1. Новини Закарпаття
  2. >
  3. Вся область
  4. >

Нариси історії Виноградівщини: Шаланки – найбільше село Угочанського комітату у долині Боржави ( ч.1)

23.03.2016 10:42 Суспільство Ексклюзив

У 1567 році 40 шаланецьких газдів мали свої порти.

До 1946 року – Шоланк. Село розташоване на відстані 18км від районного центру, має залізничну станцію на вузькоколійці Виноградово-Хмільник. У зв’язку з занедбаним станом автодоріг Виноградів-Шаланки та Вилок-Шаланки, в стало важкодоступним для автомобілістів.

Шаланки знаходяться в північній частині району і омиваються з півночі річкою Боржава, а з півдня – Салбою. На сході села знаходиться гора, яку ще донедавна, навіть, у серйозних наукових роботах називали Шаланка, але, виходячи з древньої місцевої традиції, називатимемо її Гемливц (368,6 м).

Є декілька версій пояснення назви села. Угорський літописець Анонім писав про правителя Шолана (можливо Чолана), який ще перед переселенням мадярів володарював в межиріччі Тиси та Дунаю. Не виключено, що село свою назву отримало від його імені. В староугорській мові Шолан є власним іменем, прізвище Чолан, яке походить від тюркських мов, або, навіть, угорське власне ім’я Шоломон, можуть бути взяті до уваги при визначені походження назви села. В українській мові Шаланки є озвучення угорської назви села в множині.

Шаланки були найбільшими по заселеності і територією селом Угочанського комітату у долині Боржави, переважно на рівнинній і болотистій місцевості. Ця велика територія в 1295 році ще лежала в межах так званого Чорнопотіцького помістя Гут-Келедської народності.

З назвою Шаланки вперше зустрічаємося в 1332-1337 роках. Розквітло велике село за короткий час між 1295 і 1332-1337 роками. Сотмарсько-угочанська гілка Гут-Келедів – Гочаї, Шоланкі, Отьої, потім, довгий час, сім’я рожальських Кунів - представляла власників села. Після вимирання чоловічої лінії Кунів у володіння вступає жіноча лінія цього роду – графи Борковці, а потім подібним чином – графи Каролі. Це було вже у ХУІІІ столітті.

Перші списки кріпаків датуються 1509 роком, в якому знаходимо такі прізвища: Адам, Алч, Балінт, Борто, Бокор, Дейнеш, Фабіян, Фодор, Кордош, Котоно, Келемен, Кийс, Ковач, Мартон, Молнар, Палфі, Жолдош, Санісло, Шолтес, Кенейз, Конц, Косто, Рац, Товт, Орос. Згідно перепису населення 1509 року в селі проживало 262-є осіб (47 газдів, 77 сімей, в основному угорці).

В 1567 році, згідно архівних документів, в Шаланках було 40 платників військового податку - діки. З них мали цілу порту – 34, півпорти – 6 чоловік. Що таке порта? Це ворота, в які міг в’їхати віз із сіном. В українських селах по- народному називали «порція». Порта - це ще ділець (телек). Хто не мав телека, не платив податків (порції). Таких у Шаланках нараховувалося 75 чоловік. Не платив данини і біров (колишній також). Їх в селі було троє. Звільнені були від податків також слуги (один) та погорільці (один). Покинутих телеків було шість.

На відміну від сіл Затисянщини – Сасова, Чорнотисова, Королева, Ботара та й самого Севлюша (в які угорські королі заселили після їх спустошення фламадських та саксонських госпітів –колоністів), в Шаланках не було переселенців ні з Німеччини, ні з Італії. Сталося так, що спустошені монголо-татарами території, де тепер розташовані Шаланки, були подаровані Міклошу - сину Тібо з династії Гуд-Келетів. Останні мали великі володіння в Сотмарі в долині річки Сомаш. Саме звідти заселили Шаланки угорськими колоністами. Тому древні жителі Шаланок не мали жодних генетичних впливів інших народів. Та й під час набігу кримських татар в 1717 році втратили лише одного простолюдина.

У 1851 році Фийнєш Елек писав:

«Шоланк - угорське село в Угочанському комітаті, 14 римо-католиків, 450 греко-католиків, 987 реформатів із реформатською і греко-католицькою материнськими церквами. Землі території села найбільші від усіх у комітаті і високоврожайні, ліс дуже великий, є виноградна гора, а луки, які лежать в долині річки, можна косити двічі.»

Історія села нерозривно пов’язана з релігійним життям. Першу, одну із найдревніших церков в Угочанському комітаті, побудували ще в 1390-1405-ті роки. Це була римо-католицька сільська готична церква. Коли римо-католицька плебанія в повному складі прийняла реформатську віру, а відбулося це у другій половині 1500-х років, церкву продовжували використовувати, очистивши від ікон, статуй.

