1. Новини Закарпаття
  2. >

Століття тому чехи їздили на заробітки до України

11.10.2017 Суспільство

Мало хто знає, що ще якихось 90—150 років тому чехи їздили на заробітки в Україну. Існувало навіть прислів’я «За халупу на батьківщині купиш віллу в Україні».

Як їм велося у нас, знає науковий співробітник Інституту архівознавства Національної бібліотеки України імені В.І.Вер­надського НАН України Сергій Коваленко, який уже багато років досліджує історію чеської меншини в Україні. На цю тему написав близько 30 статей та захистив кандидатську дисертацію. Є співавтором монографії «Історія чехів в Україні» (2013 р.), яку підготували вчені з України та Чеської Республіки,повідомляє Uzhgorod.net.

Часи розквіту

Перші чеські поселення на території Волині з’явилися в другій половині ХІХ ст. Піс­ля відміни кріпосного права у 1861-му та польського повстання у 1863 р. на заході Російської імперії з’явилася дуже велика кількість вільних земель завдяки позбавленню власності польських панів. Російський уряд запрошує сюди чехів, що належать до слов’янських народів. Зіграв тут роль і релігійний чинник: чеський католицизм дуже відрізнявся від польського, і цим цар хотів внести розлад на Волинь.

Перша чеська колонія була заснована в 1864 р. у Дубинському повіті й складалася з 17 осіб із Богемії. Чехів в Україні приваблювали насамперед родючі ґрунти, дешева земля, подібний клімат, близька до чеської мова. В 1870 р. російський цар видає указ «о водворении чехов на Волыни», за яким чехи звільнялися від військової повинності та на 5 років — від сплати усіх податків, їм дозволялося місцеве самоврядування. Такі сприятливі умови привели до того, що на 1897 р. на Волині уже проживало 27670 чехів, що заснували понад 150 населених пунктів.

Чехи були підприємливими людьми й мали більш високий рівень господарювання, саме вони принесли на Волинь хмелярство. Якщо колонія знаходилася близько до міста, чеські переселенці вирощували городину, тримали корів, щоб овочі, молоко, сир, сметану, масло продавати на базарах. Їдучи в Україну, привозили із собою реманент та насіння культур.

Буквально за 20—30 років чехи досягли на Волині значного розвитку. Якщо долівка української хати того часу була глиняна, то чехи будували будинки з цегли, дах крили залізом, а підлогу клали дерев’яну.

Спочатку забрали, а потім дали в користування

ХХ століття докорінно змінило життя чехів на Волині. Як й інші народи України, вони були втягнуті у Першу світову війну, революцію, громадянську війну. На підставі Ризького мирного договору 1921 року більшість території Волині перейшла до Польщі. На 1926 р. на території Волині, що залишилася радянській Україні, проживало 7466 чехів.

Ситуація в тодішній Україні була жахлива, після приходу більшовиків до влади націоналізували фабрики, заводи та інші підприємства, і щоб якимось чином зупинити антирадянські виступи, влада була змушена піти на поступки в економіці (запроваджено НЕП) і дозволити передати дрібні й середні підприємства в оренду колишнім власникам, в тому числі і чехам, яким до того належали пивоварні, ковбасні, булочні цехи. В культурно-освітній сфері в рамках політики «коренізації» чехам дозволили створювати свої сільські ради, відкривати чеські школи, хати-читальні, клуби, виписувати газети з Чехії. Така політика привела до того, що за ці 6—7 років чеські колонії почали інтенсивно розвиватися.

Але уже в 1928 році радянська влада починає «закручувати гайки», згортати НЕП, заганяти селян до колгоспів, що викликало велике невдоволення і серед чеських колоністів. Вони не хотіли вступати в колгоспи, а щоб не віддавати свій реманент та худобу, почали так само, як і українці, масово вирізати її. Таких почали притягувати до кримінальної відповідальності.  

Репресії чехів в Україні

Сергій Коваленко розповідає, що за радянської влади в 20—30 роках в Україні було репресовано понад 660 етнічних чехів. Їх звинувачували в шпигунстві, контрреволюційній діяльності, шкідництві тощо. Багатьох із них було засуджено до розстрілу, багато померло під час заслання до Сибіру та ГУЛАГу. Це був цвіт чеської нації в Україні.

