За десять років плавання теплохід "Мукачево" подолав більше мільйона морських миль, перевіз 600 з лишком тисяч тонн імпортних і експортних вантажів.
Історію теплохода "Мукачево" та дружньої переписки з закарпатським містом тезкою, авторства Михайла Бейреша у соцмережі оприлюднив користувач Сергій Дворниченко.
Про те, що ще кілька століть тому наша Латориця була більш глибоководною, і що по ній плавали малотонажні судна й баржі свідчить якір, який знайшли під час очистки її русла. Нині той якір встановлено на лівому березі річки біля транспортного мосту. Плоскодонні баржі доставляли мукачівцям живу рибу виловлену в Дунаї, інший крам. Завантажувалися тут товарами, яких потребували столичні міста Австо-Угорської імперії. У ті часи водні шляхи сполучення були найбільш безпечними, а перевезення ними товарів – дешевими.
Справжню славу нашому робітничому місту зробила подія, яка сталася піввіку тому, 1 грудня 1965 року. Тоді на новозбудованому теплоході-лайнері, якому дали назву нашого міста – «Мукачево», було піднято Державний прапор.
У перше плавання до острова Свободи – Куби великоваговий красень-теплохід, приписаний до Чорноморського пароплавства, відправився з Ленінградського морського порту. Серед його вантажів були й кілька металообробних верстатів виготовлених на Мукачівському верстатобудівному заводі імені Кірова. Так було вписано перший рядок в трудову сторінку біографії теплохода «Мукачево».
Команду теплохода очолював досвідчений капітан, учасник Великої Вітчизняної війни, Яків Семенович Бахонько. Перед самим початком війни він закінчив Херсонське морехідне училище. І бажаючи бити фашистських загарбників юнак пішки прийшов у Севастополь, щоб його призвали на військово-морську службу. Відтак героїчно, разом з товаришами, захищав від ворога Новоросійськ, Туапсе. В одному з боїв був поранений. Після госпіталю знову пішов на флот. І так – до кінця війни. Потім була військова служба, навчання. А капітаном суден торгового флоту Я.С.Бахонько став у 1957 році.
За перший рік плавання теплоход «Мукачево» відвідав одинадцять країн Європи, Азії, Африки й Америки, побував у портах Куби, В’єтнаму, Сінгапура, Таїланду, Арабського Сходу, Голландії, Німеччини, Польщі та ряду інших країн. Судно подолало 59 тисяч миль (більше 100 тисяч кілометрів) перевезло десятки тисяч тонн вантажів. До своєї річниці плавання в державну скарбницю було внесено понад 70 тисяч інвалютних карбованців зверх плану. За рахунок ремонтних робіт, які виконували самі члени екіпажу, економії пального, мастильних матеріалів, від перевиконання рейсових завдань за часом, перевезення надпланових вантажів, моряки одержали більше 50 тисяч карбованців прибутків.
А за десять років плавання тезко Мукачева подолав більше мільйона морських миль, перевіз 600 з лишком тисяч тонн імпортних і експортних вантажів, а одержаний фрахт перевищив 11 мільйонів інвалютних карбованців. За плавання без аварій, систематичне виконання і перевиконання завдання вантажоперевезень, по чотири – п’ять років роботи без заводського ремонту, експлуатації судна по 365 днів у році екіпаж «Мукачево» кілька разів виборював перше місце в Чорноморському пароплавстві, йому було присвоєно високе звання – «Екіпаж комуністичної праці».
Стабільному успіхові екіпажу теплохода «Мукачево» сприяла міцна здруженість, де в будь-яку хвилину на допомогу одному члену екіпажу приходив інший, відігравала свою роль організація дійового соціалістичного змагання на судні, творче ставлення до праці всього екіпажу, високе почуття відповідальності за доручену справу, особистий приклад передовиків, робота ветеранів-наставників з молодими членами команди. Для прикладу, не було такої морської роботи, яку б найкраще не виконав почесний працівник морського транспорту, кавалер ордена Леніна боцман М.І.Гончаренко. Його особиста працьовитість, майстерність, чуйність до рядових членів екіпажу, здобули морякові непохитний авторитет на судні.