Селу і церкві великої шкоди завдавали пожежі. Першої колосальної шкоди пожежа нанесла у 1789 році, коли згоріли дотла 84 будинки разом з церквою. Всупереч всьому, вірники, в першу чергу, всі свої зусилля сконцентрували на відбудові церки. Більше того, після цього її двічі розширювали. Вперше - в 1821 році , тоді знесли святилище і добудували її східну частину, вдруге - в 1936 році, коли побудували її північне крило.

В 1595 році в Березькій реформатській єпархії нараховувалося 338 материнських церков, серед них знаходимо і шаланецьку. В 1600 році шаланецький ректор Фелдварі Іштван бере участь в Берегівському синоді. Цей архівний документ важливий тим, що дає можливість дізнатися, що під час прийняття реформації в Шаланках, крім проповідника, були шкільні вчителі.

В 1607 році березькі окружні збори, які відбувалися в Берегові, направляють в Шаланки проповідником Густі Ленарда. Знаємо також, що в 1645 році тут служив Берегсасі Даніель, починаючи з нього, відомі всі прізвища душпастирів до сьогоднішнього дня. З 1645 року залишилася хартія – сьогодні ми б її назвали листком оплати, яка підтверджує, що шаланківський пастор отримує одну з найбільших дотацій (винагород) в Берегівському реформатському окрузі.

Під час розширення будівлі церкви виявлено герб села з трьома зірочками і трьома зубами дракона.

У ХХ столітті реформатську громаду обслуговували пастори: Бігорі Лойош (1898-1932), Горкої Лойош (1933-1959), до речі, він написав історію села і реформатської церкви в книзі «Камені, що говорять», Лойош Мігай ( 1959-1999), Ловрінцней Фабіян Єва (1999-2003), Тегзе Лорант (2003-2009).

В архіві реформатської громади знаходиться багато важливих документів. Серед найбільш значимих можна назвати дозвіл на використання громадою лісу біля Довгого мочару, виданий в 1604 році Селеші Жофією. Збережені для історії і списки людей, які потерпіли від пожежі в 1789 році і прізвища шаланецьких вірників, які відновлювали храм і свої будинки.

У церкві при її розширенні знайдено надмогильну плиту Кун Гашпара, який помер 24 грудня 1608 року. На плиті чітко видно герб Кунів – три зуби дракона і з боку три зірочки. Цей герб використовувався і на печатці села в 1647 році.

З 2009 року реформатську громаду обслуговує пастор Отілло Болог.

Шаланецька греко-католицька громада в першому церковному переписі 1747 року відсутня. Причини цього невідомі і ще належить їх дослідити. Справа в тому, що багато чинників вказують на те, що в тодішній час громада існувала, більше того, вона повинна була бути серед провідних релігійних громад конфесії.

На це, в першу чергу, вказує запис в шематизмі 1821 року, в якому шаланецьку громаду відзначають як parochia antiqua, тобто, старовинна парохія. Таке визначення прийнято застосовувати тільки до тих громад, які були утворені до 1771 року.

На наявність греко-католицької громади вказує і звіт єпископа Мануїла Ольшевського 1751 року про візитацію греко-католицьких парохій в Угочі за розпорядженням Марії Терезії.

Ось що пише владика про Шаланки:

«Парох один Михаїл Попович, посвященний од єпископа мармоційського Дорофея, облеченку достав од єпископа мукачівського Блажовського. Хижу має на телеку церковном, дарованом графинею Борковцій. … газдов є десять, способних до сповіді около 30, всі висповідалися, платять по віку жита і повдня роботи. …церква деревляна, шинглами старими покрита, не знати од кого посвячена, в бідном і смутном стані. Чаша мидяна, ложичка циняна, дискос не пристойний і покривала нич не стоять.»

Другу дерев’яну церкву збудовано парохіянами в 1762 році. В 1847 році згадується дерев’яна церква, що стояла на місці саду біля теперішнього храму. Переказують, що церква згоріла, але збереглися всі образи зі старого іконостасу.

Протектором церкви в 1814 році був граф Каролі. Це значить, що він утримував церкву і без його погодження єпархія не могла призначити священика в Шаланки. З 1821 року церква потрапила, згідно рішення єпископа, до розряду тих, яким єпископ вільно дарував приход священику без погодження із землевласниками.

У власності церкви є уламки іконостасу, який, згідно усних переказів, прикрашав попередній дерев’яний храм. Існування попередньої церкви підтверджує шематизм 1847 року, в якому згадується церква, присвячена святому архистратигу Михаїлу. Згідно перепису 1792 року в греко-католицькій громаді було 370 вірників, що на той період було значною кількістю.

В шематизмі 1883 року вперше вказується матеріал, із якого побудована церква – « камінь або твердий матеріал».

Теперішню церкву посвятили на честь святого архангела Михаїла між 1878 і 1883 роками. Муровану церкву побудовано в формі базиліки. У вівтарній частині зберігаються великі образи, що прикрашали римо-католицьку каплицю, розібрану за радянської влади. На пам'ять про загиблих у Першій світовій війні у 1916 році в церковному саду встановлено хрест.

