26.11.2017 13:03 Ексклюзив
26 листопала 1944 року на I з'їзді Народних комітетів у Мукачеві було ухвалено маніфест про возз'єднання Закарпаття (Підкарпатської Русі) з Радянською Україною та про вихід його зі складу Чехословаччини.
Цій знаковій події передувало звільнення територій від німецько-угорських загарбників. Так, 18 жовтня 1944 р. війська 4-го Українського фронту заволоділи перевалами через Карпати, які відкрили шлях до Закарпатської України. 26 жовтня було очищено від противника Мукачево, а через два дні — все Закарпаття. Разом з радянськими солдатами цю територію Чехословаччини визволяли від німецько-угорської окупації загони місцевих партизанів.
Варто зазначити, що з боку Радянського союзу вважалося само собою зрозумілим, що Закарпатська Україна як частина української етнічної території має бути возз'єднана з УРСР. Партійно-державне керівництво України ще до штурму карпатських перевалів почало готувати кадри, в тому числі з місцевого населення, для створення у краї мережі установ цивільної адміністрації. В ході визволення буквально за кілька днів на всій території Закарпаття виникла мережа народних комітетів — сільських, міських і районних. На ці тимчасові органи місцевої влади покладалося завдання визначити майбутній державний устрій краю. У наказах, які від імені виборців публікувалися в газетах, вимога про возз'єднання Закарпатської України з УРСР стояла на першому місці. Вона цілком відповідала настроям основної частини населення, не знайомого з таким явищем, як сталінщина.
Перший з'їзд народних комітетів, що відбувся в Мукачеві 26 листопада, прийняв рішення про вихід Закарпаття із складу Чехословаччини і возз'єднання його з радянською Україною. З'їзд звернувся до Верховних Рад УРСР і СРСР з проханням включити Закарпатську Україну до складу УРСР. Тоді ж було утворено Народну Раду Закарпатської України (НРЗУ) як вищий тимчасовий орган влади на території краю. Слід також відзначити, що хоча учасниками з'їзду були 663 делегати: 178 робітників, 258 селян, 172 представники інтелігенції, 55 торговців і ремісників, на ньому чисельно переважали комуністи. Так, НРЗУ очолив Iван Туряниця, а його заступниками стали Петро Лінтур і Петро Сова. З'їзд поставив перед НРЗУ завдання здійснювати управління політично-господарським життям краю та реалізувати волю населення регіону на возз'єднання з УРСР. На другий день після з'їзду НРЗУ утворила уряд у складі президії та уповноважених. 5 грудня 1944 видала декрет «Про припинення зв'язків з уповноваженим представником уряду Чехословацької Республіки», а також ухвалила рішення про перехід прав власності на державне майно від Чехословацької Республіки та Угорського королівства до Закарпатської України. Також, І. Туряниця, повідомивши у листі делегата президента Чехословаччини (Ф. Немеца) про рішення з'їзду, зажадав від нього протягом 3 днів разом з усім цивільним і військовим апаратом залишити територію Закарпатської України.
Цікаво, що сам президент Чехословачини Е. Бенеш у телеграфних інструкціях вимагав від посла в Москві З. Фірлінгера відстоювати законні інтереси своєї держави. Вимоги з'їзду народних комітетів Бенеша не влаштовували. В межах Чехо-Словаччини Закарпаття мало дуже важливе геополітичне значення як поміст, який в'язав Чехо-Словаччину з Румунією, а тим самим був територіяльною віссю так званої Малої Антанти та одночасно відділяв Угорщину від Польщі. Але Немець стояв на тому, що рух на Підкарпатській Русі за приєднання до Радянського Союзу «слід вважати народним і стихійним».
Варто також відзначити, що в період між 1944 - 1946 р.р. на той час іще тимчасове напівдержавне утворення Закарпатська Україна мала свій прапор, який використовувався на мітингах і зібраннях. Поруч із серпом, молотом і зіркою на червоному тлі у кутку стягу розміщувався напис "Хай живе возз'єднання закарпатської України з радянською Україної".
Ці події передували проведенню переговорів у Москві, які завершилися укладенням договору про Закарпатську Україну 29 червня 1945 року. За документом край возз'єднувався з Україною. Кордон між Словаччиною і Підкарпатською Руссю, що існував до 29 вересня 1938 р. ставав кордоном між СРСР і відновленою Чехословацькою Республікою. До договору додавався протокол, який регулював порядок демаркації нового кордону між двома державами і взаємного обміну населенням у прикордонних районах. Приєднана територія площею 12, 9 тис. км² почала називатися Закарпатською областю з центром в Ужгороді. Загальна площа Української РСР досягала 577 тис. км². Втім,слід зазначити, що на церемонію підписання міждержавного договору представників Закарпатської України не запросили.
Після, указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 січня 1946 республіку Закарпатська Україна було ліквідовано та перетворено на область Української РСР з центром в Ужгороді. Жоден представник Закарпатської України при ухваленні цього рішення у Москві присутнім не був. 25 січня 1946 указом Президії Верховної Ради УРСР у Закарпатській області було запроваджено юрисдикцію УРСР.
Нагадаємо, як повідомляв Голос Карпат раніше, історичний день Срібної землі: 79 років, як Чехословаччина визнала автономію Закарпаття.