На лінію фронту біля Фанчикова гармату везли на таксі / Історія Закарпаття.

Анексія Криму та нечуване кровопролиття з окупацією Донбасу в багатьох експертів викликають історичні паралелі 1939 року з захопленням Німеччиною Чехії й Моравії, що стали прелюдією 2-ї світової війни

Підготована закарпатцем Іваном Біланчуком історична розвідка містить маловідомі факти спротиву чехословацького війська регулярній угорській армії, яка одержала добро від Гітлера на повалення Карпатської України і захоплення всієї території Закарпаття.

Угорсько-чехословацька війна на Закарпатті

1939 рік , як і попередній, був рясний на політичні події, які відіграли важливу роль у світовій історії. Вони значною мірою стосувалися і нашого краю. Як відомо, 2 листопада 1938 року Віденський арбітражний суд у складі міністрів закордонних справ Німеччини Ріббентропа та Італії Чано віддав найбільші три міста Підкарпатської Русі - Ужгород, Мукачево, Берегово разом з навколишніми селами сусідній Угорщині.

Уряд тепер уже Карпатської України (другий автономний уряд змінив назву “Підкарпатська Русь” на “Карпатську Україну”) на чолі з прем’єром Августином Волошиним змушений був до 10 листопада звільнити відібрану територію і переселитися в місто Хуст. Кордон пролягав у селі Фанчиково.

Вранці 14 березня 1939 населення краю довідалося, що Німеччина окупувала Чехію і Моравію, утворивши там свій протекторат. Словаки оголосили словацьку державу також під німецьким протекторатом. Одночасно Гітлер дав згоду угорцям на окупацію Карпатської України .

На її захоплення був виділений 50 тисячний військовий підрозділ (три змішані бригади, одна кавалерійська і одна недоукомплектована моторизована бригада). Угрупуванням командував генерал Ференц Сомбатгеї. Угорська армія наступала трьома головними напрямами. Найбільш важливим вважався напрям на північ від Ужгорода долиною Ужа. Метою було швидке захоплення перевалів і серпантинів до Перечина, Дубриничів, Великого Березного, звідки наступ роздвоювався до словацького кордону і на схід до Сваляви. Другою метою було досягнення польського кордону і Ужоцького перевалу. Другий військовий клин був направлений від Мукачева долиною Латориці на північний схід.

Третій напрям наступу угорського війська був запланований долиною Тиси від Фанчикова до Виноградова, а звідти до нового головного міста Карпатської України – Хуста. Звідти наступ мав розгалужуватися долиною Ріки до Торунського перевалу, далі наступ угорський генералітет планував від Хуста до Буштина, Тячева, Солотвина, Рахова, Ясіня і до Яблунецького перевалу.

Враховуючи те, що Чехія була захоплена Гітлером, керівництво чехословацьких підрозділів (генерал Лев Прхала) вирішило не здійснювати опору. 16 березня о 5.00 був виданий наказ про пришвидшення евакуації чеських військових і цивільних з Хуста .

Відступ у напрямі Тячева пройшов організовано, на автомашинах. Остання автоколона залишила Хуст о 14.00. Перед північчю з 16 на 17 березня у районі Тячева перетнув кордон декількагодинний президент Карпатської України Августин Волошин.

ЖЕРТВИ СТОРІН

Чотириденна угорсько-чехословацька війна закінчилась окупацією Підкарпатської Русі. Сторони оголосили про жертви. Чехословаччина мала 70 убитих і 120 поранених з числа військовослужбовців. Угорський генеральний штаб повідомив про 72 убитих та 244 поранених. Їхні втрати могли бути набагато більшими з погляду, що вони вели атакуючі дії. Але враховуючи організований відступ чехословаків, врешті решт, можна і погодитись з вище наведеними цифрами. Чехословацька сторона діяла правильно, бо Чехія і Моравія уже були під німцями, а вести бої з переважаючою по чисельності силою противника, знаючи про відсутність підтримки, було б безглуздо.