Старший помічник капітана Б.П.Ганенко – один із небагатьох моряків, двічі удостоєний медалі «За доблесну працю». Не мали собі рівних у виконанні покладених на них завдань старший моторист В.З.Захарчук, матрос В.І.Давидов, старший електрик М.П.Тимошенко, моторист Б.М.Панченко, перший помічник капітана В.С.Недужко, третій помічник капітана Володимир Шулащенко, старший матрос Іван Новіков… За перші десять років екіпаж плавав майже в тому самому складі, у якому перебував під час прийомки судна на початку грудня 1965 року. А все починалося з капітана теплохода Я.С.Бахонька. Ось як визначив роль капітана судна його перший помічник Г.В.Прохоров:
–Уміє Яків Семенович, як ніхто інший, згуртувати людей, підняти на ударну працю. Судовий комітет, всі громадські організації в будь-якому корисному починанні знаходять в особі Якова Семеновича надійну підтримку. Капітан чудово знає кожного з членів екіпажу. І люди довіряються йому, як кажуть, і в радості і в горі…
Члени команди теплохода «Мукачево» були закохані в рідне судно як діти в оселю батьків. Наш колега В.В.Дворниченко, повернувшись із відвідин судна й перебування в оточенні команди, не міг приховати великого задоволення від поїздки в Одесу. На редакційному звіті про поїздку до моряків він зачитав нам слова одного із членів екіпажу:
«Кажуть, що метал холодний, але він теж відчуває турботу і може бути зігрітий теплом людських рук».
Віктор Васильович підкреслив, що найчастіше теплохід тримає курс до берегів Індії. Одеса – Республіка Індія – такий курс прокладений на багатьох суднових картах теплоходів Чорноморського ордена Леніна морського пароплавства. Добрива і сільськогосподарська техніка, металообробні верстати і будівельні конструкції, автомашини і комбайни, трактори й сівалки. Це далеко не повний перелік того, що доставлялося в порти Індії з нашої країни.
На час відвідин нашим колегою моряків теплохода «Мукачево», судно вже п’ять років плавало без заводського ремонту. Без малого чотири роки його екіпаж працював за щокінським методом. Члени екіпажу зуміли розподілити між всіма обов’язки одного електрика, моториста й матроса. Справ на кожного припало більше. Та не в характері «мукачівців» працювати упівсили. Команда успішно справлялася з додатковим навантаженням. Успіхи колективу судна були не випадковими. І це не просто вдалі рейси. В них – стиль роботи екіпажу, його керівників. Трудолюбиві, спаяні однією метою моряки звикли у всьому перекривати нормативи. І тому мають чудові результати. Останнє рейсове завдання виконано на 110 відсотків, а за цими чверть річного плану. Ось і просили моряки Віктора Васильовича передати мукачівцям, що річне зобов’язання вони виконають до 1 грудня.
Для екіпажу то дата незвичайна. Це день народження судна, день коли на теплоході було піднято Державний прапор СРСР.
Починаючи з першого рейсу по кілька разів на рік надсилав капітан теплохода «Мукачево» Я.С.Бахонько телеграми керівникам міста над Латорицею. У них Яків Семенович вітав мукачівців з святами, повідомляв де перебуває судно, як іде виконання завдань, як виконуються плани з вантажоперевезення. Ось одна з радіограм надіслана Яковом Семеновичем з борта теплохода «Мукачево»:
«У північно-західній частині Персидської затоки утворилося справжнє плавуче місто з кораблів. Тут у гирлі ріки Шатт-ель-Араб, а також у прибережних водах затоки зібралося близько 130 великотоннажних суден з усіх частин світу. За нестерпної спеки вони простоюють тут майже по два місяці, очікуючи черги на вивантаження. У своєрідному корабельному місті життя починається тільки увечері, коли розпечене сонце ховається за обрій, остигають піски пустині, й слабкий подих вітру з берега приносить незначну прохолоду. На суднах спалахують потужні прожектори, і вся смуга якірної стоянки завширшки і 16 кілометрів чудово освітлюється. Починаються взаємні відвідини, обміни кінофільмами, спортивні змагання. Особливо людно в такі часи на радянських кораблях. Моряки з інших суден з великим задоволенням ходять в гості до команди «Мукачева». Адже на нашому теплоході, як і на всіх інших радянських суднах можна відпочити в прохолодних приміщеннях з кондиціонерами, подивитися кінофільми й завжди одержати в судовій амбулаторії безплатну медичну допомогу».
Втім, таку допомогу медики теплохода «Мукачево» не раз подавали і на заклик інших морських суден меншої тоннажності та риболовецьких траулерів. В архіві редакції міськрайонної газети «Прапор перемоги» зберігалася телеграма Я.С.Бахонька про надання екстреної допомоги голландському вантажнику, у якого був гострий приступ апендициту. Хворого перевезли на борт «Мукачева», де судовий лікар зробив операцію. Довелося непланового зайти на рейд найближчого порту в Голландії і передати прооперовану людину на берег. Після цього екіпаж продовжив рейс.
З початком відзначення в Мукачеві свят «Трудової слави» керівники міста над Латорицею, незмінно надсилали телеграми-запрошення на борт теплохода «Мукачево». Кілька разів на свято приїздив капітан Яків Бахонько та хтось із членів команди. У своїх виступах-вітаннях Яків Семенович розповідав про славні справи екіпажу «мукачівців». У 1977 році на святі Трудової Слави разом з капітаном побували електрик судна Г.М.Козярський, старший моторист В.М.Захарчук. Володимира Михайловича від інших відзначає захопленість в роботі, глибоке технічне мислення. Він автор багатьох раціоналізаторських пропозицій.
