Нещодавно, 13 листопада, світ відзначав День незрячих.
Але чим для таких людей є цей один день?, - досліджував "Закарпатський кореспондент".
Адже наосліп долати перешкоди доводиться щосекунди. І якщо в здорових людей думка про це вселяє страх, то приємно дивує невимовний оптимізм осіб, які пристосувалися до «невидимого» боку реальності, й підтверджують, що життя – яскраве, насичене, цікаве – продовжується.
ХХІ століття, зокрема технічний прогрес, дарує слабозорим та незрячим чимало можливостей, які дозволяють почувати себе в соціумі повноцінно. Однак, відповідно, і влада має забезпечувати таким членам суспільства необхідні умови для зручного життя. Тож як люди з порушенням зору почуваються в Ужгороді?
«Дивосвіт» відкриває світ для людей із вадами зору
Із 2009 року в обласному центрі Закарпаття проблемами незрячих опікується ГО «Ужгородська міська організація людей з інвалідністю по зору «Дивосвіт». Тут щороку допомагають близько двом сотням осіб не тільки з Ужгорода, звертаються сюди й закарпатці з інших куточків області. Майже півсотні членів організації постійно спілкуються та підтримують одне одного, розробляють нові проекти й допомагають ставати на ноги тим, кого «підкосили» проблеми зору. 
– Щороку в Україні народжуються діти з вадами зору, а також багато людей втрачають частково або повністю зір протягом свого життя внаслідок травм на дорогах, виробництві, у побуті, вроджених вад, дії інфекцій. Не є винятком і Закарпатська область. Нині на Закарпатті проживає понад 2 тисячі людей з інвалідністю по зору. На жаль, ця кількість постійно зростає, – констатує голова правління ГО «Дивосвіт» Оксана Богданець. – Пройшовши курс лікування та медичної реабілітації, такі люди залишаються сам на сам з навколишнім світом. Наслідки очевидні – депресія, розгубленість, пошук опікунів і жодної надії на самостійність.
Наразі «Дивосвіт» є чи не єдиним репрезентантом інтересів людей з інвалідністю по зору Закарпаття. Метою діяльності організації є сприяння у створенні належних умов для соціальної адаптації , всебічної реабілітації, інтеграції в суспільство та самореалізації осіб із вадами зору. Тому «дивосвітці» насамперед займаються психологічним налаштуванням. Постійно відбувається співпраця з подібними організаціями з інших регіонів України, адже незалежно від місця проживання таких людей об’єднує бажання жити й відчувати красу цього світу.
Завдяки реалізації проекту «Стимул» при підтримці Карпатського фонду «Дивосвітом» було створено в Ужгороді Центр супроводу студіюючої молоді з глибокими порушеннями зору. Також при організації функціонує Закарпатський інформаційно-реабілітаційний центр для осіб з вадами зору, в якому є комп’ютерний клас, оснащений спеціалізованими озвученими програмами, кабінет тифлопедагога та кабінет психологічної допомоги.
Одним із головних напрямків роботи «Дивосвіту» є психологічно-педагогічна реабілітація людей з вадами зору, підтримка творчо обдарованої молоді та допомога в працевлаштуванні.
«Перехід дозволено… Закінчується перехід»
Великий вклад «Дивосвіту» у тому, за допомогою організації вдалося компʼютеризувати незрячих закарпатців, навчити їх орієнтуватися в місцевості. З такої ініціативи разом з кафедрою туризму УжНУ ГО «Ужгородська міська організація людей з інвалідністю по зору «Дивосвіт» створили інформаційну туристичну мапу мовою Брайля, що розташована в центрі міста (в Пасажі). Також організація розробила чимало корисних проектів, зокрема «Біла тростина – стань самостійним», за допомогою якої слабозорі та незрячі закарпатці пройшли курс цієї програми і навчилися добре орієнтуватися в просторі, бути мобільними навіть без супровіду.
Насамперед програма була розрахована для молодих краян, адже, за словами Оксани Богданець, психолога за фахом, людина, яка повністю втратила зір, позбавлена 90% інформації про навколишній світ. У цьому випадку можливий нервово-психічний стрес або навіть зрив. «Найбільш складно впоратися з ситуацією молодим, які часто в таких умовах стають абсолютно безпорадними», - наголошує очільниця організації.
«Вулиця Минайська. Перехід дозволено… Закінчується перехід, - слова, добре знайомі ужгородцям. Саме балакучі світлофори, які встановлені в обласному центрі Закарпаття, також є заслугою «Дивосвіту». Для незрячих людей це – можливість бути мобільними та безпечно рухатися вулицями міста. У рамках проекту «Доступне Закарпаття», який було підтримано Фондом «Східна Європа», в Ужгороді встановлено голосові пристрої на семи світлофорах, а також звукові «маячки» на основних об’єктах соціальної інфраструктури Ужгорода, залізничних вокзалах та автостанціях Закарпатської області. 
