Закарпаття в 1950-х очима розвідки ЦРУ: закриті церкви, човниковий бізнес та ціни / ФОТО.

Голос Карпат представляє цикл публікацій про Закарпаття в історичних документах різних епох та країн.

В 1945 році приєднана до України територія була проголошена Закарпатською областю у складі УРСР. Вона становила 12,9 тис. кв. км., чисельність населення – 0,9 млн. На цьому завершилося формування північно-західного кордону України. Нагадаємо, що 29 червня 1945 року Закарпаття було приєднано до Української РСР.

У секретному звіті розвідки ЦРУ “Standard of living in the Carpathian oblast”, який був написаний в 1950-х роках минулого століття, йдеться про рівень життя на Закарпатті в перші роки після приєднання до СРСР.

Цей документ Центрального розвідувального управління США (СІА) розсекретили тільки в 2009 році та опублікували на сайті ЦРУ:

Не було різниці в заробітних платах робітників в різних містах Закарпатської області та Української РСР в цілому. Об’єднана система заробітної плати була встановлена в Українській РСР і, можливо, по всій Українській УРСР (окрім спеціально призначених регіонів), таким чином робітники з певними кваліфікаціями отримували однакову заробітну плату, чи то вони працювали в Мукачеві, Ужгороді, Києві або в Одесі, - зазначили в звіті.

3 1949 по 1952 заробітні плати залишались майже такими ж самими в Закарпатській області; але через договірну оплату праці та постійні підняття робочих норм, робітники повинні були постійно збільшувати свої зусилля та працювати швидше і важче просто для того, щоб підтримувати свій робітничий рівень.

Середня заробітна плата некваліфікованого робітника в 1949 році В Закарпатській області складала 450 рублів в місяць. Середня місячна заробітна плата кваліфікованого робітника складала 700 рублів. Такі ж заробітні плати були і в 1952 році. Додатковими перевагами були робочий одяг (який видавався всім робітникам видобутку та в галузі важкої промисловості) та медичні послуги, які надавались безкоштовно всім жителям УССР (робітники не мали більше додаткових послуг у цьому відношенні). Одразу ж після Другої Світової Війни і під час перших післявоєнних років робочі справді користувались деякими перевагами такими як дешевший одяг та їжа, яка продавалась в Товарах Для Споживачів та Продовольчій Секції (Отдел Рабочего Снабжения - ОРС). З нормалізацією продуктових та ринкових умов, ОРС втратив свою значимість і з 1952 по 1953 майже не користувався популярністю.

Найбільш важче надати детальну інформацію про стандарт життя в Закарпатській області, тому що життєвий рівень був дуже низький, так само як і купівельна здатність. Майже неможливо сказати, що середньостатичний робітник вважав достатнім для його потреб; у цьому відношенні ситуація в Закарпатській області здавалась набагато гіршою, аніж будь-де в УССР.

Як зазначається в звіті розвідки ЦРУ, населення в Закарпатській області все ще мало ясний спогад того, яким життєвий стандарт був раніше до 1939, коли Закарпатська область була частиною Чехословаччини; життєвий рівень тоді був приблизно на 150% більшим аніж в 1952.

Робітник в 1939 витрачав 20% заробітної плати на їжу; у 1952 він витрачав 80% і навіть тоді він був не здатен дістати те, до чого він звик у 1939. Насправді, якщо він витрачав 80% своєї зарплати на їжу у 1952 році, то він міг жити тільки на прожитковому рівні. Наприклад, 1 кг м’яса коштував 15-22 рублів, а масло коштувало 60 рублів за 1 кг. Робочий був радий, якщо він міг купити шматок м’яса в тиждень. Могло зайняти декілька років, живучи на прожитковому рівні, щоб зекономити достатньо грошей (800-1000 рублів) для покупки костюму середньої якості.

Житло було ще однією проблемою. Державне житло було рідкістю, і, хоч не дороге (однокімнатна квартира з кухнею коштувала 30-40 рублів в місяць), не могло дістатись майже нікому, окрім стахановців. Оренда приватного житла з однією або двома кімнатами і кухнею коштувало приблизно 150-200 рублів в місяць.

Робітник, який отримував 450 рублів в місяць, міг бути зацікавлений в тому, щоб отримувати місячний прибуток в 2000 рублів для того, щоб забезпечити свої потреби. Але він розумів, що навіть з таким прибутком він не може забезпечити собі той прожитковий рівень, який у нього був в 1939 році. Його рівень 1939-го року був неможливим не тільки через гроші, щоб забезпечити себе, але і через певні типи продуктів – товари високої якості були просто недоступні на ринку Радянського Союзу.

Щоб звести кінці з кінцями, майже кожен у Закарпатській області був залучений у напівлегальній чи повністю нелегальній активності, в якій він міг заробити гроші, -повідомили в розвідці.

