1. Новини Закарпаття
  2. >
  3. Вся область
  4. >

Барбос: як ужгородці об’єднались для порятунку тварин

12.10.2017 Суспільство

Зараз тут живуть близько 60 собак та приблизно стільки ж котів.

“Приходить до нас жінка і говорить: “Я хочу найбільш нещасну, сумну, хвору, знедолену, але велику собаку!”, – пригадує Світлана Балан. – Ми пройшлися по вольєрах, показали наших собак і зупинилися біля однієї – Валі. Вона була без лапи. Жінка обрала собі саме Валю. Вона зробила її головною у своєму будинку і говорить до собаки: “Я приходжу до тебе додому, Валю”.

А працюють – лише волонтери, хоч побудували притулок за кошти міського бюджету, пише УП. Життя.

Журналісти дізнавались, як закладу вдається забезпечувати якісне утримання та вигул тварин, не отримуючи з бюджету й копійки.

ПЕРША ТВАРИНА З ВУЛИЦІ

Якось в Ужгороді дівчина-спортсменка, йшла з подругою з обідньої перерви та побачила безпритульну собаку. Зазначила, що шкода тварин… Колега підтримала сумне зауваження дівчини.

Повернувшись з обіду, Ірина Азізян та Світлана створили публічну сторінку в соціальній мережі для допомоги безпритульним тваринам. Назвали її “Барбос”.

Ще через тиждень одна з дівчат взяла першого кота з вулиці. До справи долучались різні люди, спочатку це були просто небайдужі знайомі, потім інші жителі Ужгорода. Пізніше дівчата створили громадську організацію “Барбос”, яка існує вже 5 років. Ірина – голова, Світлана – заступниця. Ірина опікується притулком на волонтерській основі, а заробляє на життя, працюючи менеджером з продажів. Світлана – професійний грумер.

Але заселений він був лише у 2016-му, коли його передали під контроль і повну відповідальність Ірині та Світлані. Ще до початку роботи усі сторони обумовили, що міськрада не має змоги фінансувати подальше існування притулку, але в не грошовій допомозі ніколи не відмовить.

На цьому й розпочався новий етап організації.

“Барбос” розташований за містом. Щоб його знайти, треба пройти повз водоочисні споруди. За невеликим пофарбованим парканом відкривається досить простора територія з яскравим адміністративним будинком, квітковими клумбами та вольєрами. Тут є зелені зони для вигулу собак. Що обов’язкове для притулку, адже собака не може постійно бути закрита у вольєрі. Є тут і зони карантину – для новоприбулих. Окремо облаштовані для котів та для собак.

Наразі у “Барбосі” 60 собак разом з цуценятами та близько 50 котів та кошенят. При цьому, кожен тутешній житель має своє ім’я. Дівчата зізнаються, що вигадувати постійно нові прізвиська – це вже їх хобі. Щоб принести тварину до притулку, потрібно завчасно передзвонити та попередити когось з керівників. Бо, на жаль, місця для їх утримання тут не так багато. Волонтерки проводять численні просвітницькі програми, щоб зорієнтувати людей у правилах та важливості процесів поводження з безпритульними тваринами. Ірина та Світлана заручились навіть підтримкою ужгородських циганських баронів, які віддають собак на стерилізацію.

ФЕЙС-КОНТРОЛЬ НА ТЕ, ЩОБ ВЗЯТИ ТВАРИНУ

За час існування “Барбоса” в Ужгороді прилаштували сотні тварин. І, що характерно, люди хочуть забирати їх саме з притулку. Щоб взяти собаку чи кота тут потрібно пройти справжній фейс-контроль та особисту співбесіду. Така жорстка система підбору господарів для тварин зумовлена тим, що люди, через невміння спілкуватись та виховувати тварину, потім знову викидають її на вулицю. Такі ситуації не рідкість, тому навчили власниць бути пильними до людей.

За словами Ірини та Світлани, 90% викинутих домашніх собак є агресивними і це наслідок неправильного виховання. І це також є одним з напрямків, над яким працюють у притулку. При перевихованні треба враховувати характер тварини, показувати, що людина – це не зло. Собак у “Барбосі” знають “від А до Я”, всі їхні потреби та реакції, їхню поведінку та стан, тому, коли приходить людина і говорить, що хоче взяти собаку з притулку, вона має пояснити всю атмосферу, в якій проживає. На основі цього, охочому підбирають саме ту собаку, яка буде відповідати очікуванням, наприклад, і дітей любити, і у їжі не перебирати.

КОЖЕН ВАЖЛИВИЙ

Головними “доглядальницями” у притулку є Ірина та Світлана.

“Нас всього двоє, але є люди, які пропонують свою допомогу: прийти покосити траву, віддати речі, якими не користуються і багато іншого. І це чудово, бо ми не встигаємо все робити самі”, – пояснює Ірина.

Постійно допомагає “Барбосу” Оля Матвеєва – адвокат. Ще на початку вона запропонувала свою допомогу з юридичних питань. Оля власними руками побудувала будинок для котів і часто допомагає з будівельними роботами, а її мама висаджує на території квіти.