Отож, «Дивоствіт» забезпечив закарпатців балакучими світлофорами, звуковими «маячками», комп'ютерними курсами для незрячих і патронажною службою для тих, хто живе не в обласному центрі, а далеко за містом.
Головне не втратити можливості для розвитку, адаптації, інтеграції до суспільства, самореалізації в ньому. Особливо це стосується родин, що виховують слабозорих або незрячих діточок. Власне, ця ситуація і спонукала нашу організацію до написання і реалізації проекту «Створення патронажної служби «Дивосвіт» для людей з вадами зору у Закарпатській області». На кожну зустріч приносимо, наприклад, безкоштовні диски з комп’ютерними програмами, які дозволяють працювати з оргтехнікою наосліп, – коментує пані Оксана. – Часто батьки незрячих людей приходять зі своїми запитаннями, психолог проводить психодіагностику.
Ужгород – комфортне місто для незрячих?
У соціумі незрячі зазвичай не хочуть виділятися, бажають бути самостійними та повноцінними. Утім, зокрема в Ужгороді це їм не завжди вдається, бо місто погано пристосоване для потреб таких осіб.
Як згадували вище, світлофори зі звуковим сповіщенням значно допомагають мобільності, однак вони є не у всьому місті, а деякі з них, наприклад, біля «Білочки», давно не працюють, пандусів теж мало. Тому ходити без супроводу незрячим дуже важко.
Ужгородці з порушенням зору одним із «ворогів» мобільності називають сходи, високі бордюри, неналежне тротуарне покриття тощо. Негативно на мобільності людей з інвалідністю по зору відзначаються й хаотично припарковані авта, стовпці, тераси на вузьких тротуарах… «Тут зрячій людині важко справитись з цими всіма перешкодами, а що ж робити сліпому?!», - наголошує Оксана Богданець.
Як відомо, тротуарне покриття зі спеціальними візерунками має повідомляти незрячих про небезпеку та вказувати їм дорогу. Людина з обмеженими фізичними можливостями може відчути незвичний рельєф ногою або тростиною і таким чином отримати інформацію про те, куди потрібно рухатися. Наприклад, незрячого про якісь перешкоди мала б попереджати плитка із опуклими крапками…
Ужгородець Андрій Момут, член ГО «Дивосвіт», який має інвалідність по зору першої групи, ділиться власним досвідом долання перешкод. «Якщо говорити про мобільність, то дуже важливими є світлофори зі сповіщенням, наприклад, на вулиці Минайській, Проспекті Свободи. Проте вони починають працювати після 9-ї години ранку. Якщо ж незряча людина йде на роботу раніше, її пересування затруднюється. А, зокрема, біля «Білочки» світлофор давно не працює. Так само проблематично йти в обласну лікарню. Там виклали тактильну плитку жовтого кольору, що є позитивним кроком, який дає змогу незрячим орієнтуватися перед входом. Однак цю плитку поставили неправильно, бо, хоч вона контрастна, але є там і сходинка, яка кольором не відрізняється. Можна оступитися. Прийнято, що перша й остання сходинки для людей з порушеннями зору мають бути позначені жовтою лінією», - каже Андрій Момут
Також, за його словами, в Ужгороді немає зручних терміналів та банкоматів – завжди треба просити працівників банку, щоб допомогли, або йти в касу. У деяких великих містах України та за кордоном для незрячих є банкомати з озвученням. Недоступними для таких осіб є й супермаркети.
Також, зазначає Андрій Момут, багато незручностей пов’язані з проїздом у громадському транспорті, де немає зовнішнього та внутрішнього озвучення. Ще люди з інвалідністю по зору відзначають низький рівень культури водіїв, які відмовляються безкоштовно перевозити пільговиків та навіть можуть закрити перед ними двері «маршрутки».
Проте, не зважаючи на перешкоди, слабозорі та незрячі закарпатці все ж залишаються оптимістичними – вивчають мову Брайля, слухають аудіокниги, розширюють свої можливості за допомогою Інтернету, працевлаштовуються (масажистами, музикантами, фрилансерами) тощо. А головне – досягають бажаного та радіють життю, чим є прикладом навіть для зрячих.
Читайте на ГК:Летальний наслідок від грипу: в Україні померла 9-річна дитина
Читайте на ГК:На Закарпатті водій намагався дати хабаря поліцейським: що було далі (ФОТО)