1. Новини Закарпаття
  2. >
  3. Вся область
  4. >

Нариси історії Виноградівщини: Черна – Чорна, Чорнотов

11.03.2016 Суспільство Ексклюзив

Черна є основним постачальником на місцеві ринки кизилу, на околиці села знаходяться близько 10 га його плантацій.

Село розташоване за 15 км від районного центру і в 5-ти км від залізничної станції Королево. Існує красива легенда, чому село назвали Черною.

Були часи, коли пани знущалися з селян. Люди робили на них, не покладаючи рук, за крихту хліба, а їх діти ходили босі і голодні. І так з року в рік. Та якось з’явився в тих часах один молодий пан, якого звали Чорний, бо був чорнявий. Він агітував людей, щоб ішли до нього на роботу. Знайшлися такі, що повірили панові і стали його наймитами. У нього були кращі оплата і відношення до людей. Тому все більше люду напрошувалося до нього. А дехто перебирався на землі пана Чорного, котрий дозволяв їм будуватися. Мало-помалу виросло село довкола маєтку Чорного, яке назвали на честь свого пана - Чорна.

Красивий міф, але більш правдоподібною є версія про те, що назва села походить від слов’янського слова чорна – CSRNA,CSERNA – чорна, темна, друга частина складного слова «тов.» – угорське слово – вода, озеро. В цілому, його можна перекласти як чорна вода, чорне озеро. В 1773 році слов’янська назва Черна, Петров в угорський період назвав його Чорна.

Під час панування в Угорщині Арпадовичів (896-1305 рр) згадки про село Черну не зустрічаємо. В історичних джерелах село Черна згадується в королівській грамоті за 1351 рік як село, належне до замку Нялаб.

Перекази свідчать, що у Черні греко-католицька парохія була заснована дуже давно. Про чернянську дерев’яну церкву, яку прихожани побудували собі, письмову згадку залишив єпископ Мукачівської єпархії Михаїл Мануїл Ольшавський (1743-1767). Він, згідно з розпорядженням імператриці Марії-Терезії від 21 квітня 1750 року, відвідав у 1751 році всі парафії Угочанського комітату. Про кожну з них написав детальні протоколи. Про село Черну залишилися такі його записи:

«Парохія Черна. Це село адмініструє парох новоселицький, де тепер священиком є Іоан Горзов… Газдів є 16, дають по віку (віко – одиниця виміру зерна, кошик місткістю 25-30кг) кукурудзи і один день роботи… Проти священика нічого не мають. Баба присяжна (повитуха) - є. Дяк ніякого участка не має і нічого йому не платять. Вільного церковника нема, тому звоніння не було. Село є власністю Сигізмунда Перені. Церква: дерев’яна, дранкою покрита, з вежею. Невідомо ким була благословенна, знаходиться в доброму стані. Євхаристія зберігається в дерев’яній коробці, досить чиста. Чаша з приналежностями металічна… Дзвони два, тепер благословенні. Посвячена святому Михаілу. Книги церковні всі.»

Результатом всіх візитацій єпископа стало звернення до імператриці Марії-Терезії з проханням втілити в життя привілейну грамоту короля Леопольда І від 1692 року, згідно якої священики звільнялися від кріпацтва і прирівнювалися у правах до латинського духовенства. Цією ж грамотою землевласники зобов’язувались виділяти земельні ділянки для будівництва шкіл і церков.

Все це зустрічало опір з боку дворянства і землевласників. Незважаючи на добрі наміри імператриці, справа і надалі гальмувалася. Так, спеціальна державна комісія 13 квітня 1775 року про село Черну відзначала:

«Черна є філією парохії села Новоселиця і парохія тут заснована з незапам’ятних часів. Церква дерев’яна, стара, побудована парохіянами з міцних брусів і не потребує ніякого ремонту.»

Єпископ Мукачівської єпархії Андрій Бачинський уклав договір із заступником голови Угочанської намісницької ради графом Павлом Фештетичем (1729-1782), згідно з яким держава брала на себе зобов’язання надати матеріальну і грошову допомогу на реконструкцію і ремонт старих та будівництво нових церков. В селі Черна першим здобутком цієї угоди стало те, що в 1846 році була побудована школа з однокласним приміщенням.

Будівництво нової кам’яної церкви у селі розпочалося значно пізніше. 20 листопада 1892 року відбулося посвячення новозбудованого храму, проводив його о. Василь Воленський. Будівництво церкви стало реальністю тільки завдяки організаторським здібностям і самовідданій праці пароха о. Василя та жертвоприносящих і працьовитих вірників. Багато зусиль до спорудження церкви доклали куратори Василь Регеці, Василь Кіфор, родини Кіфорів, Регеціїв, Чонків, Лобалів, Плисків, Барничків, Івашків, Тудовшіїв і Баториків.

