Колись закарпатець конструював навіть корабельні двигуни

Закарпаття здавна було і є багатим на таланти – не тільки на гуманітарні, а й на технічно-природничі.

Коли сьогодні спостерігаєш, як наші земляки буквально щодня крутяться, вигадують щось нове, реанімують старі речі, виготовляють щось буквально з нічого, скільки винахідливості вони при цьому проявляють, то наочно переконуєшся, що це у нас в крові. Закарпаття здавна було і є багатим на таланти – не тільки на гуманітарні, а й на технічно-природничі. Проте реалізувати їх у цьому ведмежому закутку здавна було неймовірно тяжко. Свідченням того є історія одного з найоригінальніших і найзагадковіших наших краян – А.Єнковського.

Августин Єнковський народився 18 жовтня 1833 р. у селі Савчурово під Шаришем.  Вчився він в Ужгородській гімназії і духовній семінарії. Перед висвяченням одружився зі своєю землячкою Оленою Гебей, далекою родичкою майбутнього єпископа П.Гевея. Ставши священиком, Єнковський служив у Бобовищі, Ракошині, Стеблівці. І на той час то були далеко не найглухіші села краю, але і багатством вони не відзначалися. Священику доводилося самому поратися на власному господарстві.

Аби поправити власне матеріальне становище, захопився технічною творчістю. 1873 р. сконструював жатку-снопов’язку. Звернувся до місцевих поміщиків, аби підтримали це починання, допомогли налагодити серійний випуск. Ті не оцінили винахід. Оскільки же багато наших священиків були москвофілами, про нову жатку скоро повідомили до Росії. Там зацікавилися і запросили креслення. Єнковський з задоволенням відіслав свої папери. Проте російська бюрократія виявилася ще менш пробивною, ніж австро-угорська. Лише 1875 р. жниварку було запущено у виробництво на Костромському суднобудівному заводі. Зате 1878 р. папери у Росії “змалювали” американці. Невдовзі таку жатку стала випускати американська фірма “Маккермін” як власний винахід.

Проте перший невдалий досвід не відбив потягу до винахідництва. Він відстоював свій пріоритет і навіть домігся публікацій у пресі, де вказувалося на його авторство. А паралельно – здійснював нові проекти. Навіть спорадичний контакт з російськими кора белами не минув надармо. Єнковський зацікавився конструкцією корабельних моторів і сконструював “механізм руху кораблів за допомогою систем лопаток зі зворотно-горизонтальним рухом”. Він забезпечував швидкість ушестеро більшу, ніж та, що досягалася доти. І на цей раз власті не зацікавилися уже стратегічно вигідним винаходом, хоча Угорщина мала тоді вихід до Адріатичного моря, не кажучи вже про великий річковий флот на Дунаї і Тисі. Навчений гірким досвідом, Єнковський отримав з Петербурга патент на цей винахід за № 1469. Далі модель такого корабля демонструвалася у Берлінському музеї патентів. Невдовзі американці видали і цю конструкцію за свою.

Тоді Єнковський переорієнтувався з проектів, чия реалізація потребувала державного втручання, на вироби для більш широкого споживача. Для наших бджолярів він сконструював оригінальний вулик, який було відзначено 1892 р. дипломом Будапештської виставки. Серед інших винаходів – самопрядка нитки, механічний ткацький верстат. Останній було випробувано в Арданові, де його продуктивність і зручність приємно вразили місцевих майстрів. Єнковський намагався внести власні вдосконалення в конструкцію авіаційного двигуна, проектував поїзд для укладання колії. 1893 р. винахідник удостоївся великої золотої медалі Паризької Академії технічних винаходів і став її членом-кореспондентом. Були й інші винаходи. Зберігся лист від 1984 р. росіянина Г.Купченка до Єнковського:

“Я із задоволенням готовий виконати Ваше бажання і поїхати до Петербурга, щоб продати там Ваш винахід – пароплавні весла” (мається на увазі той же двигун з лопатками). Наступного року ці матеріали були вже у російській столиці, Єнковський листувався з цього приводу з морським міністром М.Чихановим: “Я готовий передати свій винахід на користь імперії Російської. Наперед не бажаю я жодної винагороди, але якщо виявиться мій винахід корисним і практичним згідно зі здійсненими випробуваннями, тоді за Вашим розумінням і удоволенням подану мені ласкаво винагороду прийму”.

Проте дальша доля цього проекту невідома. Є тільки дані, що 1897 р. Єнковський запатентував свій гвинтовий двигун в США і Бельгії.  Врешті-решт Єнковський отримав певні гроші за свої винаходи. Своїм коштом він купив годинник для Ужгородського Кафедрального собору, котрий стоїть там і понині. Також священик-винахідник захоплювався живописом, від нього лишилося рід пейзажів і портретів. Помер він 22 січня 1923 р. у Стеблівці на Хустщині. Онуком А.Єнковського був видатний громадський діяч, міністр охорони здоров’я та соціального забезпечення Карпатської України М.Долинай.

Сергій Федака.

Нагадаємо, раніше Сергій Федака розповів про закарпатську цеглинку у соборній споруді України.