Найбільші втрати понесли бойовики-січовики з генерального штабу Карпатської Січі, серед яких була і частина добровольців - студентів семінарій з Севлюша і Хуста. Тут на легендарному, нині Красному Полі, відбувся не рівний бій, що тривав декілька годин. Ті, кому вдалося врятуватися , намагались перетнути румунський кордон, але румуни відмовлялися їх прийняти і віддавали до рук угорської жандармерії. Біля румунського кордону загинули і керівники генерального штабу Січі. Точних даних про кількість жертв немає. Угорська сторона визнала їх злочинцями і на місці знищувала.

Незважаючи на такий розвиток подій, все ж вдалося знайти факт спротиву чехословаків на дільниці Фанчиково-Виноградів. Тут наступ здійснював 24-й угорський батальйон прикордонної варти. 15 березня, на світанку, на зустріч йому із сторони Виноградова вирушили три чехословацьких танки LT взірця 35 і здійснили дві атаки проти велосипедної роти батальйону, яка на той час просувалася із сторони Фанчикова до Виноградова.

ЧЕХИ ЗАСТОСУВАЛИ ТАНКИ

Як потім з’ясувалося, на озброєнні у чехословаків був один такий танк з інвентарним номером 13903, а два інші випадково знаходилися на залізничній станції Севлюш. Їх везли в Чехію після полігонних випробувань в Радянському Союзі. Оскільки Чехія була окупована, супроводжуючий персонал не знав, що робити, а тут трапилася така нагода – їх із платформи повели прямо в бій.

Після другої атаки, яку не могли зупинити ні автоматники, ні кулеметники, ні протитанковою гарматою, які не могли завдати ні найменшої шкоди танкам, вони відтіснили велосипедистів, увірвалися поміж ними. Командир роти Товт Андраш і двоє його підлеглих загинули. Один з них, Кордош Бертолон, з близької відстані хотів кинути під танк гранату, але з однієї бойової машини пролунав постріл, який смертельно поранив його.

Варто зазначити, постріли з протитанкової гармати, що їх здійснював Сіташ Бертолон, командир бронебійної гармати 1936 М, калібр 20 мм, як було встановлено пізніше, потрапляли у ціль, але броня танка виявилася сильнішою.

У цей час старший сержант Янош Бела з відділення розвідки, на велосипеді повернувся по шляху, який обстрілювався танками і приніс донесення про появу бронетехніки командиру 24-го прикордонного батальйону Лооші Олойошу, який дав команду прискорити доставку потужнішої протитанкової гармати і по можливості використати для цього навіть цивільні автомашини, бо саме в цей час з Мукачева в сторону кордону рухалося підсилення на кінній тязі.

ГАРМАТУ ПРИВЕЗЛИ НА ТАКСІ

Ранком, коли колона була поблизу с. Бене, назустріч їй показалося таксі. Було прийнято рішення одну протитанкову гармату відв’язати від кінної тяги і причепити до таксі, завантаживши його боєприпасами, а бойовий розрахунок посадити в машину і прискорити рух в сторону бойових дій.

Після Нового Села до кордону все йшло нормально, але в районі кордону почалася інтенсивна стрілянина. По команді всі зійшли з дороги ,обстрілюваній танками, і вручну штовхали гармату. І якраз вчасно, бо о 7.40 ранку рушив в атаку третій танк. Коли до танка залишалося 800 м, гарматна обслуга відкрила вогонь. Перший постріл – недоліт. Другий і третій влучили в танк, але відрекошетили від броні, не наносячи йому шкоди.

Водій танка розвернувся і почав відступати – в цей час четвертий постріл попав у моторний відсік, запаливши танк. Екіпаж палаючого танка залишив його, угорці відкрили прицільний вогонь по людях. Антонін Шейдлер, водій танка, отримав поранення в голову від якого помер – інші були поранені і полонені. 42-х річний Шейдлер, між іншим, виявився цивільною людиною, механіком заводу “Шкода”, який як досвідчений водій брав участь у випробуваннях танків LT взірця 35 в Радянському Союзі. Коли розпочалося угорське вторгнення, брав участь в бою як доброволець.

Цікаво, що вдалося дослідити подальшу долю танка під номером 13903, який горів на полі бою. Пізніше чехи, як союзники угорців, його відремонтували на заводі “Шкода”. Цей танк під маркою Т-11 використовувався на танкодромі в Естергомі, як навчальний.