За лікування відповідає відомий в Ужгороді ветеринар – Дмитро Дацюк. Він обслуговує усіх тварин у притулку. Лікує їх безкоштовно.

Оплачують лише за превентивні методи, наприклад, за стерилізацію, обробку та вакцинацію.

Наталія Данильченко – педагог, ходить по школах і проводить “уроки доброти”, розповідає дітям про безпритульних тварин, де вони беруться, чому, чим можливо їм допомогти тощо.

Окрім цього, Наталія проводить уроки англійської для дітей на тему тварин. Заняття платні, а гроші йдуть на утримання притулку.

Загалом у притулку близько 20 волонтерів, які періодично долучаються до процесу. Також є дві дівчинки, які працюють тут по суботах.

Приносить “Барбосу” “плоди” і активна просвітницька діяльність.

Був випадок, коли діти самі проявили ініціативу і почали збирати гроші для допомоги тваринам. Вони заручилися підтримкою директора школи і зробили ярмарку, на якій продавали різноманітні вироби, зроблені своїми руками. Таким чином зібрали певну суму, купили корм і ліки для тварин. Батьки теж підтримали дітей: двома автобусами привезли всі ці необхідні речі до притулку, провели час із собачками, котиками, чим принесли чимало задоволення мешканцям “Барбоса”.

Також Ірину та Світлану постійно запрошують на фестивалі та ярмарки, бо впевнені, що кошти від продажів будуть реалізовані за призначенням. Під новорічні свята власниця одного з місцевих vip-ресторанів Альона Попович, вирішила зробити свято усім. У холі свого закладу вона встановила величезну ялинку, спеціально для якої дівчата власноруч пошили іграшки-тваринки. Суть акції полягала у тому, що люди, які приходять в ресторан могли взяти з цієї ялинки будь-яку іграшку і покласти в бокс ту суму, яку вони вважають за потрібне. Що цікаво: люди могли просто прийти в ресторан за іграшкою, навіть не відвідуючи сам заклад, а просто проходячи повз. В рамках акції для притулку зібрали 3 000 грн.

Одна з волонтерок, Вероніка Брудка, навіть під час вагітності приходила і допомагала у притулку. Наразі вона у декреті, але тепер створює ярмарки, придумує різні цікаві ідеї.

Наприклад, нещодавно тут влаштували вечірку з пирогами. Кілька людей продавали пироги (їх пекли всі), були діджеї, гарна музика і всі гроші, звісно ж, були спрямовані на розвиток притулку.

Інша волонтерка оплатила фотосесію для організації. Завдяки чому дівчата зробили календарі та успішно їх продали, заробивши гроші для “Барбоса”. Також були зроблені листівки з фотографіями тваринок. Рекламна агенція, яка їх друкувала, зробила втричі більший тираж, ніж замовляли.

НЕ ТІЛЬКИ ГРОШІ

Що вражає найбільше в цій історії, так це згуртованість містян. Ще не було такого випадку, каже Ірина, щоб люди не відгукнулись при потребі.

“Неправильно думати, що люди, які створюють притулки мають початково дуже багато грошей. Всі вони так само заручаються підтримкою, накопичують кошти і поступово починають надавати допомогу”, – зазначає вона...Колись нам потрібно було багато ковдр/пледів для вольєрів, ми кинули клич і буквально не встигали закривати ворота притулку. Люди почали зносити ковдри, матраци, пледи… ми були дуже вдячні всім, хто тоді допоміг”, – зі сльозами на очах додає Світлана.

“Також був випадок, коли ми написали, що нам потрібні саджанці. Знову ж таки люди почали приносити все: яблуні, виноград та багато іншого. Ще жодного разу не було такого, щоб нам не допомогли за потреби і без неї”, – доповнює Ірина.

Більшість речей, які потрібні для роботи притулку в Ужгороді, приносять мешканці міста, відгукуючись на повідомлення у соцмережах.

Зараз “Барбос” готується до зими. Закупили поки мінімально необхідне: препарати, миючі засоби, віники, вапно для побілки, цвяхи і фарбу, щоб доробити будки.

Дівчата не припиняють розвивати почату справу і мають багато планів на майбутнє. Наприклад, Ірина зараз на восьмому місяці вагітності, але все одно незмінно присутня у притулку.

“Не завжди все так добре як хотілося б. Буває, що тварини хворіють, ми за кожного з них хвилюємося і це, напевно, найскладніше, – розповідає Світлана.

У нас, чесно кажучи, навіть немає можливості хворіти. Ми з температурою приходимо і робимо все для нашого притулку, для наших тварин.

Особисто я не можу уявити, що сюди прийде людина і я просто віддам їй наш притулок, передам всю опіку над моїми “дітьми” комусь іншому…Тим паче враховуючи те, скільки ми пережили з ними разом. Я не уявляю, що хтось може любити їх більше”.

Світлана Балан теж взяла собі собаку з притулку.

Сліппі без очей… Коли потрапив до “Барбоса” у нього була розбита голова, очі витекли, бо людина вдарила його лопатою.

“У нас його прооперували. Зараз він чудово себе почуває, волохатий та ні в чому не має потреби”, – зазначає волонтерка.

Цей матеріал також доступний на таких мовах:Російська

Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Стрічка
Система Orphus