Помер відомий закарпатський письменник та перекладач Іван Петровцій

Згасла життєва зірка відомого українського і русинського поета, перекладача, громадського діяча Івана Петровція.

Іван Юрійович Петровцій народився 22 травня 1945 року в селі Осій Іршавського району, де закінчив восьмирічну школу. Середню освіту здобував у сусідньому селі Ільниця.

Працював вантажником, різноробочим, шофером та токарем. У армії відслужив три з половиною роки в німецькому Дрездені. В 1973 році закінчив факультет романо-германської філології Ужгородського державного університету.

Працював спочатку учителем французької мови в рідному селі, потім журналістом.

Його перу належать поетичні збірки «Знак весни» (1979), «“Карпатське літо» (1984), «Жовтень – осені свічадо» (1988), «Зимові зошити» (1989), книга вибраних поезій «Ріка року» (1992), дитячі віршики «Софійка і весна» (1986), роман-детектив «Мануміссіо, або ж Хроніка урмезійовських убивств» (1991- у співавторстві з Валентиною Петровцій), «Чоловік з птахою на плечі» (2004 , друге видання – 2007), «Йсе – есе» (2007).

Іван Петровцій широко відомий і як перекладач. Окремими книгами в його перекладі вийшли із угорської: книга віршів Кароя Балли «Речетативи» (1983), збірник «Угорські народні пісні» (1984), історичний роман Гейзи Гардонія «Зірки Егера» (1987), книга казок Клари Біхарі «Золотоносне дерево» (1990), антологія угорської класичної і сучасної поезії «Іскри чардашу» (1998), «Переклади» (2005); з французької: антологія сучасної французької поезії «Приглушені ридання» (1991), книга Шарля Бодлера «Літанії Сатані» (1994).

Спільно з Миколою Антоненком видав у перекладах із естонської твори Арво Валтона, Зокрема, вийшли збірки «Батьківське щастя (2007) та «Усвідомлення» (2011). Перекладав Іван Петровцій і російських поетів.

Останні три десятиліття Іван Петровцій плідно працював на ниві літератури русинською мовою. Зокрема, цією мовою написав і видав книги: «Діалектарій, або ж Мила книжочка русинської бисїды у віршах» (1993), «Наші спüванкы» (1996), «Наші и нинаші спüванкы» (1998), «Битангüські спüванкы» (2001), «Послїднї спüванкы» (2003), «Бумбурішкы» (2014).

Іван Петровцій став упорядником книг «Антологія днишньої русинської лїтературы» (2009), «Троє з Осою. Ф. Злоцкій, Ф. Потушняк, И. Петровцій» (2010), «Ворожкы осüйськых босоркань» (2011), «Давні русинські слова. Давні русинськіспüванкы. Днишнї мої спüванкы» (2013).

Протягом 1997-2001 років видавав газету «Русинська бисїда» (вийшло друком 15 номерів).

Стараннями Івана Петровція на світ з’явилося багато фототипних видань, серед яких «Христоматія церковно-славянских и угро-русских литературных памятников» Євменія Сабова, «Грамматика руського языка» Іван Гарайди, твори Александра Духновича, Александра Павловича, Федора Потушняка та інших авторів.

Спільно з товаришем дитинства, односільчанином, композитором і співаком Іваном Поповичем написав понад тридцять пісень, чимало з яких записані на платівках, входили до кінострічок.

Іван Петровцій був лауреатом премії імені Дюли Ійєша Угорської Спілки письменників (1994), Міжнародної премії за кращу сатиру «Хитрый Петр» (Болгарія, 1997), Міжнародної премії за русинську літературу імені Александра Духновича (1998), міжнародної Руської премії (2005) та багатьох інших.

Був членом Спілки письменників України з 1986 року.

Був делегатом Першого Конгресу Міжнародної Асоціації Україністів (Київ, 1990), Першого Всесвітнього Конгресу Русинів (Межилабірці, Чехословаччина, 1991).

Поховають Івана Петровція у рідному селі Осій на Іршавщині завтра, 2 січня. Закарпатська і українська земля завжди будуть вдячні Іванові Юрійовичу за той величезний внесок, який він зробив у вітчизняну літературу, культуру.