Закарпатський хірург Олександр Данилюк про роботу у зоні АТО

Чоловік розповідає, що найскладнішим було робити сортування: оцінювати, кому операція дасть шанс на життя, а за кого боротися уже немає сенсу — під час ризикової операції пацієнт може померти і час, за який можна врятувати «легших», буде втрачено, повідомляє Uzhgorod.net.

Ще не минуло й року, як Саша повернувся на мирну територію. Але війна триває. І триває вона не лише на сході країни, але й у душах та серцях сотень тисяч українців. За цей час Олександра Данилюка удостоїли звання Народного Героя України, він дав десятки інтерв’ю та завершує роботу над книгою-спогадом про Дебальцеве.

Проте яке воно — життя на мирній території, коли твій світогляд уже кардинально змінився? 

— Як змінилося твоє життя після повернення додому?

— Зараз я вже не пам’ятаю емоцій. Пам’ятаю відчуття пустоти. Я не розумів, куди їду, не усвідомлював, що вже дембель. Фронт завершився для мене раптово, бо я інтегрувався у нього і тілом, і душею. Війна не закінчилася і радості від того, що їду додому, було мало. Перше бажання — кудись поїхати і абстрагуватися від усього.  Коли вийшов на роботу, то на першому ж чергуванні — множинні ножові поранення. Робота у невідкладній допомозі тут така ж, як і на війні, тільки характер поранень інший.

— Ти займаєшся й волонтерською діяльністю. На що саме спрямовуєш сили?

— Ні, я лише сприяю волонтерам: координую медичне забезпечення, допомагаю мобілізованим і демобілізованим воїнам. Якщо це стосується медичної допомоги, то слідкую і повністю контролюю лікувальний процес.

— Як вважаєш, наскільки допомагають реабілітації?

— Ми з одним волонтером-студентом УжНУ Василем Гвоздаком влаштували реабілітацію самостійно: з моїми найважчими пораненими вибралися в гори. Ці дві доби — одні з найприємніших, які у мене були після війни: природа, побратими, спільні думки, емоції, спільні прагнення і бачення — це дуже позитивно впливає на повернення до мирного життя.

— Яке ставлення тут до атошників?

— Важко дати однозначну відповідь. Скажу відверто: до нас у лікарню нерідко потрапляють атошники через зловживання алкоголем. Звісно, ставлення до них відповідне… Але завдання медиків не засуджувати, а допомогти! Бо тут ми під мирним небом, в тому числі завдяки їм! Водії маршруток учасників бойових дій привітністю теж не зустрічають. Про повагу мова взагалі не йде. А от в інших містах навпаки.  Пам’ятаю, їхали зі Львова в Тернопіль із побратимами. І до нас підійшла жінка та віддала нам канапки, які приготувала для своєї подорожі.

— Як думаєш, якими можуть бути наслідки через недостатню увагу до атошників?

— Подивіться на афганців. Причому наші хлопці боронять свою Батьківщину. А ставлення належного немає. У Києві в маршрутках можна зустріти написи: «У цій маршрутці учасники АТО перевозяться безкоштовно і з радістю», тоді як в Ужгороді ще й скоса дивляться, тому часто наші хлопці посвідченням не користуються.

—  А свої пільги використовуєш?

— Після того, як Ужгородська мерія виділила 12 мільйонів на компенсацію проїзду пільговиків, я почав принципово користуватися пільгами у маршрутках. І цим намагаюся подати приклад іншим, бо ці гроші вже виділені.

— Чи змінилося для тебе щось після отримання премії «Народний Герой України»?

— У Фейсбуці у мене стало набагато більше друзів, дав кілька десятків нових інтерв’ю… Але, ти знаєш, змінилося дещо набагато важливіше: я познайомився з Народними Героями України —  неймовірними людьми. Мені за честь їх знати. Це батьки Народного Героя України Степана Чубенка — 16-річного хлопця із Донеччини, якого розстріляли за те, що він любить свою країну. Ірина Довгань — людина, фото знущань над якою облетіла весь світ. Альона Шевцова — жінка, яка кожні 2-3 доби ходить на гемодіаліз (штучна нирка), а між тим возить допомогу хлопцям на передову.

— Ти б погодився на роботу в іншому місті чи в іншій країні?

— В іншій країні точно ні, але з радістю б поїхав на стажування. А ось щодо іншого міста… Мене повністю влаштовує моя робота — я не задоволений своєю зарплатнею. Дуже сподіваюся, що професія медика в Україні перестане бути з тих, що кинуті напризволяще, і робитиму все від мене залежне, щоб це змінити.

Читайте також:

• У Виноградові та навколишніх селах вимикатимуть світло протягом 4 днів: оприлюднено графік
• Закарпатці б'ють на сполох: під загрозою один з актуальних ресурсів
• Закарпатці роблять запаси картоплею і цибулею: ціни вже майже "космічні"
• Єдина в Україні та Європі: де квітне рослина, для якої клімат Закарпаття найхолодніший у світі (ФОТО)