Останнім парохом, що служив у селі до заборони греко-католицької церкви, був Юрій Матейча (1919-1949). Непокірного священика, який відмовився об’єднатися з російським православ’ям, заарештували і засудили на 25 років. З міст позбавлення волі повернувся додому в 1956 році. Проживав на утримані дітей в селах Ільниця та Шаланки. Помер на 75-му році життя в 1962 році. Його тлінні останки поховані на цвинтарі в Шаланках.

В 1949-1991 роки церкву не закривали – в ній проводили службу православні. 27 серпня 1991 року храм повернути греко-католикам, громада яких була зареєстрована в церковних і урядових установах. Зараз обслуговує громаду о. Степан Чірпак.

Село має свою славну історію, особливо пов’язану з національно-визвольним рухом. Так, в Шаланках у приватній колекції зберігається лист, власноручно написаний трансільванським князем Бетленом Габором 22 вересня 1627 року. В документі йдеться про суперечку шаланківських і березьких жителів за володіння Довгого лісу. Прикладені до листа трансільванського князя документи разом складають цінний історичний і культурологічний факт історії. Тут суперечка вирішилася так: 30% лісу відійшло шаланківським, а 70% - березьким. Авторитетна комісія на місці визначила межі володіння.

У травні 1703 року розпочалося повстання проти Габсбургів на чолі з князем Ракоці Ференцом ІІ. Жителі села беруть в ньому участь, підтримують повстанців продуктами та грошима. Але найбільше село прославилося тим, що в шаланківському палаці, що належав графській сім’ї Борковцій, 17 - 18 лютого 1711 року проходило останнє засідання сейму князя Ракоці Ференца ІІ. На ньому було прийнято рішення, що князь поїде до Польщі і від російського царя попросить допомогу. Палац в 1717 році знищили кримські татари.

Місцеві перекази дотепер зберігають образ князя. Народ, наприклад, і зараз впевнений, що сейм відбувся на вершині гори Гемливц, за стіл слугував великий круглий камінь, який досі знаходиться там. На ньому князь писав знамените звернення до угорської нації.

Місцеві люди називають колодязем Мікеша студню, побудовану на одному із джерел, із якого носив Мікеш Келемен князю воду, яка йому дуже подобалася. Знов-таки характерна деталь. Мікеша Келемена в угорській і українській історичній літературі представляють вірним слугою, писарем, дяком. Але, як стверджує уродженець села Шаланки Кийс Барнабаш, викладач Берегівського угорського інституту – Мікеш Келемен був видатною постаттю в оточені князя Ракоці, керівником його канцелярії.

Він був знатного походження із Загоня (Угорщина), наближеною людиною до князя. Носив йому воду, не тому що був слугою, а тому що Ракоці йому повністю довіряв. Вибір князя виявився правильним, бо Мікеш Келемен послідував за ним у вигнання до Туреччини і залишився йому вірним до останніх днів життя князя.

На одній із стін реформатської церкви є напис:

«На пам’ять про шаланецький сейм князя ІІ Ракоці Ференца і останнє тут його перебування 17-18 лютого 1711 року. З нагоди 200-річчя його смерті 8 квітня 1935 року» про проведення сейму в Шаланках.

Перед Першою світовою війною село розбудовується. В 1902-1912 роках будується державна школа. Існують матеріали, які засвідчують, що в 1783 році в селі існувала церковна реформатська школа. У 1880 році було три типи шкіл: реформатська початкова школа для хлопчиків, реформатська школа для дівчат і греко-католицька загальна школа. Позитивний поштовх для розвитку села надало будівництво залізничної станції та вузькоколійки в 1912 році.

З початком Першої світової війни погіршується матеріальне становище селян. Більше 20 людей емігрує до Америки. Після закінчення війни в березні-квітні 1919 року в селі існувала радянська влада. В 1925 році створена сільська організація компартії Чехословаччини, ініціаторами створення якої були М.Є. Січ, М.І.Гриценко, І.І.Гудан. З квітня 1919 по травень 1920 року село було окуповане королівською Румунією, потім до 1939 року знаходиться під владою Чехословаччини, яка за цей час двічі провела переписи населення. Цікаво, що при чехах, згідно адміністративно-територіального поділу, Шаланки входили в склад Іршавського району.

Так, в 1921 році в Шаланках було 539 будинків, в яких проживало 2073 мешканців, в т.ч. 1008 чоловіків та 1065 жінок. За національністю було 11 чехів, 468 русинів, 1460 угорців, 132 євреї. За віросповіданням - 69 римо-католиків, 754 греко-католиків, 1192 реформатів, 145 іудеїв. ( Далі буде…)

Іван Біланчук, Нариси історії населених пунктів Виноградівщини

Цей матеріал також доступний на таких мовах:Російська

Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Стрічка
Система Orphus