22.10.2016 18:45
Правда, шлях до реалізації мети був нелегким… Однак Крістіна погодилася розповісти читачам газети «Наш Ужгород» про випробування, які довелося подолати та про те, як вона наразі почувається в Закарпатті. Спілкується студентка російською, оскільки опанувала її ще перед тим, як їхати вчитись до нашої держави, проте українську розуміє також.
-Крістіно, де ви вчилися раніше і як потрапили до Ужгорода?
-В Україні я вже шість років. Раніше вчилася в Луганську, але там зараз війна, тож довелося змінити учбовий заклад.
-Чи хтось із однокурсників теж переїхав до Закарпаття?
-Звичайно. Нас більше сорока.
-І як Вам Закарпаття?
-Дуже подобається! Краще, ніж у Луганську! Тут люди надзвичайно гостинні, відкриті. Загалом край багатонаціональний, до представників інших народностей ставляться тепло і дружньо.
-А як було в Луганську?
-Страшно! Терористи стріляли коли і де їм заманеться, могли вбити кого завгодно. Приміром, вранці встаю, а під вікном – труп. На вулицях часто можна було побачити поранених. Кров – там взагалі норма. Ми, як майбутні лікарі, до цього ставимось нормально, але для більшості людей – це справді постійний шоковий стан.
-Чи подобається Ужгород?
-У місто я закохалася з першого погляду і не жалкую, що після Луганська обрала не столицю. Тут дивовижна природа, багато архітектурних пам’яток, посеред міста тече річка. Це так романтично! А ще вночі підсвічені ілюмінацією мости видаються такими казковими! Луганськ – велике промислове місто, але воно сіре. Там немає таких яскравих колоритних «родзинок», як тут. Дуже подобається замок, скульптури, архітектура.
-А як Вас прийняли в УжНУ?
-Чудово! Тут кілька сотень студентів із інших держав. Є з Індії, республіки Бангладеш, Зімбабве, Камеруну, Гани, Кенії, Єгипту, із Мальдів… Навіть не знаю всіх країн. Усі дружні, як одна родина. Більшість із нас, іноземців, раніше вчилися у ВУЗах теперішніх самопроголошених ЛНР та ДНР. До того ж рівень викладання хороший, викладачі хороші, до всього ставляться з порозумінням. Нас зразу прийняли за своїх.
-Після закінчення вишу і проходження інтернатури чи плануєте повернутися додому?
– Поки що не вирішила. Не знаю, що буде потім. Можливо, залишуся.
-В Україні кажуть, що студентські роки – найкращі в житті людини. А чим Ви займаєтесь у від лекцій вільний час?
-Способів добре повести дозвілля безліч. Але кожному своє. У нас діє цілий осередок нігерійської молоді, де багато хто співає, танцює, або просто обмінюємося думками. Я люблю читати. Поглиблюю знання із медицини. Багато ночей проводжу з книжками в руках. А деколи просто з дівчатами вирушаємо мандрувати містом. Дуже подобаються прогулянки набережними. І ще… тут особлива енергетика. Я справді почуваюся щасливою.