І жителів міста над Латорицею моряки теплохода «Мукачево» запрошували до себе, коли ставали на рейд в Одесі. Там з братерськими візитами дружби побували бригадир верстатників Мукачівського меблевого комбінату, лауреат Державної премії СРСР В.М.Янцо, перший заступник голови виконкому міської ради А.І.Шоха, директор лижної фабрики І.В.Машика. Вони привезли в подарунок екіпажу теплохода картину мукачівського митця В.М.Цибере «Будівництво мосту через Латолрицю». Побували в гостях у моряків заступник голови міськвиконкому Б.А.Ряшко, секретар партійної організації Мукачівської швейної фабрики В.І.Гавриляк, голова міської планової комісії К.К.Тайпс, директор міськкоопторгу Г.Г.Масалович та десятки інших достойних мукачівців.
Бажаним гостем моряків теплохода «Мукачево» був тодішній завідуючий відділом міськрайонної газети «Прапор перемоги», а нинішній головний редактор газети «Мукачево» В.В.Дворниченко. Знаючи, що боцман судна М.І.Гончаренко гарно співає під гітару, Віктор Васильович з великими труднощами, а таки роздобув у Верхньокоропецькому торговому об’єднанні потрібний музичний інструмент. А ще повіз у подарунок морякам від імені колективу міськрайонної газети «Прапор перемоги» залаковану на меблевому комбінаті картину І.Репіна «Запорожці пишуть листа турецькому султану»… із фотографічними обличчями працівників мукачівських журналістів.
У 1981 році на Святі Трудової Слави команду теплохода «Мукачево» в місті над Латорицею представляв не менш авторитетний, аніж Я.С.Бахонько, новий капітан теплохода В.І.Самойленко.
Та був у міста над Латорицею ще один морський побратим – риболовецький траулер «Мукачево». Бороздив він у пошуках рибних косяків басейни північних морів. Приписане судно було до Мурманського морського порту. Він на сім років старший від теплохода «Мукачево». Траулер «Мукачево» було збудоване у 1958 році на верфі міста Гданськ (Польща). Приписку риболовний траулер необмеженого району плавання одержало в Мурманському ордена Леніна морського рибного порту. Траулер «Мукачево» являло собою судно довжиною 59 метрів, шириною – 9 метрів, тоннажністю 1215 тонн. Суднова команда складалася із 42чоловік. Більшість членів екіпажу – справжні майстри своєї справи, закохані в море і рибальську професію. Це дружний і працьовитий колектив. Заповнивши трюми рибою, моряки відвозили цінний вантаж у Ригу на рибопереробний завод.
На траулері плавав наш земляк Володимир Чумаченко. В Мукачеві він закінчив першу середню школу №1 імені О.С.Пушкіна, після чого вступив до Ленінградського морехідного училища й назавжди пов’язав свою долю з морем. Після закінчення училища одержав направлення на роботу на траулер, що носив назву його рідного міста. З своїми обов’язками Володимир Чумаченко справлявся бездоганно Він постійно щось удосконалював у своєму механічному господарстві. Зокрема, він у червні 1975 року удосконалив конструкцію суднових лебідок. І тим самим значно полегшив працю рибалок.
Коли мукачівські журналісти довідалися про траулер «Мукачево», то саме завідуючий відділом Віктор Дворниченко надіслав листа побратимам з Мурманська. Незабаром надійшла відповідь від секретаря комітету комсомолу траулера. Він від імені членів екіпажу просив мукачівських комсомольців розповісти про наше місто. Лист було опубліковано на сторінках газети «Прапор перемоги», копію його було передано в комсомольські організації навчальних закладів, на підприємства.
Зав’язалася тривала дружба комсомолії Мукачева з членами екіпажу траулера «Мукачево».
Може хтось з учасників відвідин теплохода «Мукачево», або автор переписки з екіпажем траулера «Мукачево» досі зберіг листи чи спогади про дружбу з нашими побратимами і навідається, чи зателефонує в міськрайонну газету «Мукачево».
Автор Михайло БЕЙРЕШ.
Фото зроблене у порту Pasajes (Іспанія)
Довідкова інформація :
Теплохід "МУКАЧЕВО", сухогруз типу "Муром", проект В-44 (ПНР).
IMO 6605890, регістровий номер М-26549, позивний ULAA.
Побудований в листопаді 1965 року в Польщі на Гданської судноверфі ім. В.І. Леніна, стр.№ В44 / 12.
30.08.1996 р прибув на оброблення в Аланг (Індія).