До уваги закарпатців:судова практика - право на житло можна втратити, якщо не мешкаєш в ньому тривалий термін

Яким чином можна визнати особу такою, що втратила право користування житловим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки?

Консультацію з даного приводу надав Володимир Бобруйко − директор Чернігівського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, передає "СК".

Відповідно до статті 72 Житлового Кодексу УРСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Тук, позови до фізичної особи пред’являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування (стаття 109 Цивільного процесуального кодексу України). До позовної заяви про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням необхідно долучити документи, що підтверджують особу позивача, копії правовстановлюючих документів на житло, копії квитанцій за комунальні послуги та фіскальних чеків про сплату (в разі необхідності) тощо.

Правові основи щодо звернення з таким позовом визначені статтею 16 Цивільного кодексу України, статтями 64, 71, 72 Житлового Кодексу УРСР.

За змістом частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини першої статті 64 Житлового Кодексу УРСР члени сім’ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов’язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім’ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов’язаннями, що випливають із зазначеного договору.

Згідно частини першої статті 71 Житлового Кодексу УРСР у разі тимчасової відсутності наймача або членів його сім’ї за ним зберігається житлове приміщення протягом 6 місяців.

Для прикладу зазначимо, в червні 2016 року до Чернігівського місцевого центру знадання безоплатної вторинної правової допомоги (місто Чернігів, проспект Миру, 49-А, офіс 1003, 10-й поверх, тел. 77-51-68) звернулась клієнтка з питанням щодовизнання особи такою, що втратила право користуватися житловимприміщенням. Клієнтка є особою, що належить до категорії інвалідів, якіотримують пенсію або допомогу, що призначається замість пенсії, у розміріменше двох прожиткових мінімумів для непрацездатних осіб і відповідно достатті 14 Закону України “Про безоплатну правову допомогу” є суб‘єктом права набезоплатну вторинну правову допомогу.

Клієнтка (позивач) і відповідач були зареєстровані за однією адресою в квартирі, проте відповідач 15 років фактично не проживав разом з позивачем, за комунальні послуги не сплачував, хоча тарифи на комунальні послуги розраховувалися з урахуванням осіб, що призводило до створення фінансових проблем та незручностей у користуванні житлом позивачу. Клієнтка центру вирішила звернутися до суду за захистом своїх прав.

Отримавши доручення, адвокат зустрівся з клієнткою, дослідив обставини справи та взяв участь у судовому засіданні. 1 серпня 2016 року районний суд вирішив позов задовольнити, визнати відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням.