, лише питання часу, коли й де може вибухнути нова драма чи трагедія. А злочинам, як-от крадіжки чи жебракування, далі приписуватимуть національність.

"Державні органи мають з'ясовувати, чому роми змінюють свої місця проживання. Ось з чого треба починати, а не з нападів з кийками у руках", - підсумовує Мирослав Говарт.

Чи стане маленький Ренат поліцейським? Чи має він якісь шанси на це? Хочеться вірити, що це питання не риторичне.