Із шематизмів видно, що до 1693 року Черна була самостійною парохією, а в 1775 році згадується як філія парохії села Крива, а з 1811 по 1921 рік – філія села Новоселиця. Останнім священиком перед забороною греко-католицької церкви був Володимир Попович (1941-1949), який 22 лютого 1949 року перейшов у російське православ’я, без згоди вірників перевів церкву і їх до російської православної церкви. Пізніше за це був переведений на більш престижну парохію у Королево.

Церква залишилася в користуванні православної громади і після легалізації греко-католицької церкви. Громада цієї конфесії була зареєстрована в 1991 році.

Зрозумівши, що надії на повернення церкви в їхнє користування є марними, греко-католики вирішили побудувати собі нову церкву. Освячення наріжного каменя, хреста і ділянки під будівництво нової церкви Введення в Храм Пресвятої Богородиці провів владика Мілан Шашік 9 грудня 2007 року. Керував усіма роботами тодішній парох громади о. Степан Федорко.

Однією із найважливіших турбот було фінансове забезпечення будівництва храму, який спроектував архітектор Василь Черкун. Допомогла німецька благодійна організація «Церкви в потребі», райдержадміністрація, ПМК-78, Агрошляхбуд, управління осушних систем. А все ж основними спонсорами були вірники села, всі греко-католицькі громади Мукачівської єпархії. Робота велася із завзяттям.

Недаремно Черна славиться своїми будівельниками. Майже всі роботи виконані місцевими майстрами. Бригадиром, двигуном усієї роботи був уже покійний Іван Рацин, йому допомагав Юрій Богаш. В цілому всі будівельники заслуговують найвищої похвали, завдяки їх невтомній і якісній роботі виріс за три роки красень храм, який ні в чому не поступається старому.

Храм 21 листопада 2010 року освятив владика Мілан Шашік. Частину оздоблювальних робіт, зокрема, іконостас вирізьбив о. Тарас Бурлака, який зараз обслуговує громаду. Церква має чотири дзвони (500, 350, 120 і 60кг). Їх закупили сім’ї заробітчан: Філеї Наталія і Василь, Баторики Ганна і Михайло.

Є в Черні громада «Церква Живого Бога». Свої богослужіння проводять в орендованому приміщенні. Громаду офіційно зареєстрували в 2000 році. Хоч її вірники з’явилися в селі ще в 1920-х роках, під час чехословацької доби. Пастором служить Татач Іван Іванович.Допомагають йому пресвітер Барибіна Ганна Василівна та диякон Сакалош Петро Павлович.

В березні-квітні 1919 року в селі існувала радянська влада.

Під час пререпису населення в 1921 році в Черні в 194 будинках проживали 838 мешканців, в т.ч. 394 чоловіків та 444 жінок. За національністю були 1 чехословак, 702 русини, 16 угорців, 117 євреїв; за віросповіданням - 11 римо-католиків, 707 греко-католиків, 1 протестант, 2 православні, 179 іудеїв. За селом стояла одинока хата - хутір Дуброва.

У роки гортівської Угорщини М.В. Дербак таємно зберігав у себе червоний прапор. Чернянські патріоти- комуністи В.І. Сідей і Ю.М. Плиска розповсюджували листівки, забезпечували паспортами радянських розвідників. Після зміни режиму в 1944 році 42-х чоловіків мобілізували в Червону армію, 17 із них загинули.

Після Другої світової війни в селі був утворений колгосп ім. Чапаєва, який в 1960 році влився в колгосп ім. Шевченка, який, в свою чергу, в 1976 році був реорганізований у радгосп-завод. В селі було відділення цього радгоспу. За ним було закріплено 1070га сільгоспугідь, в т.ч. 212га орної землі, 188га садів, 152га виноградників. Були розвинуті садівництво, виноградарство і тваринництво м’ясо-молочного напрямку.

Була в селі і дослідна станція радгоспу, на землях якої проходили апробацію 40 сортів винограду, з метою вивчення, який з них краще плодоноситиме в місцевих умовах. Потреба в ній відпала під час горбачовської боротьби з алкоголізмом.

До 50-ти чоловік були зайняті в Хустському лісгоспі. Працювала пилорама, яка випускала дубові клепки для виготовлення бочок.

Після приватизації радгоспу і розпаювання майна майже 400 чоловік отримали земельні паї, на яких вирощують полуницю і ранню городину. Все більших масштабів досягає їх вирощування за новітніми технологіями. Почали інтенсивно саджати плодові сади. Багато людей поповнюють свої бюджети збиранням і продажем на ринку грибів, дикоростучих шипшини і ожини. Черна є основним постачальником на місцеві ринки кизилу, на околиці села знаходяться близько 10га його плантацій.

Зараз у селі проживає 2221 чоловік, більшість із них змушені займатися заробітчанством.

Іван Біланчук, Нариси історії населених пунктів Виноградівщини.

Читайте на ГК:Дитяче відділення Виноградівської райлікарні оновили за сприяння Угорщини / ВІДЕО
Читайте на ГК:В Королеві сталася вже друга поспіль пожежа за вересень
Читайте на ГК:Грибників із Виноградівщини побили в сусідньому районі
Цей матеріал також доступний на таких мовах:Російська

Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Стрічка
Система Orphus