У Берегові презентували книгу журналіста Елемира Ковача “Правда понад усе” про події 56-го року в Угорщині / ФОТО

В її основі лежить розповідь берегівчанина Яноша Варги про підтримку молоддю Закарпаття історичного повстання в Будапешті.

Хлопцю в 1956-му було лише 17. Разом з товаришами по школі вони виготовляли листівки про хід подій у столиці Угорщини, розклеювали їх, в першу чергу по четвергах на ринку, вивішували угорські прапори на будівлях, закликали до виводу радянських військ з території сусідньої країни.

Недосвідчених неповнолітніх юнаків швидко “вирахували” кадебісти і заарештували їх. За “антирадянську діяльність тоді ще школярів засудили на різні строки ув’язнення – від 3 до 6 років. Янош дістав 5. Про його участь у супротиві комуністичному режиму, поневіряння разом з побратимами по тюрмах та таборах, повернення додому і подальший життєвий шлях, нинішнє бачення ним сьогоднішньої ситуації в Україні пише автор книги, знаний на теренах Закарпаття журналіст, кореспондент регіональної угоромовної газети “Карпат Інфо” Елемир Ковач.

Презентація книги відбулася в суботу в актовому залі Ференца Пастора місцевої римо-католицької громади. Автора і його твір благословив настоятель костелу вікарій о.Янош Молнар. Церковний хор виконав композицію “Молімося за батьківщину”, патріотичними та духовними віршами і піснями вітали героїв 56-го року в Угорщині Ельза Келнік, Барбара Бенце, Марія Кішгеді, Моніка Осак. Зачарував задушевним виконанням духовних мелодій дует у складі Адетти Усти та Іштвана Бірти. Їх виступи мережились композиціями жіночого хору парафії.

Елемир Ковач познайомив присутніх з основною фабулою свого твору, розповів про головні розділи книги, згадав моменти, що не увійшли до неї.

“Старався правдиво відтворити революційні події 56-го року, роблячи акцент на участі в підтримці повстанців наших земляків,- поділився з Голосом Карпат автор.- Моїм співрозмовником є житель присілку Чопівка, який уже увійшов до складу Берегова, нині 77-річний Янош Варга. Розповідаємо, як боролися тоді за свободу й незалежність молоді хлопці нашого краю, які випробування випали на їх долю, що довелося перенести за свої прагнення жити в іншій, не тоталітарній країні.”

У книзі називаються імена членів антирадянських груп, що діяли на Виноградівщині, Берегівщині, Ужгородщині, Мукачівщині, Тячівщині, в селах Косино, Галоч та інших. Згадуються і прізвища солдат радянської армії, переважно вихідців із Закарпаття, котрі відмовились воювати проти повстанців, за що були страчені або засуджені на довічне ув’язнення.

У найближчих планах автора – випустити книгу оригінальних анекдотів закарпатської тематики. Одним з них на завершення Елемир Ковач поділився з аудиторією:

“Направляють радянські війська на придушення протестних виступів на Суецькому каналі. Зрозуміло, прості солдати не знають, куди слідують. Броньовані машини їдуть через кам’яний міст у Берегові. Один з молодих водіїв не справляється з керуванням і грізний танк опиняється в каналі Верке. Вилазить хлопчина з люка і питає в Мішко-бачія, котрий сидів у сталінських таборах і трохи знає російську мову:

-​ Скажите, а єто уже Суецкий канал?

-​ - Нєт, єто не он, но танк на хорошем месте.

Микола Горват.