Кваліфіковані і навіть деякі некваліфіковані робітники зазвичай працювали декілька годин ввечері на виробництві різних товарів чи на будівництві приватних будівель (теслярі робили меблі; робітник з металом виготовляли запальнички і футляри і т.д.). Деякі з них, для захисту у випадку того, якщо про це дізнаються, писали звернення до місцевої податкової інспекції (ФинОтдел) для дозволу працювати в приватному порядку дві або три години вдень додатково до звичайної роботи. Такі запити звичайно дозволялись. Деякі інспекції робились персоналом “ФинОтдела” в житлі або в студіях таких дозволів і ними визначалась грошова цінність зовнішньої діяльності; коли це робилось, стягувався 25-відсотковий податок повної цінності продукту, однак фальсифікація справжньої цінності продукту була легкою справою перед лицем цих звичайних інспекцій; хабар інспекторам також був можливим.

Інакшим додатковим джерелом прибутку була приватна власність худоби. Одна корова, декілька свиней та курей, які розводилися жінкою робітника, надавали харчових продуктів більше ніж заробітна плата чоловіка.

Спекуляція та “човниковий бізнес”

Як зазначається в звіті ЦРУ, не останнім джерелом прибутку, хоч і строго забороненим законом, була спекуляція харчовими продуктами. Велика різниця в цінах різних продуктів харчування між певними локаціями в Україні спричинила сприятливі умови для цієї справи.

Мукачівський та Ужгородський райони мали багато фруктових садів і фрукти були дешевими. Декілька корзин вишень, груш чи абрикос, взяті до Львова, могли принести 500% прибутку. З іншого боку, мука, насіння цибулі, крупи, чорний перець (можна було дістати тільки на чорному ринку), куплені у Львові і продані в Мукачеві, приносили прибуток від 150 до 200%. Цукор, куплений у Києві, приносив прибуток від 50 до 70% прибутку в Мукачеві. У 1951 році я купив насіння цибулі в Києві і продав їх в Мукачеві з прибутком 5000 рублів. Навіть від 5 до 10 років примусової праці, які накладалися судами за такі спекуляції, не могли зупинити цю справу, яка в більшості здійснювалась жінками. Знову ж таки, відколи контроль цієї активності впав на міліцію, яка була корумпованою, хабар міліції був найкращим шляхом уникнути покарання, - повідомляється в документі.

Нормування харчових та споживчих продуктів було скасоване по УРСР в 1947 році.

Споживча оцінка якості продуктів була більш дискримінованою в Закарпатській області аніж в решті УРСР в результаті чехословацьких стандартів. Я не думаю, що «погані» радянські продукти могли коли-небудь могли змагатись з безкоштовним, конкуруючим ринком із зарубіжними продуктами.

Тут (в Мукачеві), як і будь-де в Закарпатській області, іноді були значні відмінності в цінах продуктів, які продавались в магазинах та відкритому ринку, - зазначили в спецслужбі.

Декілька скорочень цін здійснювались в УРСР після Другої Світової Війни. Скорочення цін завжди публікувались в щоденних газетах і передавались по радіо; вони завжди передавались у відсотках, зазначаючи дуже точні види продуктів, до яких застосовувались скорочення цін, так само як до категорій та під категорій продуктів. Дуже часто, однак, ці цінові скорочення були тільки «паперовими» перевагами. Старий товар поміщався у нові упаковки і завжди анонсувався як «Вища якість» чи «Перший сорт» і продавались дорожче, аніж раніше до цінових скорочень. Це траплялось у випадку, коли декілька видів консервованої риби продавались до цінового скорочення за 3 рублі, і двома тижнями пізніше, з новими етикетками, продавались за 7. Те ж саме відбувалось і з макаронами, лапшою і багатьма іншими запакованими та штучними товарами.

Магазини та ринки

У Мукачеві були два основні джерела продажу продовольчих товарів: державні магазини та вільний ринок. Кооперативні магазини (секції постачання продовольчих товарів робітників) як такі були заборонені; вони були в руках місцевих та районних торгових управлінь (ГорТорг, РайКооперація). У Мукачеві був воєнний магазин (ВоєнТорг), який не був лімітований для цивільного населення; майже всі товари, наявні у ВоєнТорг магазинах, цивільне населення могло купити за тими ж цінами, за якими міг купити воєнний персонал. Асортимент товарів у магазинах ВоєнТоргу завжди був значно кращий аніж у магазинах ГорТорг.

Хоч постачання м’яса в Мукачівських магазинах було рідкісним, на ринок постачали зазвичай свіже м’ясо. Іноді в магазинах було копчене м’ясо.

Свіжа риба була дефіцитом, але магазини завжди мали заморожену і копчену рибу. Маринована риба, в більшості оселедець, була час від часу доступна в магазинах. Впродовж року магазини мали рясне постачання маринованих продуктів: м’ясо, тушонка, риба, овочі і фрукти. Консервовані овочі та фрукти (без цукру) були втричі або в чотири рази дорожчі за свіжі.

