Ялинка на Театральній площі, бійки і пограбування у новорічну ніч, гуляння у ресторанах, церковні служби на Різдво, збір солодких подарунків бійцям – все це стосується Ужгорода дорадянських років.
Журналісти ПроЗахід спеціально покопалися у старих газетах і журналах, передивляючись лише перші та останні номери, аби скласти своє враження про те, як відзначали у нас новорічно-різдвяні свята від самого початку минулого століття. І знайшли чимало цікавого.
Нині Різдво у нас ніхто не називає чудним старовинним словом "Карачун", або "Корочун". А от у новинках кінця ХІХ століття, які виходили в Ужгороді, таку назву Різдва використовували вільно. Якщо ви думаєте, що у нас тоді просто орієнтувалися на угорське слово "Karácsony", то помилитесь, адже самі угорці визнають, що слово це має слов'янське коріння.
Цікаво також, що ще трохи більше ста років тому, у нас ніхто не відзначав Різдва за східним обрядом. Православних станом на 1870-ий рік на весь Ужгородський комітат налічувалося всього 21, тож для них окремих служінь не проводили. Тоді надвечір 25 грудня громада приходила на вечірню службу до своєї церкви. Наприклад, в одній з газет за 1870-ий йшлося про те, що Кафедральний собор не міг вмістити всіх бажаючих потрапити на вечірнє богослужіння, адже того дня єпископ також урочисто освячував церковний одяг, подарований священикам самим імператором.
Вже на початку минулого століття згадується, як новорічний атрибут, прикрашена вдома ялинка. В одному журналі за 1913 рік була надрукована новорічна розповідь про хлопчика, котрий поїхав з татом у гостиний двір (щось на манер сучасного торгівельного центру, тобто великий магазин з різними відділами) купувати подарунки та прикраси для ялинки. Вдома ялинку прикрасили свічками, які потім запалили, та гостинцями. На столики поряд поставили і подарунки.
У газетах початку минулого століття писали, що в Ужгороді услід за Європою стало модним гучно відзначати Новий рік. Власне, це свято називали по-різному. Десь писали про Сильвестра (в європейських країнах часто Новий рік теж так називають, пов'язуючи свято із Днем св.Сильвестра 31 грудня), а в інших джерелах – про Маланку (31 грудня за старим стилем і 13 січня, переддень "старого Нового року" –за новим).
Святкували Новий рік не лише у "Короні", а й в усіх більших і менших ресторанах Ужгорода. У газеті за 1933 рік був надрукований цікавий репортаж, в якому репортер розповідав, що, незважаючи на кризу, у ресторанах в новорічну ніч було повно народу. Виключення складав хіба міський театр (нині у його будівлі працює театр ляльок "Бавка"), де влаштували кабаре.
"Говорят, что кто под Новый год весел, тому целый год будет весело. А чтобы обеспечить себе веселое настроение, полагается пить. Публика предпочитала танцевать и свободно кричать на улице. В эту ночь, к большой радости пьяных, полицейских не видно. Более предприимчивые воры использовали момент и обокрали несколько магазинов.
Спросил я несколько рестораторов какой заработок они имели на Новый год? Все без исключения жаловались на публику. Компания из 28 человек выпила всего два литра вина. Публика гуляла очень расчетливо. Цыган-примаш говорил, что ему стыдно было подносить тарелку к обществу, где находилось несколько адвокатов, откуда он получил... две короны. Кельнеры жаловались, что должны были сторожить у дверей, чтобы гости не удрали, не заплатив по счету.
Жаловались и торговцы. Публики в магазинах, говорят, много, но покупают самые дешевые вещи, торгуются до бесконечности, и, наконец купив, просят кредит", – йшлося у статті.
Доволі частими, справді, в газетах були повідомлення про пограбування у новорічну ніч.
Вже тоді серед ужгородських господарок було дуже популярним пекти на різдвяно-новорічні свята медові прянички. У грудні Реміснича школа та Товариство бджолярів навіть організовували курси, на яких вчили дівчат пекти медові печива і пряники, а також формувати з них фігурні вироби.
Цікавими були новорічні повідомлення у газетах часів Другої світової війни. Члени дуже популярної тоді воєнізованої угорської молодіжної організації "Левенте" в усіх ЗМІ закликали долучитися до збору коштів і новорічних подарунків для гонведів, котрі воюють на передовій.
У традиційному новорічному радіопривітанні 1942 року греко-католицький єпископ Олександр Стойка сказав, що народи плачуть під своїми ялинками, а все тому, що люди прославляли не Бога, а себе і земних богів.
Але і тоді в Ужгороді не припиняли відзначати свято Різдва та Нового року. Може, не так гучно, та все ж святкували, веселились і раділи життю.