Священик, який 16 років був наставником римо-католицької парафії у Довгому, передав вітання з нового місця служби

Після 16-ти років щоденної нелегкої праці в Довгому, що на Іршавщині, наставника римо-католицької парафії Зіслання Святого Духа, активного учасника сільскої громади відправили на нове місце служіння.

Фото оприлюднила користувачка фейсбуку Наталія Петканич.

- Це фото з тих місць, де я відправляю службу і де молюся за вас, дорогі мої довжани - передав о. Адріан.

Варто відзначити, що о. Адріан Коваль повинен був залишити парафію через наклеп однієї недобросовісної мешканки села, яка теж час від часу відвідувала святі месси.

Жителька Довго Віра Яцкович від імені всіх довжан висловила ставлення і відношення до католицького пароха:

- Мені все ще не хочеться вірити, що о. Адріан їде у Словаччину, що вранці не почую його привітне «Слава Ісусу Христу, Михайлівна», не побачу щиру посмішку, глибоку мудрість у очах...

Душа болить за Людину, яка вірою і правдою протягом 16 років вкладала в душі кожного довжанина духовну мудрість, вселяла віру, високу мораль, толерантність, людські чесноти та ревно проповідувала Боже Слово. Бо саме такою Людиною вважаю о. Адріан Коваля - пароха римо-католицької парафії Зіслання Святого Духа в с. Довге. Людини з великої літери, активного учасника нашої сільської громади.

28 річний о. Адріан приїхав у наше село у 2002 році. З перших днів зарекомендував себе розумною та мудрою людиною. Прикладом власного життя перетворював не лише своїх парафіян, а й усіх довжан на ревних християн. Ніколи не ділив людей за конфесіями чи статусами, завжди радо вітався з усіма, давав мудрі поради, настанови.

Стриманість і виваженість характеру, мудрість і сміливість отця Адріана, його бажання допомогти дали великі плоди в його парафії, у нашому селі, селах Лисичеве та Кобилевиця, де він також мав парафії. Вони є благословенням для багатьох сімей, для багатьох людей і, особливо, для молоді, адже при ньому виросло ціле покоління довжан, для яких він залишиться еталоном високої моралі.

Думаю, що у цілій області не було і немає такого священика, як о. Адріан. Як щиро він молиться! Щоденна Служба Божа, приготування до Різдва, Великодня, Трійці, Храмового свята, Святої Євхаристії, приготування дітей до першого причастя, молодих пар до вінчання, сповідь та відвідини хворих, Хресна дорога… Пригадую, як звернувся до адміністрації школи виділити приміщення для катехизації молодих вірників своєї парафії, як мудро і легко сіяв у душі дітей Святе Євангеліє, як підшукував для них зрозумілі слова про Бога…

Це для них він вивчив українську мову, грав у футбол, теніс, організовував велопробіги, ходив у походи, а між тим учив релігії, мудрості, гуманності. Щотижня правив для них окремо Службу Божу. Саме цим привернув до храму Зіслання Святого Духа не лише дітей з римо-католицьких родин, а й дітей греко-католиків та православних. 

Велику роботу проводив з молоддю і в Довжанському вищому економічному коледжі ім. Василя Якуба. 

Його зусиллями та стараннями зведено римо-католицький храм у селі Лисичеве, завершено внутрішні роботи та створено комфорт у храмі Зіслання Святого Духа у нашому селі. А відтак, упорядкування клумб навколо храму, покос трави, постійна підтримка церковного обійстя у зразковому порядку. І за цим усім - о. АДРІАН! 

Велика подяка Господу Богу, що Він подарував у нашу громаду таку жертовну Людину, як о. Адріан, яка не женеться за комфортом, не тримається за матеріальні блага, а віддає все, що має людям і дбає, в першу чергу, про духовне здоров’я довіреної йому пастви. Бо за 16 років Його служіння щедро заплодоносила довжанська духовна нива. 

Тож і не дивно, що у неділю, 24 червня, плакали не лише вірники римо-католицької парафії, а й багато гостей, греко-католиків, православних, які були присутні на прощальній Літургії о. Адріана. Який авторитет має о. Адріан, якщо за ним плакали і діти, і дорослі, і похилого віку довжани! З ним прощалися вірники православного храму Успіння Пресвятої Богородиці, греко-католицької церкви святого пророка Іллі, перехожі, всі довжани. І хоч бажали йому щасливої дороги, жевріла надія, що все ще можна зупинити. -