Холодильні установки для споживчих товарів були доступними тільки для магазинів. Для населення не було сховища чи холодильників.

У Мукачеві був один великий готель з першокласною столовою (Ресторан Першого Розряду), декілька інших ресторанів і закусочні (Закусочная) і певна кількість їдалень, які приєднувались до різних підприємств, - йдеться в звіті.

Кожна сім’я складається з чоловіка, жінки та двох дітей віком до 17 років; обоє батьків працюють, жоден з них не є членом Партії (партійна плата при зарплаті 1200 рублів складала 68, яка була 7% із зарплати), і всім описаним сім’ям призначалося державне житло. У Мукачеві були два готелі: Готель Звезда з 150-200 кімнатами і Готель Весна з 50-60 кімнатами. Ціна одномісної кімнати у Звезда була 25-30 рублів і двомісна була 40 рублів. Ліжко в кімнаті з 5 ліжками коштувало 10 рублів. Хоч велика кількість кімнат завжди була зайнята різними мандрівними офіційними представниками, для пересічної людини не складало труднощів отримати кімнату в цьому або іншому готелі.

Медичні послуги в Закарпатській області, як і всюди по УССР, були безкоштовними. В 11 кілометрах у північно-західному напрямку від Мукачева дорогою до Сваляви, в Чинадієві, завжди була елегантна кімната для відпочинку, яка належала до торгового об’єднання УССР. Ціна двотижневого проживання тут складала 1000 рублів, більша частина цієї суми завжди оплачувалась торговим об’єднанням. У двох кілометрах у північному напрямку від Сваляви у Грабовниці, був санаторій від ревматизму для, приблизно, 250-300 паціентів.

У Мукачеві пральні послуги та хімчистка були радше дорогими. Щоб випрати чоловічий костюм в хімчистці, потрібно було заплатити 25 рублів приблизно. Салони краси як такі у селах були невідомими; були декілька магазинів, де проста стрижка могла коштувати 25-30 рублів, Була певна кількість перукарень, де бриття або стрижка могли коштувати 5 рублів. Три з чотирьох фотомагазинів були доступні в Мукачеві, де можна було купити знаряддя для фото та камер і можна було роздрукувати фото та плівку.

Страхування нерухомості та худоби були обов’язковими. Це було зроблено Управлінням Державного Соціального Страхування. Страхування приватного односімейного житла коштувало 150-200 рублів щорічно. Застрахувати свиню коштувало 30 рублів щорічно. Приватна власність могла бути застрахована, по бажанню, на 5, 10 чи 25 років.

Всі школи та інші учбові заклади в Закарпатській області були державними. Давати приватні уроки було нелегально. У Мукачеві була одна публічна бібліотека; місячна плата за членство складала 1 рубль. Завдаток на книги був небажаним; але кількість боргуючих була рекордною.

Очищення сміття та стічних вод було доступним в Мукачеві та Ужгороді.

Всі церкви були закриті

У Закарпатській області не було релігійних організацій; всі вони були закриті в 1945-1946 роках. Червоний Хрест та Червоний Півмісяць було добровільною благодійною організацією, чия активність в мирний період обмежувалась медичним доглядом за дітьми (вакцинація та імунізація), лекціями та виставками. Плата за членство була номінальною. В Мукачеві було декілька дитячих ясел та садків. Садки організовувались в майже всіх індустріальних промисловистях, чудово утримувались і місячна плата за дитину від трьох до семи років складала 40 рублів, в той час як батькова місячна зарплата складала не більше 400 рублів; з підвищенням зарплат плата за садки також різко зростала. В цих садках дітьми добре опікувались і їх годували 4-5 разів вдень.

У Мукачеві та Ужгороді жодні приватні легальні послуги не були доступними. Було декілька чергових архітекторів у місцевому муніципальному консульстві (Комунальный Отдел Городского Совета), де можна було отримати плани на приватне житло. Плата за план за будинок для однієї сім’ї складала 250-30 рублів. (Жодні Торгові Палати, Правління Торгівлі чи подібні організації не були доступними в УССР).

У Мукачеві було декілька кінозалів і декілька було в Ужгороді. Квитки коштували 2-3 рублі. У Мукачеві був театр, але там не було постійної компанії. Подорожуючі артисти з більших міст в Українській ССР завжди прибували, щоб дати спектакль в цьому театрі. Ціни на квитки в театр коштували від 4 до 20 рублів. Була певна кількість танцювальних місць в Мукачеві, квитки в які коштували від 1 до 3 рублів.

Фото з відкритих джерел та LJ edward-210 і joanerges.

Читайте також про атомні експерименти на Закарпатті: ЦРУ розсекретило документи.

Читайте також: