1. Новини Закарпаття
  2. >
  3. Вся область
  4. >

В мережі розповіли історію КПП «Малий Березний – Убля» на українсько-словацькому кордоні

12.10.2017 Суспільство

У травні 1995 року перечинці стали свідками урочистого відкриття на міждержавному рівні на ділянці держкордону Малий Березний – Убля пункту спрощеного переходу між Україною та Словаччиною.

Подія довгоочікувана. Про її передісторію та про становлення і розвиток дружніх зв’язків двох прикордонних районів сусідніх держав – у розмові Карпатського об'єктива з місцевим активістом та краєзнавцем Юрієм Шейком.

– Прикордонне розташування Перечина не могло не позначитись на інтенсивності, глибині, різноманітності й щирості його прикордонного співробітництва із трудовими колективами та громадськими організаціями Гуменського округу Східно-Словацького краю Чехословаччини, а згодом Гуменського, Снінського округів Словаччини. Тим паче, що цьому сприяли десятки і сотні ініціативних людей з обох боків кордону, – розповідає Юрій Дмитрович, який також зробив великий внесок у цю справу.

З боку Словаччини це були представники функціонерних Товариств та Будинку Дружби з Гуменного. У Перечині їм сприяли члени правління районної організації Товариства Дружба, «Україна – Чехословаччина». Ф.Гунка, В.Василиха, М.Бігун. Ю.Шейко, опираючись на численний актив, плідно розвивали прикордонну співпрацю перечинців та гуменчан. У 80-х роках Перечинщина, як і Берегово, Чоп, Ужгород, задавала тон у різноманітності та інтенсивності прикордонних зв’язків. Відбувалися контакти трудових колективів, обмін групами дітей для відпочинку в таборах для дітей та юнацтва, в сім’ях ровесників. У Перечині не відбувалося жодне свято без участі гуменчан, бо звичними стали спільні виступи колективів художньої самодіяльності на святах Трудової слави, які з успіхом проводилися в урочищі Бобаєво. На всіх міжнародних фестивалях культури і спорту в словацькому місті Медзилаборці Перечинщину представляв той чи інший спортивний або фольклорний колектив.

З ініціативи словацьких колег у 1986–1987 рр. у районі було зібрано значний фактичний матеріал, на базі якого в Гуменному в Будинку Дружби тривалий час функціонувала окрема кімнатна експозиція, що мовою документів, фотографій, експонатів розповідала про соціально-економічний розвиток Перечинщини й одночасно несла інформацію про історію становлення і розвитку дружніх зв’язків двох прикордонних районів сусідніх держав.

У березні 1987 року Ю.Шейко разом з В.Василихою перебували з робочою поїздкою в Гуменному. Словак М.Сливович зініціював відвідати словацько-радянський кордон у районі с. Убля.

– Перед нами відкрився вид на невеличку заасфальтовану площу, розділену двома шлагбаумами двох держав. Справа на крутосхилі біля шосе росло з десяток лип, – пригадав пан Юрій. – Сливович розповів нам, що тут протягом багатьох років напередодні Дня Перемоги стартує молодіжний похід пам’яті, про що на згадку залишається посаджена липка, і завершується біля обеліску полеглим у м. Сніна. Причому відстань майже в три десятки кілометрів учасники походу долають пішки.

Пан Сливович поділився ідеєю: започаткувати проведення спільних походів пам’яті в перші травневі дні щорічно. Це зацікавило перечинців. Привезли її додому, обговорили й вирышили прийняти пропозицію словацьких друзів. Активістам Товариства Дружба довелося оббивати пороги не одного кабінету, доки отримали всі необхідні для перетину держкордону документи майже сотнею учасників спільної акції. Проте якогось підпису ще хибіло, бо прикордонники не насмілились підняти шлагбауми, залишивши між учасниками походу «профілактичний» повітряний простір.

– Але перші липки в травні 1987 року було посаджено по обидва боки площ, що засвідчило: «Початок є!» – пригадує 30-річні події пан Юрій. – Після проведення першого спільного мітингу, аналізу його організації перечинці рік за роком у різних інстанціях переконували, що спільна акція має виховне значення, долаючи бюрократичні перепони, удосконалювали організацію проведення цього спільного свята на кордоні. Подібні акції тоді відбувалися в Ужгороді на держкордоні та в Берегові в «Саду Дружби».

Для того, щоб утвердити право на проведення спільного прикордонного свята, з обох сторін на торжество запрошувалися представники владних структур районів, областей, і навіть республік, представники преси й телебачення. Так рік за роком своїми активними діями як гуменчани і снінчани, так і перечинці готували, формували й утверджували громадську думку про життєву необхідність відкриття на цій ділянці державного кордону пункту спрощеного переходу, що врешті-решт не могло не вплинути на прийняття офіційного рішення компетентними органами сусідніх держав.

Пан Юрій радить: минаючи словацьку митницю та долаючи перші десятки словацької території, поглянути наліво, де на невеликому крутосхилі красуються липи. Їх усього 17 (під час будівництва та розширення площадок декілька дерев не вдалося зберегти), з них п’ять посаджені перечинцями. Найстаршому дереву – за 40 років, наймолодшому – 24.

Цей матеріал також доступний на таких мовах:Російська

Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Стрічка
Система Orphus