Гуцульські коні знову з’явилися на Закарпатті

Легендарних та рідкісних сьогодні карпатських коней планують розводити на Вінниччині. “Це надбання всієї України”, ― каже ентузіаст справи, підприємець Геннадій Романенко.

Вперше у письмових джерелах про гуцуликів згадували із чотириста років тому. Вважається, що вони були нащадками диких степових коней та арабських скакунів. Хоча Марія Влад у спогадах згадувала “могутню кобилу”, насправді ж гуцулики невисокого росту ― півтора метри у холці (та в очах маленької дівчинки, звичайно, навіть таки коні могли виглядати чималими). Їхні кінцівки ― міцні, шия та спина дуже сильні. Копита настільки тверді, що зазвичай навіть не вимагають підков, зазначає портал Закарпатські новини.

Ну а головна риса гуцуликів ― витривалість та особлива рухливість. Вони можуть ходити непростими гірськими стежками, переступаючи каміння, повалені дерева та інші перешкоди, які можуть збити з пантелику звичайного коня. Гуцулик здатний у горах долати 50-60 кілометрів за день, утримуючи на собі до 150 кілограмів вантажу. І тому на гуцуликах їздили навіть вояки австро-угорської армії у XIX столітті.

Саме із гуцуликами пов’язана одна із історичних пам’яток Прикарпаття. Ці коні були головним транспортним засобом при будуванні легендарної обсерваторії на горі Піп-Іван, що на Івано-Франківщині. Обсерваторію будували у 1936-38 роках, і після того вона два роки вела активна наукову діяльність ― аж поки її не пограбували армії одразу кількох держав, що воювали на українській території. Сьогодні на горі залишилися лише руїни обсерваторії, як пам’ятка праці місцевих будівельників та їхніх помічників, гуцуликів.

Збереження гуцуликів та збільшення їхньої популяції цілком можна вважати справою національного значення. Як свого часу китайці доклали максимум зусиль, аби зберегти своїх зникаючих панд, так і українці мали б зробити все, щоб наші діти побачили живих гуцуликів. За часів незалежності питання державної підтримки розведення гуцульських коней неодноразово піднімалося, а чиновники різних рівнів, нібито, обіцяли усіляку допомогу. Втім, на сьогодні гуцуликами займаються лише ентузіасти. Але є й гарна новина ― популяція “карпатських аборигенів” починає потроху зростати й за межами Карпат.