В гірській місцевості, на відмінну від пониззя, косовиця стартує трішки пізніше. Як правило, на Міжгірщині дзвін кіс від клепання та мантачиння масово розпочинається у другій декаді червня.
Спочатку косарі з своїми помічниками – дітьми і жіноцтвом, яке розтрушує валки за висихання роси, сушить і гребе сіно, спільно складають у пірамідки-копиці, беруться за присадибні площі, а вже потім перебазовуються з всім сільськогосподарським реманентом високо в гори, аж у піднебесся – на шовкові полонини. Зазвичай чим угіддя ближче до хмар, тим трави слабші. Але стеблина до стеблини – та й буде копиця. Пік сіножаті традиційно наступає за маківки літа – середини липня… На жаль, цьогоріч погода не дуже виявилася на руку трудівникам полів і лук: особливо дошкуляє дощ як у червні, так і липні. Щоправда, родючість зеленої маси виявилася нівроку урожайною. Прогнозують, що купівельна ціна на сіно буде низькою, бо запаси будуть мати щедрі селяни.
Як не сумно констатувати, але не такі тепер жваві жнива у верховинському краї, що були колись. У минулі часи вони були багатолюдними, а зараз, що не рік далі, то рідшають ряди людей з косами, вилами та граблями. Давно практично не ставало навіть жодної не викошеної зворинки, а в даний період просторі з буйними травами і легкодоступні для коней з підводами чи тракторами з причепами поля чекають і не діждуться своїх господарів. Факт парадоксальний, якщо порівнювати минулі і теперішні сінокісні умови. За колгоспного ладу у радянські часи вщент “стригли” землю за сьому, а то й десяту частину урожаю, а сьогодні, що скосив і зібрав, усе твоє. Тим більше дивує сучасна апатія до газдування на самостійних ділянках, бо у велику підмогу землеробам стали зручні механічні косарки – практично кожен другий газда має міні-техніку. Причини безгосподарності різні. Найперше дається взнаки масовий виїзд безробітних горян у далекі краї на заробітки, тому й косарів не вистачає. Найняти когось за оплату – теж проблема. По-друге, а це дуже очевидний факт, поголів’я корів щораз явно скорочується. У цьому переконують осиротілі толоки. Навіть з пастухами маржини стає складно – не модно, виходить, нині дітям дозирати на пасовиськах мукаючих і бекаючих тварин. Однак, що відрадно, більшає мекаючого поголів’я, себто кіз. Горяни зрозуміли, що їхнє молоко на вагу золота, бо має цілющі лікувальні властивості.
Отож, не всі списали з домашніх обійсть хліви, а значить – не розлучилися з сінокосами. Спозарання до смеркання, відчуваючи солений піт селянської праці, трудяться на крутосхилах ті, хто бажає у себе на столі мати власні поживні домашні харчі – молоко, сметану, творог, бринзу, м’ясо… Хто вірний нелегкій і воднораз у деякій мірі романтичній землеробській традиції, яка передавалася з діда-прадіда.
Василь ПИЛИПЧИНЕЦЬ. Фото автора.
Читайте також:
- Стане першим на Закарпатті: розпочато будівництво заводу лікарських препаратів (ВІДЕО)
- "Другий хліб" - золото в Україні: як рятували врожай закарпатці від рекордної засухи?
- Свавілля ТЦК на Закарпатті: кількість порушень прав громадян зашкалює, - депутат (ФОТО)
- Метушня на одному із блокпостів Закарпаття: люди застрягли у транспортних засобах