Зокрема у 1930 році розпочинається фабрикація справи про шпигунську організацію чехословацької розвідки, де головним фігурантом роблять наукову, військову, освітню інтелігенцію та заможне селянство. Впродовж серпня—грудня 1930 року були заарештовані 37 осіб, із них 34 — чехи.

При уважному вивченні 37 кримінальних справ, як зазначає київський дослідник, приходиш до висновку, що головною підставою для репресій було народження в Чехословаччині, листування із родичами, які проживали за кордоном, наявність у минулому у власності великої кількості землі, пивоварень, хлібопекарень, тобто буржуазне походження. Деякі фігуранти справи воювали в арміях Денікіна і Врангеля. Головою цієї міфічної організації було «призначено» чеського викладача Волинського інституту народної освіти в Житомирі Антоніна Водседалека, до речі, комуніста. Чехів заарештовували, зізнання вибивалися силоміць. Наприклад, директора школи Вацлава Пішка 2 тижні допитували, не давали спати, 11 днів не годували, при допиті слідчий клацав прикладом гвинтівки, ставив до стінки й погрожував, що розстріляє. Інша чеська вчителька розповідала, що її привезли до Харкова, 2 місяці тримали в закритому приміщенні, ніхто з нею не розмовляв, а потім принесли вже готові її зізнання і змушували підписати. Розгляд справи в суді відбувався в закритому засіданні з 12 по 14 червня 1934 року. 10 чоловік було засуджено до вищої міри покарання — розстрілу.

Радянська влада хотіла використати цю кримінальну справу, де переважна більшість засуджених були громадянами ЧСР, щоб змусити Чехословаччину піти на політичне зближення, бо ЧСР не визнавала де-юре Радянський Союз. Між державами не було встановлено дипломатичних стосунків. Не було ні чехословацького посольства в Москві, ні радянського в Празі. Діяли тільки торгові представництва. Таким суворим вироком СРСР змушував ЧСР йти на переговори. В результаті вищу міру покарання засудженим було замінено на 10 років позбавлення волі. Після відбуття покарання в трудових таборах та повернення до нормального життя ними знову почали цікавитися органи НКВС. Деякі знов були звинувачені та засуджені.

Цікавим є звіт консула ЧСР Врабця про відвідини України у 1933 році, який зберігається в архіві Міністерства закордонних справ ЧР. У рамках візиту посол відвідав чеську колонію Вишеград під Києвом, де спілкувався з місцевими чехами, цікавився їхніми проблемами. У звіті він описує, що побачив в Україні: скільки людей повмирало від голоду, що всі пухлі, що повимирало по півсела, що є випадки людоїдства, що трупи лежать уздовж доріг. Через 2—3 дні після зустрічі з консулом у село приїхав наряд НКВС, чоловіків закрили в сільраді й почали вибивати зізнання, про що вони говорили з консулом, які відомості йому надавали. Їм ставили у вину передачу таємної інформації в ЧСР за допомогою радіоустановки, що знаходилася на цвинтарі, неподалік якого відбувалася зустріч з консулом. У результаті з села було арештовано близько 10 чоловік.

Ще однією великою справою проти чехів була кримінальна справа про антирадянські елементи. У другій половині 1937—1938 рр. знову була створена органами НКВС міфічна організація «Чеське дружство». По цій справі проходило 80 чол. Переважно це були заможні селяни та робітники фабрик і заводів, які мали чехословацьке походження, переписувалися із рідними за кордоном, мали у власності багато землі. Цих людей звинуватили у створенні мережі сокольських організацій, які в майбутньому мали підняти заколот. Звинувачених не допитували, замість них писали зізнання і змушували підписувати. Як доказ використовувалися доноси. У підсумку всіх цих 80 осіб розстріляли. У 1964 році членів групи реабілітували.

Радянське керівництво не гребувало і майном чеських громадян. Якщо людина отримувала повідомлення про спадкування будинку чи квартири внаслідок смерті батьків чи рідних в ЧСР, її викликали в органи НКВС і змушували писати заяву про відмову від цього майна на користь СРСР. І таких випадків було десятки.

Трохи інша доля була в чехів на Закарпатті, які приїхали в край після приєднання Підкарпатської Русі до ЧСР. Здебільшого це були службовці, адміністративні працівники, вчителі, робітники, які приїхали розвивати адміністративну одиницю своєї країни. У кінці 30-х років ХХ століття близько 90% із них повернулися додому.  

Цей матеріал також доступний на таких мовах:Російська

Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Стрічка
Система Orphus