Крістіна Пертроу Джонес із Нігерії в Ужгороді живе всього рік, але почувається тут вже як вдома. 22-річна дівчина мріє стати лікаркою і для отримання диплому їй залишилося вже зовсім небагато.
Правда, шлях до реалізації мети був нелегким… Однак Крістіна погодилася розповісти читачам газети «Наш Ужгород» про випробування, які довелося подолати та про те, як вона наразі почувається в Закарпатті. Спілкується студентка російською, оскільки опанувала її ще перед тим, як їхати вчитись до нашої держави, проте українську розуміє також.
-Крістіно, де ви вчилися раніше і як потрапили до Ужгорода?
-В Україні я вже шість років. Раніше вчилася в Луганську, але там зараз війна, тож довелося змінити учбовий заклад.
-Чи хтось із однокурсників теж переїхав до Закарпаття?
-Звичайно. Нас більше сорока.
-І як Вам Закарпаття?
-Дуже подобається! Краще, ніж у Луганську! Тут люди надзвичайно гостинні, відкриті. Загалом край багатонаціональний, до представників інших народностей ставляться тепло і дружньо.
-А як було в Луганську?
-Страшно! Терористи стріляли коли і де їм заманеться, могли вбити кого завгодно. Приміром, вранці встаю, а під вікном – труп. На вулицях часто можна було побачити поранених. Кров – там взагалі норма. Ми, як майбутні лікарі, до цього ставимось нормально, але для більшості людей – це справді постійний шоковий стан.
-Чи подобається Ужгород?
-У місто я закохалася з першого погляду і не жалкую, що після Луганська обрала не столицю. Тут дивовижна природа, багато архітектурних пам’яток, посеред міста тече річка. Це так романтично! А ще вночі підсвічені ілюмінацією мости видаються такими казковими! Луганськ – велике промислове місто, але воно сіре. Там немає таких яскравих колоритних «родзинок», як тут. Дуже подобається замок, скульптури, архітектура.
-А як Вас прийняли в УжНУ?
-Чудово! Тут кілька сотень студентів із інших держав. Є з Індії, республіки Бангладеш, Зімбабве, Камеруну, Гани, Кенії, Єгипту, із Мальдів… Навіть не знаю всіх країн. Усі дружні, як одна родина. Більшість із нас, іноземців, раніше вчилися у ВУЗах теперішніх самопроголошених ЛНР та ДНР. До того ж рівень викладання хороший, викладачі хороші, до всього ставляться з порозумінням. Нас зразу прийняли за своїх.
-Після закінчення вишу і проходження інтернатури чи плануєте повернутися додому?
– Поки що не вирішила. Не знаю, що буде потім. Можливо, залишуся.
-В Україні кажуть, що студентські роки – найкращі в житті людини. А чим Ви займаєтесь у від лекцій вільний час?
-Способів добре повести дозвілля безліч. Але кожному своє. У нас діє цілий осередок нігерійської молоді, де багато хто співає, танцює, або просто обмінюємося думками. Я люблю читати. Поглиблюю знання із медицини. Багато ночей проводжу з книжками в руках. А деколи просто з дівчатами вирушаємо мандрувати містом. Дуже подобаються прогулянки набережними. І ще… тут особлива енергетика. Я справді почуваюся щасливою.